Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Період, в якому жила, творила і діяла наступна плеяда Вели­ких філософів Західної Європи — кінець XVI — початок XVIII століття, — характеризується як період ранніх буржуазних ре­волюцій, зростання промисловості і суспільного значення нау­ки, появи фундаментальних наукових відкриттів, розвитку ме­ханіки, математики, техніки, які активно впроваджувались у виробництво.

Цей час вимагав новітнього осмислення і пояснення фунда­ментальних основ світобудови, методів його пізнання, впрова­дження наукових здобутків у практику. Актуальними залиша­лись також роздуми над сутністю природи людини як самоцінної істоти. Нового витлумачення потребували уявлення про державу, загальної організації суспільства, моральні пріорите­ти. Ці питання перемістились в центр філософських пошуків Нового часу.

Соціальна філософія цього періоду набула яскраво вираженого державно — будівничого характеру та спрямування. Останнє виявило загрозу її політизації. Майже так само, як середньовіч­чя полонило соціальну філософію «теологією», так і Новий час охопив її «політикою». Політичні потреби зумовлювали межі соціально-філософського пошуку, визначали його напрямок, не­рідко передували головним висновкам. Видатні філософи Ново­го часу — Ф. Бекон, Т. Гоббс та Дж. Локк в Англії, Р. Декарт та П. Бейль, Ш. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо у Франції, У. Агоста, Гуго Гроцій та Б. Сиіноза у Нідерландах — були водночас ідео­логами нового способу виробництва та суспільних відносин, що зароджувалися. Вони ж увійшли в історію як фундатори нових методів пізнання, які вже впевнено крокували стрімкими схо­динами науки і суспільної практики.

Підвищенню «практичності» філософської думки сприяла соціально-політична атмосфера, що висувала такі практичні проблеми, які не могли бути розв'язані без використання нау­кових засобів. Першою і, мабуть, головною була проблема орга­нізації держави нового типу, яка відповідала б інтересам мас підприємців, банкірів, заможного торговельного люду, тобто буржуазії, що швидко зростала в економіці.

Становлення нової державності на Європейському континенті відбувалося, як правило, революційно-насильницьким шляхом. Руйнувалася феодально-абсолютистська надбудова. Переосмис­лювалася роль релігії та церкви, культури та традицій, сім'ї та моралі, родових привілеїв та спадкоємно-державницьких прав. Нові соціальні сили прагнули державної влади, старі намагали­ся зберегти її в своїх руках. Суспільне життя, ядром якого стало протистояння дедалі міцнішого нового та дедалі більш занепалого старого, набуло яскраво вираженого конфронтаційного ха­рактеру, що виливався у безпосередні соціальні зіткнення, в революцію.

Головною дійовою особою суспільних зрушень був народ, біль­шість якого складали селянство та міська голота. Натхненни­ками й керівниками революції стали представники буржуазії — соціальної верстви, не обтяженої зобов'язаннями старих суспіль­них зв'язків та відносин, звільненої від абсолютистських тра­дицій, збагаченої економічно підкріпленим почуттям нового й тому здатної до беззастережного соціального творення.

Іншою, не менш актуальною, проблемою Нового часу була проблема теоретико-морального обґрунтування права народних мас на революційне повалення існуючої влади, вбивство тирана, залучення до управління державою неупривілейованих верств населення.

Середньовічна традиція, як відомо, несла уявлення про мо­нарха як богообрану істоту, як своєрідного посередника між Богом та пересічними людьми, що здійснює свої державницькі функції (за допомогою служителів культу або під їхнім керів­ництвом) згідно з безпосередніми настановами Бога. Така інтер­претація статусу монарха вивищувала його постать до рівня свя­тості. Про його повалення, насильницьке відлучення від влади, ясна річ, не могло бути й мови. І хоча селянські повстання, вій­ни, міжусобні зіткнення час від часу переставляли конкретних (осіб на троні), загальну традицію святості государя ні Відро­дження, ні Реформація не змінили. Нові часи підійшли до цьо­го питання з принципово інших позицій. Буржуазія, як клас, воліла бачити «на троні» своїх представників, вихідців із свого середовища, таких самих людей, як і всі. Вона різко виступала проти богообраності государя, дворянських та духовних привілеїв, святості духівництва, підняла прапор рівності та свободи

Логіка практичних революційних дій потребувала відповід­ного теоретичного й морального обґрунтування, що й постало для філософії у вигляді своєрідного соціального завдання, яке вимагало розв'язання, філософія Нового часу теоретично обґрун­тувала право народу на вбивство тирана, залучення до управлін­ня державою представників неупривілейованих класів. Англій­ська буржуазна революція (1640-1660 роки) зреалізувала це право на практиці: 30 січня 1649 року на площі перед королів­ським палацом, при величезному з'юрмленні народу, було стра­чено короля Карла І Стюарта; державою почав керувати парла­мент, який репрезентував інтереси міської буржуазії та части­ни дворянства.

Нового переосмислення потребувала також проблема люди­ни. Відродження та Реформація поставили, але не розв'язали її. Ф. Петрарка, М. Фічіно, П. Помпонацці започаткували роз­гляд людини як істоти, яка сама забезпечує себе. Н. Макіавеллі знайшов головну спонукальну силу її соціальної енергії — мате­ріальний інтерес. Реформатори М. Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвінглі та інші спробували «вивести» людину з-під влади церковників. Проте реальне життя з його нерозв'язаними соціальними про­блемами залишалося поза межами теоретичних пошуків розв'я­зання проблеми людини цими видатними мислителями.

Новий час поставив проблему людини на реальний ґрунт практичних соціальних, політичних, економічних та моральних відносин. У загальному вигляді зазначена проблема постала як проблема «природних прав» людини. Т. Гоббс, Дж. Локк, фран­цузькі матеріалісти XVIII сторіччя ясно та однозначно заявили про те, що людська особистість від народження завжди мала й має певну суму невідчужуваних «природних прав». Завдання суспільства полягає в тому, щоб сформувати умови для їх реалі­зації. Звідси — завдання соціальної теорії й відповідно предметне поле її пошуків. Соціальна філософія Нового часу постає як тео­рія реалізації «природних прав» людини в різноманітних сфе­рах життя. Оскільки ж на передній план вийшли державотворчі питання, генералізуюче річище соціально-філософських пошу­ків перемістилося у сферу політики. їхньою центральною темою стала тема «суспільного договору» — концепції ефективної реа­лізації «природних прав» людини в розгалуженій системі люд­ського співтовариства.

Не менш важливим питанням для соціальної філософії Но­вого часу було й питання про умови та специфіку формування такої соціальної спільноти людей, як нація. Власне ка5к процес формування націй, скажімо, в таких країнах, як Англія та Франція, розпочався вже наприкінці середніх віків. Проте предметом теоретичних роздумів він тоді ще не став. Крім не­значних сюжетів, що стосуються специфіки життя окремих на­родів, характеру їх відносин, у філософських творах доби Від­родження та Реформації ми нічого не зустрічали. У Новий час процес формування націй охопив практично всю Європу. На порядок денний постало питання про національну єдність, на­ціональні мови (які поступово витісняли з науки латину), націо­нальну самосвідомість, національні характери народів та спе­цифіку їхніх культур. Ці питання потребували теоретичного осмислення. Соціальна філософія не могла не висловити щодо них своєї компетентної думки.

Ш. Монтеск'є, зокрема, описує культуру та моральне облич­чя французів в оцінці представника іншого народу та культури. Вольтер дає порівняльну характеристику східних та західних народів, аналізує особливості їхніх взаємовідносин. Ж. Кондорсе розглядає історію розвитку культур різних народів у контексті сходження ними по щаблях епох прогресу людського розуму. Національне, отже (особливо у контексті національної — полі­тичної, економічної, культурної — єдності), постало як складо­ва предметного поля соціальної філософії, як проблема, повз яку теорія вже не могла пройти при розв'язанні будь-якого філософ­ського питання.

Бурхливий економічний розвиток (особливо таких країн, як Англія, Голландія, Франція та Німеччина) також висував свої теоретичні проблеми. Однією з головних серед них була пробле­ма здобуття наукових знань та впровадження їх у практику. Якщо знання — це сила, що приносить «безмежну практичну користь» (Ф. Бекон), то як його здобувають, завдяки яким ме­ханізмам його впроваджують у виробництво, у технічні нововве­дення та в інженерні рішення? І взагалі, який статус має наука в житті людини та суспільства? Перед мислителями Нового часу гостро постала проблема методу. Розв'язанню цієї проблеми при­святили свої праці батьки — фундатори філософії Нового часу — англієць Ф. Бекон та француз Р. Декарт. Проблему методу ці мис­лителі розробляли не тільки в гносеологічному, а й у широкому гуманітарному контексті. Це вивело їх на цікаві філософські узагальнення, що значною мірою сприяло формуванню соціаль­но-філософських концепцій теоретиків пізнішого періоду, особ­ливо Т. Гоббса, Дж. Локка та Б. Спінози.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua