Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ З
ОБЛИЧЧЯМ ДО ЛЮДИНИ

Еразм Роттердамський
(1469-1536)
«Християнська віра, очевидно, спорідне­на з певним видом безглуздя і з мудрістю аж ніяк не сумісна»

Нідерландський філософ, учений — гуманіст, богослов і письмен­ник, представник так званого Північного Відродження, Еразм Роттердамський увійшов в історію як автор оригінальної кон­цепції «християнського гуманізму» — морального вчення, витлу­маченого через призму основних догматів християнства. Знаме­нита праця Роттердамського «Зброя християнського воїна» викривала егоїзм, користолюбство і невігластво священиків і мо­нахів, висміювала темне схоластичне богослов'я і, разом з тим, пропагувала істинну моральність, основи якої закладені в Біблії.

Майбутній вчений — богослов навчався в школі при соборній церкві св. Лебуіна в Девентері, згодом — на богословському фа­культеті Паризького університету. Він відрізнявся дотепністю і допитливістю, захоплювався античною філософією, штудіював твори Св. Августина та Фоми Аквінського, симпатизував скептикам, критикував схоластів. З повагою філософ ставився до своїх попередників — філософів — гуманістів раннього Відро­дження. Досконало він знав і богослов'я.

Перу Роттердамеького належать численні богословські трак тати, переклад на латину виправленого грецького тексту Ново­го Завіту з власними коментарями, які пояснювали ряд незрозумілих сюжетів Святого Письма, затуманених попередниками.

Роттердамський був широко відомий у гуманістичних та церковних колах Європи як найбільш освічений і глибокий філо­соф і письменник свого часу. Його авторитет намагалися використати різні політичні угруповання — як церковні, так і світські. І протестанти, і католики шукали його підтримки. Проте філософ залишився байдужим і незворушним. Він просто писав. Перекладацькі, художні, публіцистичні, філософські, бого­словські праці, написані Роттердамським виключно латиною, відігравали в суспільному житті доби не менш вагому реформа­торську роль, ніж численні відозви та програми, з якими зверталися до народу політики.

Реформаційної програми Лютера Роттердамський не прий­няв, хоча вважалося, що саме він «теоретично підкував» Лютера й немовби підштовхнув до релігійних нововведень. Роттердамського стурбувала ортодоксальність Лютера. Головна ж роз­біжність між мислителями виявилася в питанні про свободу люд­ської волі. Роттердамський виступив проти Люгера з діотребою «Про свободу волі». Лютер відповів йому твором «Про рабство волі». При цьому, теолог Лютер не допускав будь-якого сумніву в святості Писання, підкреслював повну підпорядкованість людини Богу. Перед лицем Бога людина не має свободи, вважав він, свобода людської волі можлива лише у відносинах з істотами, що стоять нижче від неї на щаблях ієрархічної організації. Сво­бода волі, робить висновок М. Лютер, це «ілюзія людської гордині» і не більше. Роттердамський обстоює протилежну точку зору.

Не заперечуючи впливу Бога на волю, він підкреслює роль «закону природи», що є «глибоко закарбованим у серцях лю­дей»: не робити людям того, чого не бажаєш, щоб вони робили тобі. На думку Роттердамського, цей закон є засадою засад люд­ського способу життя, свободи людської волі. За ним ідуть діяль­ність. помилки та покарання, які, у свою чергу, регулюються й контролюються «законом віри», божественними заповідями.

Філософ аж ніяк не сумнівався в існуванні Бога. Не заперечу­вав він і конструктивно-морального змісту Святого Письма. Рот­тердамський не приймав «діячів від Бога» — церковників, які, на його думку, корисливо підпорядковують слово Боже власним інтересам. Мислитель постійно підкреслював: якщо в Бога вірити не тільки потрібно, а й корисно, то церковникам (навіть коли вони є добрими й гідними людьми) вірити зовсім не обов'яз­ково, оскільки через свою людську природу вони схильні до низьких вчинків, пустослів'я та безчестя. Філософ рекоменду­вав остерігатися священнослужителів і схоластів «смердючого болота». «Нічого в дійсності не знаючи, вони, - писав Роттердамський про церковників, — між тим, створюють ілюзію про своє всезнайство. Однак, вони навіть самих себе не в змозі пізна­ти і часто не помічають через свою короткозорість або через роз­сіяність ям і каміння у себе під ногами. Це, між тим, не заважає їм проповідувати, нібито вони споглядають ідеї, всезагальність, форми, відокремлені від речей, первинну матерію, сутності і їм подібні предмети...» (Роттердамский, Эразм. Похвальное сло­во глупости. — М., 1938. — С. 128-129).

Широковідомий твір Роттердамського «Похвальба дурисвіт­ству» дотепно та в'їдливо розвінчує ореол святості церковників, показує їх як вертеп маріонеток, що спекулюють на глибоко мо­ральній та шляхетній релігійній ідеї. Філософ глузує з ченців, що «читають у церквах голосами віслюків незрозумілі їм текс ти»; користолюбців — здирників, до всього зневажливих і байду­жих священиків, що вишукують у старовинних грамотах усе, чим можна залякати простий народ і примусити його вносити більш ніж десяту частину врожаю; доктринерів — теологів, що пустослів'ям намагаються підтримати Святе Письмо.

Роттердамський засуджував язичницьке поклоніння святим мощам та іконам і водночас обґрунтовував нагальну потребу звертання до істинного Бога — морального, що дає очищення духовної атмосфери суспільства, сприяє його вдосконаленню. Отже, Роттердамський фіксує головне протиріччя суспільного життя — протиріччя між моральним змістом релігійних наста­нов та характером його реалізації в діяльності церковних інсти­туцій та установ. Якщо перша складова зазначеного протиріччя відіграє в суспільстві позитивну роль, то друга — негативну. Роттердамський пропонує реформувати релігію, посиливши її моральний зміст, прагне побудувати «олюднене християнство», збагатити його відродженою античною мудрістю, новою світ­ською гуманістичною культурою.

«Людське означає для нього більше, ніж божественне», ска­же про Роттердамського Лютер. Так воно й було насправді. Ве­ликий гуманіст одним із перших в історії соціальної думки зро­зумів істинний сенс реформаційних задумів та нововведень своєї Доби, розпізнав їх насильницько-руйнівний характер, знайшов шлях уникнення останнього при збереженні головної тенденції суспільного оновлення, продиктованої добою Відродження. На його думку, і традиційна релігія (католицизм), і протестантизм однаковою мірою підпорядковують собі людину, натомість істин­на релігія — «олюднене християнство», до якого має прямува­ти суспільство — звеличує її. Роттердамський закликав до від­родження етичного «духу віри», до створення істинної «релігії серця», до побудови ненасильницького способу суспільного жит­тя людей, до збереження єдиного «християнського всесвітнього миру» та єдиної церкви — головного гаранта єдиної національ­ної все європейської цивілізації.

Роттердамський не тільки не приймав, а й засуджував революційно-насильницькі засоби соціальних перетворень. Він доб­ре розумів руйнаційну загрозу, що походить з «революційного запалу» розгніваного й соціально збудженого народу — натовпу. Будь-які революційні перетворення суспільства філософ вважав не тільки неможливими, а й шкідливими. Він, як свого часу Кон­фуцій та Арістотель, обстоював реформаторський шлях розвит­ку, підкреслював роль пропаганди гуманістичних ідей, впрова­дження моральних цінностей та культури.

Дехто вважає, що Роттердамський стояв осторонь великих соціальних потрясінь своєї доби. Це не досить точно. Своїм жи­вим розумом, що далеко випереджав час, великий гуманіст сам потрясав добу, збагачуючи її ідеями, які втілювалися в практи­ку або відкидалися нею і над якими впродовж наступних сторіч розмірковували такі велетні духу, як Ж.-Ж. Руссо та Л. M. Тол­стой, М. Ганді та А. Швейцер, П. Тейяр де Шарден та Б. Рассел.

В. Дільтей назвав Роттердамського «Вольтером XVI сторіч­чя», найвизначнішим поборником проголошеного італійськими гуманістами «універсального теїзму», продовжувачем закладе­ної Лоренцо Валла ідеології «гуманістичного просвітництва».

На наш погляд, цю думку можна посилити: в історії філософії Роттердамський постає як теоретик, що узагальнює та об'­єднує, даючи імпульс новим пошукам, гуманістичній та рефор­маторській лініям, започаткованим добою Відродження. Від Роттердамського, як і від Н. Макіавеллі, відходять нові імпуль­си соціального філософствування та теологізування.

Значення Роттердамського в історії культури також не може бути визначене інакше, ніж видатне. Фактично він очолював літературно-публіцистичні пошуки доби, стояв першим серед перших діячів культури, літератури, мистецтва свого часу. Ав­торитет Роттердамського визнавали філолог Й. Рейхлін та поет

У. Гуттен, драматург Ганс Сакс та письменник Й. Фішарт, ху­дожник А. Дюрер та багато інших діячів культури та науки не тільки Німеччини, а й Англії, Франції, Італії ті інших країн Європи.
В Англії, до речі, найбільшим прибічником Е. Роттердам­ського був його особистий друг, канцлер короля 1\ пріха VIII, фундатор оригінальної соціальної доктрини, що отримала назву «утопізму», видатний вчений — гуманіст Томас Мор. Поділяючи гуманістичні погляди Роттердамського, розвиваючи власне ба­чення історії та сучасних йому соціальних реалій періоду пер­винного нагромадження капіталу, Т. Мор дійшов дещо інших, ніж Роттердамський, висновків: будівництво гуманістичного суспільства, вважав фундатор утопічного соціалізму, слід роз­починати з реформи соціального устрою, а не релігійних інсти­туцій. Схожі думки дещо пізніше висловлював італійський мис­литель Томмазо Кампанелла, а ще пізніше — знамениті соціалісти — утопісти та марксисти.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua