Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 2
У ПОШУКАХ ВІЧНОГО

Йоган Дуне Скотт
(Бл. 1 266 - 1 308)
«Суще є двоєдиним, а саме — воно є сущим природи і сущим розуму»


Не лише дата народження, але й країна, в якій народився філософ — Шотландія, Англія чи Ірландія, є предметом актив­них, майже 700-річних, філософських диспутів. Нині більшість дослідників схиляються на користь «шотландської версії» по­ходження Скотта. Досліджено, Скотт народився в небагатій, але відомій і впливовій дворянській сім'ї, яка мала свій родин­ний герб і симпатизувала францисканцям. Навчання в школі при францисканському монастирі в Халдингтоні дозволило юнакові глибоко осягнути основи релігійного і філософського вчення, вступити до Оксфордського університету, відомого в той час як одного з провідних центрів природничої і філософ­ської науки. З часом Скотт переїздить до Парижа, продовжує навчання в Паризькому університеті.

Уже в 23 роки Дуне Скотт отримує посаду професора Оксфордського університету. Згодом він обіймає аналогічну по­саду в Парижі, стає відомим у широких науково-філософських та духовно-релігійних колах як критично мислячий, проникли­вий теоретик, автор коментарів до творів Петра Ломбардського та Арістотеля, критик Альберта Великого та Фоми Аквінсько­го, представник нової школи августиніанства, яка отримала назву «скоттизму». Найбільшими прибічниками «скоттизму» були Антуан Андре Франсуа Мерок, Гійом Алмвік. Йоган з Реяінга та Йоган з Ріки. Сутність цього напряму полягала в запереченні вчення Фоми Аквінського, насамперед у визна­ченні місця та ролі філософії в житті людини та суспільства, співвідношення філософії та теології.

Як відомо, вихідним пунктом концепції Фоми Аквінського було християнське вчення про Бога, світ та людину. Філософії ж «янгольський доктор» відводив роль підтримки цього вчен­ня, його обґрунтування. Фома Аквінський підпорядковував фі­лософію теології, науку — релігії. Саме така позиція й не вла­штовувала Дунса Скотта. Незважаючи на дедалі ширший ав­торитет «томізму», Дуне Скотт здійснив спробу довести, що гармонія між теологією та філософією (навіть при провідній ролі теології, на чому наголошував Фома Аквінський) немож­лива, адже це різні форми освоєння світу, між якими існують більш складні взаємовідносини, ніж просте підпорядкування одна одній.

Звичайно, початок XIV сторіччя ще не був тим історичним часом, коли можна було б розв'язати питання про сутність та співвідношення філософії та релігії. Не зміг цього зробити й Дуне Скотт. Цінність його спроби полягає в постановці пи­тання в іншій (ніж у Фоми Аквінського) площині. Дуне Скотт намагався уникнути схоластичних теоретизувань й приверну­ти увагу до змістовних роздумів про роль і значення філософії і релігії в житті людини і суспільства.

Виходячи з розрізнення функцій філософії і теології, Дуне Скотт твердив, що повна гармонія між теологією і арістотелівською філософією, яку намагався довести Фома, неможлива. Фі­лософія, за Дунсом Скоттом, функціонує як знання теоретичне. Цим вона відрізняється від теології, яка є знанням практичним, переважно морально-етичним, таким, що спрямовує людську волю на досягнення орієнтирів віровчення. Тому теологія не ви­магає тієї строгості та раціональності, якої прагнув надати їй Фома. Теологія, на думку Дунса Скотта, цілком відповідає августиніанському критерію знання — ірраціоналістичному в своїй основі. Ось чому сфери філософії та теології мають бути розділе­ними.

На відміну від Фоми Аквінського, який вважав теологію найвищим знанням, Дуне Скотт відводить роль вищої нау­ки саме філософії, або метафізиці. Головним поняттям остан­ньої він вважає поняття буття — Абсолюту, який водночас є і предметом пізнання, і предметом віри.

Абсолютне буття, вважав філософ, охоплює собою все існуюче, у тому числі й Бога. Все у створеному світі генетич­но і функпіонально залежить від Абсолюту як витоку буттєвості речей, створених не розумом, як вважав Фома, а во­лею Бога.

Ідея «вольової обумовленості діяльності» Бога якраз і є тим наріжним каменем, який «розводить» роздуми двох великих філософів у протилежні напрями. Позиція Скотта у цьому протистоянні виявилась не менш життєвою, ніж Аквінсько­го.

Уявлення про вольову природу божественної діяльності, яка, на відміну від томістського інтелектуалізму, підкрес­лював Дуне Скотт, вводить деякі корективи і в розуміння співвідношення матерії і форми. У Фоми загальна форма (універсалія, яка існує в божественному розумі) поєднується з певною порцією матерії, внаслідок чого виникає річ. Остан­ня актуалізується (отримує буття) завдяки формі, а форма індивідуалізується через матерію. Воля, з точки зору Скот­та, і природа божественної діяльності не потребують індиві­дуалізуючих начал, оскільки воля, на відміну від розуму, завжди має конкретно-предметне спрямування. Конкретна форма вольової діяльності не стільки актуалізує річ (все міс­титься в бутті — Абсолюті), скільки конкретизує та індиві­дуалізує її.

Дуне Скотт був представником саме метафізичного (онто­логічного) індивідуалізму, у якому індивідуальність є сутнісною рисою, стороною буття. З його точки зору родова (за­гальна) форма не може бути єдиною, у кожній речі існує індивідуальна форма, яка втілює конкретне «це», яке є «тут і тепер». Він довів, що індивідуально довершена й істинна мета природи — її остання реальність. Цим Скотт робить крок до номіналізму і водночас до індивідуалізму епохи Від­родження з його увагою до людської винятковості, інди­відуальності.

Людина в теоретичних конструкціях Дунса Скотта вима­льовується не лише як творіння Бога, але й як частина при­родного цілого, котру можна вивчати незалежно від її надприродного призначення і посмертної ролі. Сутністю люд­ської душі, слідом за Августином, вважає Скотт, є воля — автономна, незалежна від розуму і тому свободна. Саме Сво­бода становить найглибшу сутність людини.

«Скоттизм» дістав продовження в роздумах таких впли­вових філософів, як Франсуа Мейрон, Генріх Гентський, Ро­берт Коутон, Уолтер Чаттон та ін.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua