Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 2
У ПОШУКАХ ВІЧНОГО

Уільям Оккам
(Бл. 1 285-1349)

«Entianon sunt multiplicanda sine necesstate» («Не слід примножувати сутність без необ хідності» )

Англійський теолог і філософ, логік і політичний письмен­ник Уільям Оккам народився в селищі Окам поблизу Лондона. Освіту він здобув у знаменитому Оксфордському університеті, де слухав лекції Дунса Скотта і з часом розпочав свою виклада­цьку діяльність.

Незалежний, нетрадиційний стиль мислення Оккама викли­кав суперечливе ставлення до нього як з боку керівництва уні­верситеті , так і більш впливових діячів Церкви. Особливо при­скіпливо до Оккама ставився канцлер Оксфордського універси­тету Іоанн Люттерелл, який не лише звинувачував філософа у теологічному скептицизмі і в єресі, але й повідомив про це Папу Іоанна XXII. Для оцінки діяльності філософа була створена спе­ціальна комісія, яка аналізувала його погляди і судження впро­довж декількох років. Майже чотири роки Оккам провів під стра­жею у монастирській в'язниці міста Авіньйон. Щоправда, яки­хось радикальних висновків, які б дали підстави для засудження вчення Оккама, комісія не зробила. Оккам почувався вільним мислителем, втікає з в'язниці й повстає проти Папи духовно і морально.

Знаковою в долі і творчості Оккама стала участь у дискусії відносно апостольської бідності. Поштовх для дискусії дало рі­шення Папи Іоанна XXII, який всупереч розумінню сутності францисканського ордена як об'єднання носіїв віри, незалеж­них від власності, оголосив майно ордена його власністю. Про­ти цього повстали більшість монахів. На чолі інтелектуального повстання стояв генерал ордена Михайло Чезенський, який і запросив Оккама виступити у якості «інтелектуальної й філо­софської підтримки» проти Папи, філософ опинився в центрі теологічних, юридичних і політичних колізій своєї епохи, які зрештою вимусили його до втечі з Англії й пошуку покрови­тельства у німецького імператора Людвіга Баварського. Розпо­відають, що опинившись у Мюнхені, Оккам звернувся до імпе­ратора зі словами: «О, імператор, захищай мене мечем, а я буду захищати тебе словом». Показовим є те, що філософ виконав цю обіцянку: до кінця свого життя він відстоював ідею незалежності світської влади від духовної, підтримував союзників Людвіга в боротьбі з папством, вів непримиренну полеміку з Іоанном XXII, його прибічниками і послідовниками.

Відповідь Папи була миттєвою: Оккама відлучили від церк­ви й оголосили єретиком. Це вже був привід для суворого пока­рання.
Найбільш відомими творами Оккама стали його трактати «Про таїнство присяги», «Праця в дев'яносто днів», «Трактат про догми Папи Іоанна XXII», «Вісім питань про папську владу», «Роздуми про «Фізику» Арістотеля», «Розпорядок», «Вибране», «Сума всієї логіки» та ін.

В історію філософії мислитель увійшов завдяки сконструйо­ваному ним правилу, відомому під назвою «лезо Оккама». Суть цього правила проста: «не примножуй сутність», тобто не доду­муй більше за те, що можна мислити, виходячи із наявного знан­ня і пізнавальних можливостей. Сенс «лезових операцій», за­значав Оккам, не у тому, щоб не вводити в систему пізнання но­вих, нерозвіданих ще суджень, а в тому, щоб вчасно позбутися від них після того, як вони втратили свою пізнавальну (еврис­тичну) властивість.

Філософ сміливо полемізує з основними теологічними посту­латами Фоми Аквінського, протиставляє їм власні роздуми й судження. Він стверджує, зокрема, що доведення всесилля Бога є неможливим; останнє досягається лише вірою. Тому до

Бога не слід апелювати безпричинно. У нього слід вірити, і не більше. «Не згадуй ім'я Бога в суєтності», — наставляв філо­соф. Ця настанова й утвердилась як друга трактовка «леза Ок­кама».
Намагаючись поєднати «віру» і «розум», Уільям Оккам ство­рює один із найбільш впливових варіантів теорії « подвійної істи­ни». За його переконанням, «віра» і «знання» радикально від­різняються як за предметом, так і за методом. Знання, за Оккамом, мають предметом тілесну природу, вони спираються на досвід, вміщують істини або очевидні, або виведені з очевидних. Віра повністю ірраціональна, не має ніякого відношення до до­казу і розуму, цілком почерпнута з одкровення, сфера її дії — спасіння, тобто моральні вчинки людини. У зв'язку з цим будь-які догмати віри не можуть бути доведеними, як те намагались робити схоласти-реалісти. Полемізуючи з реалізмом, Оккам до­водив, що універсали не можуть існувати поза людським розу­мом, оскільки у цьому разі вони були б одиничними речами, що суперечать самому визначенню універсалій як всезагальних сутностей. Критикуючи головну ідею реалізму, за якою в загаль­них сутностях (універсаліях) уже міститься все одиничне, яке лише треба вивести з них, Оккам стверджує, що лише одиничне існує реально. Із одиничного, а не із «сутностей», треба виходи­ти у пізнанні.

Як емпірист, Оккам вимагав позбутися у науці чисельних «субстанційних форм», «натур», «прихованих якостей», «форм» та інших вигадок схоластів — реалістів, якими вони робили спро­би пояснити незрозумілі явища. У цьому зв'язку варто ще раз згадати знамените «лезо Оккама», призначення якого — «відсі­кати» зайві сутності. «Лезо» є образ, яким англійський філософ позначає принцип, за яким «сутностей не треба примножувати без потреби». Номіналізм Оккама справив значний вплив на вче­них Оксфорда та Парижа.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua