Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ З
ОБЛИЧЧЯМ ДО ЛЮДИНИ

Данте Аліг'єрі
(1265-1321)
«...тот страждет высшей мукой, Кто радостные помнит времена В несчастии, —...»

Як уже зазначалося, головною проблемою філософських роз­думів мислителів епохи Відродження була проблема людини. Знаковою постаттю, колосальною фігурою двох епох — остан­нім поетом середньовіччя й першим поетом Нового часу (Ф. Ен­гельс) постав у цей час італійський поет і філософ Данте Аліг'єрі.

Ця оцінка досить точно характеризує мислителя, який про­ривався до фундаментальних гуманістичних узагальнень, що розвинуться у філософії доби Відродження, й водночас ще збе­рігав шанобливо-трепетне ставлення до християнської догма­тики.

Про дитячі та юнацькі роки Данте відомо небагато. Він наро­дився в заможній сім'ї у Флоренції; навчався в престижних міс­цевих школах; штудіював філософію під керівництвом відомо­го флорентійського письменника і юриста Брунетто Латіні; на­вчався на юридичному факультеті знаменитого Болонського університету. Юнак захоплювався мудрістю Платона і Арісто­теля, вивчав твори Августина Блаженного і Фоми Аквінського,

Бернара Клервоського і інших мислителів, які залишили по­мітний слід в історії філософ­ської думки, релігії (теології) і культури.
У якості оригінального са­мостійного мислителя Данте утвердився як автор «Божест­венної комедії», через схо­дження від Пекла до Раю, в якій він провів думку про вічне на­ближення до Великої Любові, яка «рухає Сонце і інші сві­тила».

Філософію Данте розумів, насамперед, як етику (політику), тобто вчення про мораль, виховання, духовний розвиток люди­ни. Мета науки, вважав філософ, — в досягненні щастя шляхом діяльного самоздійснення через розгортання таких чеснот, як мужність, розсудливість, благородство, доброзичливість, спра­ведливість, мудрість наперекір фортуні. «Небесне щастя», вва­жав Данте, непідвладне людині; воно дається як благодать, од­нак лише як підготовлене добродіяльністю, вірою, надією і лю­бов'ю. У суспільному житті, підкреслював філософ, важливо досягти єдності божественного і людського. При цій єдності люди звільняться від тиранії, струсять пилюку історії, викорінять злодіяння і розгорнуть під керівництвом філософа — монарха по­тенції інтелекту та творчості. Земля, прогнозував Данте, стане садом.

Оригінальність Данте виявилася в інтерпретації божествен­ного та людського. Поет і філософ знімає суперечливість цих первнів. Він підкреслює їхню органічну єдність. Данте не про­тиставляв Бога творчим силам людини. У людині співіснують (і детермінують її діяльність) два первня — божественний та при­родний. Саме тому до «блаженства» ведуть два шляхи: філо­софські роздуми, тобто людський розум, та «духовні настано­ви», що виходять від «Святого духа». Зазначені первні Данте розглядав як рівнодійні, що, безумовно, суперечило схолас­тично-теологічній позиції, руйнувало її.

Центральною темою поетично-філософських роздумів Данте була проблема людини. Це також суперечило традиціям серед­ньовіччя, які майже без винятку виходили (й поверталися) з (до) «ідеї Бога» та «віри».
Данте тлумачив людину як самоцінну істоту, спроможну за­безпечити своє благо власними силами. Мислитель не запере­чує «ідеї Бога». Проте, розглядаючи протиріччя людського бут­тя, апелює не до Бога, а до людини, адже вона сама відповідальна за своє благо. У прагненні до нього вирішальними чинниками постають саме особисті якості, а не багатство чи спадкоємно здо­бутий соціальний статус.

Данте не був професійним філософом, проте добре знав твори Сігера Брабантського, неоплатоників, Псевдо-Діонісія, Аверро­еса та інших середньовічних філософів. Особливо поет прагнув осягнути соціальний (та моральний) бік вчення своїх великих попередників і сучасників. Обґрунтована Данте віра у власні сили людини є радше за все продовженням тих геніальних зна­хідок, які у середньовічній філософсько-теологічній атмосфері здебільшого розцінювалися як єретичні.

Данте стояв «біля колиски» проблеми людини, відроджува­ної новою добою. «Сходинами» цієї проблеми пішла когорта ве­ликих гуманістів — Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо, Марсіліо Фічіно, Піко делла Мірандолла та П'єтро Помпонацці. Крапку над «і» в досить загальному й суперечливому процесі визволення філософії з обіймів теології поставив сучасник Лео­нардо да Вінчі, друг Мікеланджело, історик, поет і філософ, дер­жавний діяч доби Медичі, великий італієць Ніколо Макіавеллі.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua