Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ З
ОБЛИЧЧЯМ ДО ЛЮДИНИ

Мітель де Монтень
(1533-1592)
«Розум — це зброя, яка містить в собі загрозу для його власника, якщо тільки той не вміє користуватися ним розсудливо й обережно»

Знаменитий французький філософ — скептик, письменник — гуманіст і просвітитель Мішель де Монтень походить з родини гасконських дворян. Сім'я забезпечила юнакові блискучу гумані­тарну освіту і виховання, основою яких були знання латинської і грецької мов, античної філософії, передових ідей природознав­ства. З ранніх літ юнак цікавився працями богословів, сучасни­ми науковими дослідженнями і історією. Мішель навчався в колежі м. Бордо, після закінчення якого займав посаду радни­ка Бордоського парламенту. Пізніше він працював мером цього ж міста, був депутатом Генеральних штатів, у зв'язку з чим на короткий термін відбував ув'язнення в Бастилії. Молодого по­літика визволила й повернула до активної політичної діяльності Катерина Медичі. Допитливий юнак товаришує з Генріхом IV, виступає за примирення всіх політичних сил, обстоює ідею сильної централізованої влади, єдності і цілісності держави. Він засуджує переслідування гугенотів, піднімає ідею свободи віро­сповідання, громадянського примирення та порядку.

Головним завдання, покликанням долі Монтень вважав на­писання своїх знаменитих «Досвідів », над якими працював про­тягом всього життя. Перше видання книги побачило світ у 1580 р., проте Монтень не припиняє своєї роботи над її вдосконаленням. У сучасному вигляді «Досвіди» — це ґрунтовне дослідження у трьох книгах. До нього часто звертались письменники, мисли­телі епохи Просвітництва, філософи — енциклопедисти. «Досвіди» містять величезний пізнавальний матеріал: античний і сучас­ний. Тут — географія і історія, природознавство і медицина, ас­трономія і особисті спостереження, події політичного життя XVI ст. і, навіть, побутові анекдоти. Проте все це гуртується нав­коло основних філософських і моральних проблем, які хвилю­вали людину цього переломного часу.

Головні риси філософського світогляду Монтеня сформува­лись під впливом громадянських війн, які нищили Францію, змушували шукати моральну підтримку у вченні стоїків. Дру­гим не менш впливовим чинником була руйнація освячених сто­літтями релігійних догм, нові наукові відкриття, накопичення різнопланових і суперечливих знань про світ. Цей чинник під­штовхував Монтеня до скептицизму. Характерно, що і стоїцизм, і скептицизм є рисами філософського світогляду Монтеня. У су­перечливому поєднанні саме вони надають філософствуванню Монтеня оригінальний методологічний шарм і спрямованість.

Стоїцизм Монтеня спирається на вчення античних філософів. Він любить звертатися до Сенеки і Епіктета, часто цитуючи їх і поділяючи їх погляди по низці питань. Наприклад, Монтень згоден у певних життєвих обставинах підтримати їх позицію щодо смерті і права людини на самогубство, навіть всупереч хри­стиянській ідеології. Проте філософ не поділяє суворість прин­ципів античних мислителів. Монтень відстоює гармонійну рів­новагу душі і тіла, моральної сили і фізичних уподобань. Саме вони домінують у його розмірковуваннях про добро і зло, задоволення і страждання, життя і смерть.

Разом з тим скептичний склад розуму піддає сумніву непо­хитність саме цих уявлень. Монтень заперечує абстрактний зміст понять добра і зла. Він переносить їх критерій у індивіду­альну людську свідомість. Але скептицизм не приводить Мон­теня до нігілізму, що заперечує можливість пізнання істини. Монтень визначає скепсис як «відчайдушний спосіб», яким можна користуватись «зрідка» і «обережно». Свій метод він ре­тельно виписує в роботі «Апологія Раймунда Сабундського». Тут скептицизм постає як метод контролю за процесом пізнання, щоб останнє завжди визнавало відносність своїх досягнень і уявлень.

Скептицизм у цьому розумінні допомагає Монтеню виробити коректне ставлення до різних гносеологічних форм, наприклад, до догм. Він ставиться до догм і догматизму подвійно: догматизм у пізнанні, як явище впертої і зашкарублої свідомості, ним оці­нюється, зрозуміло, негативно. Проте ставлення до священних догматів — позитивне. Саме скепсис критично настроює автора проти будь-якого фанатизму. Будучи щирим християнином і віруючою людиною, Монтень переконаний, що некоректно вва­жати християнські чесноти кращими, на відміну від інших ре­лігійних уподобань, бо християни, на його думку, скоїли багато ганебного, а інші віруючі часто демонстрували стійкість і відда­ність своїм релігійним переконанням.

У чому ж, на думку Монтеня, призначення філософії? Автор «Досвідів» вважає, що філософія — це мистецтво жити гідно, що не тільки не виключає, але й передбачує задоволення. Сенс життя — в житті із задоволенням. Проте людину треба навчити «задоволенням». Для цього потрібний вихователь, наставник, який вміє звертатись до людської душі і знає, що таке дійсні задоволення. І для цього краще за все прищепити інтерес до зацікавленого вивчення історії. У свою чергу, вихователь має сформувати певну спрямованість історичного інтересу, яка не вичерпується датами і фактами, але вивчає нрави, ідеали, сві­тогляд минулих поколінь.

За думкою філософа, наставник має власною душею пробу­джувати душу свого учня за допомогою душ видатних людей минулого. Тільки таким чином вихователь зуміє пояснити уч­неві, що означає знати і не знати, в чому полягає мета пізнання, що таке хоробрість, стриманість, справедливість, свобода, до яких меж припустимо боятися смерті, болі або безчестя, які пру­жини приводять нас до дії, і яким чином у нас виникають на­стільки різні спонукання. Під керівництвом вихователя учень вчиться спостерігати, розмірковувати і споглядати, що і є тала­ном людей гідних, тобто любомудрів або філософів.

Філософи часто наголошували, зазначає Монтень, що філо­софствувати означає вмирати. Дехто розумів це як опікування про гідну смерть. Монтень із таким висновком не погоджується. Дійсно, любомудр не може не замислюватись про смерть. Але остання не потребує якоїсь особливої уваги у порівнянні з жит­тям.

Монтень намагається зрозуміти дійсне місце людини у світі. На відміну від тих, хто, за виразом Монтеня, творить людину, він тільки розповідає про неї і зображує особистість, яка у жод­ному разі не є перлиною творіння.

Монтень рішуче виступає проти антропоцентризму, який визнає, що людина — то є вінець творіння, а усе, що її оточує, створено й існує стільки століть для зручності і послуг остан­ньої. І тільки тоді, коли людина зрозуміє, чим вона є насправді, вона зуміє спокійно і чесно жити перед собою і Богом. Таку впев­неність Монтеню надає як і сам предмет дослідження (людина) — істота мінлива, рухома, здатна до змін і вдосконалення, так і, від­повідно, діалектичний метод її пізнання.

Книга Мішеля де Монтеня здається строкатою, зважаючи на значну кількість історичних персоналій. Проте серед такого «натовпу» визначається головний герой — авторське «я», за­барвлене різними кольорами. Воно — предмет вивчення і само­аналізу, водночас і мета, і засіб усвідомлення людської природи взагалі. Такий висновок дозволяє констатувати блискуче завер­шення розгортання ідеї ренесансного гуманізму і зрозуміти міс­це її носія — такої цікавої постаті, як Мішель де Монтень.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua