Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 1
ПЕРШІ ФІЛОСОФИ

Конфуцій
(551 - 479 pp. до н.е.)
«Добродійність не буває самітньою, у неї поза будь-яким сумнівом є сусіди»
«Життя та смерть визначаються долею, багатство і визнання залежать від неба», — так сформулював Великий філософ одне з висхідних положень свого вчення, яке невдовзі стало офіцій­ною політичною й моральною доктриною тогочасної китайської держави.

Китай V—III ст. до н. е. відомий значним розквітом культу­ри, науки й ремесел і, одночасно, суперництвом «семи найсильніших царств, які вели між собою постійні міжусобні війни. Застосування залізних знарядь праці сприяло швидкому розвит­ку землеробства, ефективному використанню іригаційних (зро­шувальних) систем. Розвивались ливарна справа, будівництво, ювелірна справа, наука та мистецтво. Одночасно загострювались суспільні суперечності. Боротьба між політичними угрупуваннями загрожувала розпаду держави, руйнації засад усталеного способу життя, культури, господарювання.

Суспільство потребувало ідеології єднання, взаєморозумін­ня та спокою. Воно прагнуло до встановлення більш-менш рег­ламентованого порядку, у системі якого кожен зміг би знайти для себе узагальнені правила поведінки. Дещо подібне до них запропонував народу напівлегендарний філософ Лao-цзи. Ціліс­ну ж систему поглядів, що базувалась до того ж на глибинній давньокитайській традиції, створив проповідник (а згодом — вчений) родом із царства Лy Кун-цзи (Конфуцій).

Життя майбутнього філософа складалось непросто. Будучи вихідцем із знатного князівського роду, коріння якого сягає династії Інь XI століття до н. е., хлопчик із дитинства зазнав до себе зневагу й образу, жорстокість і навіть знущання. Смерть батька кинула його у вир суворого виховання, виживання, при­служництва заради шматка хліба. Але все ж це не завадило йому доторкнутись до мудрості давніх культур, переосмислити їх у відповідності з орієнтаціями часу, викристалізувати те го­ловне, що навічно увійшло до скарбниці людської мудрості.

Конфуцій багато подорожував. Його допитливий розум напо­легливо шукав відповідей на ті запитання, які постійно ставило життя. Він зустрічався з державними діячами, вів бесіди з керів­никами різних політичних угрупувань, однак довгий час утри­мувався від настанов і не залучався до роботи (участі) у будь-якій партії.

Фактом біографії Конфуція є його зустріч із літнім філосо­фом Лао-цзи, автором досить відомого на той час учення про «дао». Авторитет Лао-цзи був безсумнівним, і Конфуцій із тре­петом і глибокою душевною насолодою вслуховувався в повчан­ня філософа щодо природного порядку виникнення, розвитку й руйнації всіх речей, їх спільної праоснови, необхідності гар­монізувати ставлення людини до світу, співчуття пригнобленим тощо.

Енергійна й вольова натура Конфуція підштовхувала його до дії, громадянського волевияву, впливу на державні справи. Від радника до міністра — такий шлях пройшов Конфуцій у царині громадсько-політичної діяльності. Він став першим китайським професійним викладачем і організатором учених-інтелектуалів. За свідченнями древніх, Конфуцій мав близько трьох тисяч учнів! Він навчав мудрості, державним справам, законам і мора­лі, а головне — бути справедливим як по відношенню до людей, так і в ставленні до держави. Філософ був глибоко переконаний у тому, що «навчання не зале­жить від походження того, хто нав­чається», й віддавав учням усі свої інтелектуальні надбання практично задарма. Йому вдало­ся здійснити ряд прогресивних реформ і разом із тим нажити серйозних супротивників і навіть ворогів, серед яких був його висо­кий патрон.

Далі слідували вигнання й дов­га подорож між країн і народів: Конфуція приймали при дворах і в народі; йому віддавали шану; перед ним запобігали й у той же час — переслідували та навіть здійснили замах на життя.
Сувора доля гартувала харак­тер, характер викристалізував мудрість, з якою Конфуцій знов і знов ішов до людей, виховую­чи високе моральне начало.
Філософські та морально-етичні погляди Конфуція дійшли до нас завдяки свідченням багаточисельної армії прибічників та критиків філософа, зокрема, завдяки книзі «Бесіди її суджен­ня», що була складена учнями філософа на основі його мірку­вань і суджень.

Центральним поняттям своєрідної філософської концепції Конфуція є поняття «жень» - джерело моральних якостей лю­дей, організуюча та інтегруюча сила природного існування й людського життя, принцип культури взаємодії людини зі сві­том та іншими людьми. Головний зміст «жень» філософ розкри­вав словами: « Чого не бажаєш собі, того не роби людям», визна­чена Конфуцієм домінантна етико — соціальна орієнтація пізніше знайде втілення в Біблії. А ще пізніше її повторить, піднявши до рівня «золотого правила моральності», німецький філософ І. Кант. Навіть якби Конфуцій більше не сказав нічого оригі­нального, саме цим «правилом» він залишив би про себе пам'ять, як про одного з найгеніальніших інтелектуалів людства. Проте Конфуцій обґрунтував складний і суперечливий поділ людей на соціальні групи (категорії), суспільне значення морального ви­ховання індивідів, сутність державної влади як механізму керів­ництва суспільством на засадах високої народної довіри, чіткого розподілу громадських обов'язків та особистого прикладу мо­ральності панівних (керівних) верств населення.

Звичайно, філософ створював соціально-філософську систе­му за загальними світоглядними орієнтаціями своєї епохи, її економічними й політичними реаліями, науковими й загально­культурними надбаннями та прорахунками. Саме тому в його вченні суперечливо співіснують, часом заперечуючи одне одно­го, як інтелектуальні завоювання загальнолюдського Гатунку, так і історично зумовлені духовні орієнтації. Скажімо, Конфу­цій, відповідно до вимог часу, рішуче протиставляючи «бла­городних» «простолюдинам», трактував панівний стан перших їх внутрішніми моральними якостями. Він обстоював непоруш­ність суспільного поділу людей на відповідні верстви («...Воло­дар повинен бути володарем, а підлеглий — підлеглим...»), на­голошував на різноякісній нормотворчій системі, що регулює їх стосунки.

Відомим Конфуцій залишився в історії і як проповідник від­повідних правил, чеснот, норм поведінки та виховання. П'ять визначених ним обов'язків: а) синівське шанування батьків; б) покірність молодшого брата старшому; в) покірність дружи­ни чоловікові; г) суворе дотримання дружиною подружньої вір­ності; і) вірність у дружбі — у різних інтерпретаціях і сьогодні присутні в культурах і традиціях багатьох народів.

Багато цінних порад Конфуцій адресував політикам та дер­жавним діячам: політик повинен піклуватися про благо народу та його освіту; забезпечувати харчуванням, підтримувати обо­ронні споруди, завойовувати довіру. У державі, повчав він, бу­дуть панувати мир і злагода лише за умови, коли кожен вико­нує свої обов'язки: государ керує державою, міністр - справа­ми, батько виконує обов'язки батька, син - сина. Виховувати, підкреслював філософ, потрібно прикладом, а не покаранням, авторитетом, а не приниженням особистості. Подібний «поря­док речей», до якого потрібно повертатися, за думкою Конфу­ція, існував у царині тисячолітніх імперій. Майбутнє держави мислитель бачив надто суперечливим і складним.

Учення Конфуція — конфуціанство — не мало й не має сьо­годні однозначної оцінки. Власне, мабуть, її не може бути вза­галі. Наприклад, відомий китайський філософ Мо-цзи (479- 381 pp. до н.е.) взагалі заперечував конфуціанство, особливо в тій частині, де йшлося про поділ людей на «благородних» і «низьких», обстоювалися привілеї панівних верств населення, різнопланові норми поведінки для різних соціальних верств. Такі ж мислителі, як Мен-цзи (372-289 pp. до н.е.), Чжоу-янь (340-305 pp. до н.е.), захоплювалися конфуціанством, розвива­ли й пропагували його основні положення. Подібні суперечливі оцінки відносно конфуціанства й Конфуція розсипані по всій інтелектуальній історії людства від її витоків до наших днів. Однак, справа не в тому. Конфуцій, коли б чи не першим серед перших мислителів давнини, створив оригінальну й цілісну (хоч, безумовно, і внутрішньо суперечливу) філософську систему со­ціуму, обґрунтував особливості її функціонування, виявив фу­ндаментальні засади інтеграції, а головне — у статусі головної суспільної цінності поставив орієнтацію громадської злагоди, моральної єдності індивіда й суспільства, краси і добра, істини і справедливості.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua