Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ З
ОБЛИЧЧЯМ ДО ЛЮДИНИ

Джордано Бруно
(1548-1600)
«Хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, нехай розглядає і спостерігає мі­німуми і максими суперечностей і проти­лежностей»

Яскравим, самобутнім і одночасно трагічним мислителем в когорту видатних особистостей епохи Відродження, а з ча­сом — у світову інтелектуальну культуру ввійшов італійський містик, філософ і поет Джордано Філіппо Бруно, за єретичний релігійний місіонізм засуджений інквізицією до страти й спа­лений в Римі у 1600 році.

«З дитячих років, — згадує Бруно, — вступив я в мучениць­ку боротьбу з долею». І це дійсно так. Збіднілий дворянський рід, де народився Філіппо, не міг дати хлопцю те, на що він за­слуговував за своїми інтелектуальними здібностями і покликан­ням. Після навчання латини в місцевій приватній школі юнак поселився в Неаполі, де розпочинає більш-менш систематичне приватне заняття філософією, вслуховується в дискусії гуртківців-гуманістів, з трепетом спостерігає за їх конфліктами з інкві­зицією, стає послушником монастиря Сан-Доменіко Маджоре, приймає монашеське ім'я Джордано.

Як згадують сучасники Бруно, здібного юнака, який виріз­нявся феноменальною пам'яттю, возили в Рим до Папи: настоя­телі пишались майбутньою славою доменіканського ордена! Життя і доля Бруно розпорядились інакше. Його проникливий розум намагався вирватись із тісних лабет офіційно витлумаче­ного святого письма, протиставити йому своє власне світобачен­ня, утвердитись у вільному пошуку істини.

Розповідають, що на одному з монастирських диспутів Джор­дано виступив на захист єретиків. Це викликало хвилю обурен­ня з боку церковників. Бруно тікає до Рима. У його келії робить­ся обшук, який виявляє неймовірне — зазначені в папському індексі як заборонені твори Ієроніма і Іоанна з коментарями Еразма Роттердамського!

Проти Джордано була порушена інквізиційна справа, яка нарахувала біля десятка звинувачень. Переконавшись, що на­дій на виправдання немає, Бруно покидає папську столицю. Роз­починаються довгі роки поневірянь. Генуя, Савоя, Турин, Вене­ція, Брешія, Мілан — далеко не повний перелік міст, де намагав­ся знайти й виразити себе талановитий і самобутній мислитель. Зрештою, підтриманий земляками, він зупинився в Женеві, де записався в «Книгу ректора» Женевського університету й пори­нув у справу підготовки проповідників нової віри — кальвініз­му. Однак і тут Бруно не втримався від іншомислення. Його пам­флет проти одного з інтелектуальних лідерів кальвіністської общини потягнув за собою відторгнення від церкви, ув'язнен­ня, принизливу процедуру каяття й поспішний від'їзд до Ліона, а згодом до Тулузи, де за конкурсом Бруно був допущений до читання лекцій з філософії в місцевому університеті.

Здавалося б, життя мислителя поступово входило в більш-менш врівноважене річище. Та де там! У своїх лекціях Бруно намагається спростувати схоластичну арістотелівську традицію. А це, знову ж таки, не могло бути сприйнятим інакше, як єресь. Проти філософа виступили його університетські колеги. Бруно виїздить до Парижа, читає лекції в Сорбонні, які нарешті при­носять йому не лише визнання, але й славу. Увагу на філософа звернув король Франції Генріх III, симпатії, заступництво і під­тримка якого забезпечували відносну незалежність мислителя від університетської адміністрації і церковної влади. У Парижі Бруно видав свої перші книги.

І знову ж таки, щастя продовжувалось недовго. У зв'язку з по­силенням реакції католицьких структур, філософ переїздить до Лондона, де розпочав читання лекцій у знаменитому Оксфорд­ському університеті. Публічні оксфордські читання Бруно зби­рали велику студентську аудиторію, однак, офіційно визнані вчені університетські кола і адміністрація прийняли його холод­но, а згодом просто заборонили йому читання лекцій. І знову Па­риж, Рим, Венеція... вільнодумство, нові, більш вагомі звинува­чення у єресі, зрештою, арешт, суд і... Як засвідчують очевидці, 17 лютого 1600 року, вже стоячи на костровищі з кляпом у роті, Великий філософ відторгнув протягнутий для каяття хрест.

За що ж його так ненавиділа церква? Відповідь очевидна: за вільнодумство! Бруно був мислителем вселенського масштабу. Його думка перевершувала будь-які офіційно установлені кано­ни. Він висловлював її відкрито, а тому й слугував загрозою до­мінуючій в ті часи ідеології папства, церковного світу, догматиз­му і схоластики.

Учення Бруно є своєрідним поетичним пантеїзмом, заснова­ним на найновіших природничо-наукових розвідках того часу (особливо геліоцентричної системи Коперніка), фрагментах епі­курейства, стоїцизму і неоплатонізму.

Наукові погляди тогочасної епохи пов'язані з іменами чоти­рьох талановитих природодослідників — Миколи Коперника, Йоганна Кеплера, Галілео Галілея і Ісаака Ньютона. Перший із них — польський священик і астроном Микола Коперник (1473 1543) — ввійшов в історію як творець нової, геліоцент­ричної системи світу; другий — німецький астроном Йоганн Ке­плер (1571-1630) відомий як першовідкривач законів руху пла­нет і фундатор теорії сонячних затемнень; третій — італієць Галілео Галілей (1564-1642) став фундатором теорії точного при­родознавства і теоретичних підвалин сучасної механіки; четвер­тий — англійський фізик, математик і механік Ісаак Ньютон (1643-1727) — як першовідкривач законів класичної механіки, закону всесвітнього тяжіння, фундатор теорії руху небесних планет.

У когорту цих вчених і філософів, які визначили параметри новітнього наукового світобачення, розвитку філософії і куль­тури, по праву входить великий італійський астроном, приро­додослідник і філософ Джордано Бруно.

Найбільш відомими серед робіт Джордано Бруно є його праці: «Про причину, начало і єдине», «Про нескінченність, Всесвіт і світи», «Вигнання торжествуючого звіра», «Про героїчний ен­тузіазм», «Про монаду, число і фігуру», «Про складання обра­зів» та ін.

Як відомо, геліоцентрична теорія, створена і обґрунтована М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокре­ма фізики та астрономії. Розвиваючи цю теорію, Д. Бруно вису­нув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, «розсередивши» Бога в усій при­роді.

Істинна філософія, вважав Бруно, повинна спиратись на нау­ковий досвід; необхідно відмовитись від схоластики, повести рішучу боротьбу з релігійними догматами. Знання не повинно підпорядковуватись вірі, філософ заперечував вчення про «по­двійну істину»; істина одна, і вона підвласна лише природничо-науковому пізнанню. Пізнати істину, повчав філософ, означає не що інше, як побачити те дивовижне джерело світла, з якого бере початок все те, що благодатна природа малює у фарбах і про що вона повідомляє в звуках.

Він вважав, що природа і с Бог в речах. Всесвіт є нескінчен­ним, вважав філософ. Це — Бог, який знаходиться скрізь і всю­ди. Світ рухається завдяки внутрішнім силам, що є вічною і не­змінною субстанцією, єдиною сутністю і життям. Конкретні речі втягуються в рух вічного духу і життя у відповідності зі своєю організацією. Бог тотожний Природі, а Природа — Богу. Світ одухотворений разом з його предметами; ним рухає світова душа — своєрідний вселенський інтелект, тотожний Богу; зем­ний і небесний світи однорідні; інші світи також заселені; пла­нети рухаються згідно своїм орбітам; центр Всесвіту скрізь і по­всюди! Цим самим філософ сформував основний принцип при­родознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єди­ний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. У цілому, Всесвіт нерухо­мий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту. Волю Бога, вважав Бруно, потрібно шукати У непорушних законах Природи, у сіянні Сонця, у красоті ре­чей, у нескінченно різноманітних живих істотах, які своєю різ­номанітністю утверджують його (Бога) величну єдність. «Таким образом, — писав Бруно, — имеется первое начало Вселенной, которое равным образом должно быть понято как такое, в котором уже не различаются материальное и формальное и о ко­тором из уподобления ранее сказанному можно заключить, что оно есть абсолютная возможность и действительность... Хотя и спу­скаясь по этой лестнице природы, мы обнаруживаем двойную субстанцию — одну духовную, другую телесную, но в послед­нем счете и та и другая сводятся к одному бытию и одному кор­ню» (Бруно Джордано. Диалоги. — С. 247).

Такими були основні принципи філософського вчення Вели­кого філософа. Саме вони й не сприймались церковниками. І не могли бути сприйнятими. Інквізиція безжалісно і цинічно зни­щувала все, що суперечило усталеним канонам, що могло ви­кликати сумнів, що спонукало вільнодумство, підривало віру.

І все ж, істина непереможна! Ідеї Бруно не лише залишились в історії, але й дали поштовх новим оригінальним вченням. їх сила і значення для історії розвитку вільнолюбного Духу не по­ступаються інтелектуальним здобуткам найгеніальніших мис­лителів всіх часів і народів.

9 червня 1889 року на Площі Квітів у Римі — на місці спалення Великого філософа — у присутності 6 000 делегатів від народів і країн світу було відкрито пам'ятник Джордано Бруно — велетню Духа, борцю за Істину, Добро і Справедливість.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua