Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 2
У ПОШУКАХ ВІЧНОГО

Авероес (Абу-аль-Валід Мухаммад Ібн-Ахмад Ібн-Рушд)
(1126-1198)

«До досконалості ведуть не аскетизм і релігійний екстаз, а наука і філософія»

Доля Аверроеса — і щаслива, і трагічна. Колосальні пізнан­ня науковця та філософа підштовхнули його до вільнодумства, обґрунтування власної позиції щодо актуальних проблем гносео­логії та логіки, філософії та релігії, медицини та астрономії, фі­зики та алхімії, соціальних наук та етики. Його погляди не зав­жди збігалися з офіційною точкою зору. Через Це, попри висо­кий авторитет і посади, Аверроес зазнав гонінь і переслідувань, визнання як видатного мислителя і заборону книг за його автор­ством, аж до вилучення їх з бібліотек і спалення.

Народився Аверроес в м. Кордова, Іспанія, в сім'ї спадкоєм­них суддів, отримав добру філософську і медичну освіту та му­сульманське виховання. За рекомендаціює впливового на той час мислителя і придворного лікаря Ібн-Туфайла, альмохадський халіф Абу Йа куб Юсуф доручив Ібн-Рушдту скласти коментарі до вибраних праць Арістотеля. Після успішного виконання завдання, філософ отримав посаду верховного надія (судді) в Се­вільї. Пізніше таку ж посаду він обіймав у Кордові, а згодом по­вернувся до столиці, зблизився з сином халіфа, ставши його лікарем і порадником. В останні роки життя Ібн-Руштд впав у немилість до халіфа, був зісланим, а з часом виправданим і повернутим до двору.

Серед філософських праць Аверроеса вирізняються великі, середні та малі коментарі до творів Арістотеля (за ці досліджен­ня філософ отримав прізвисько «Великого коментатора»), кни­ги «Спростування спростування» та «Роздуми, що виносять рішення щодо зв'язку між філософією та релігією».

Як і його попередники, Аверроес значну увагу приділяв обґрунтуванню переваг розуму над вірою, пошукові нових аргументів на захист філософії, обмеження теології та цінності дійсності, а не ілюзійної істини. Філософ обстоював ідею вічності світу на противагу теологічній концепції його творення Богом, визначав вічне існування матерії, руху, простору та часу. Ви­знаючи буття Бога, філософ підкреслював, що Бог і матерія спів розмірні за часом. Матеріальний світ є нескінченним у часі, але обмежений у просторі. Час існує і може бути досягнутим лише завдяки рухові. Рух є внутрішня сутність матерії, можливість, яка існує в матерії. Він заперечував акт «творення» світу й вод­ночас визнавав Бога як своєрідного «першодвигуна», «серця космічного організму», що діє з необхідності, а не ґрунтує її (не­обхідність) сам. Бог у Аверроеса постає у вигляді «єдиного інте­лекту», що визначає порядок світу, його внутрішню енергію й виявляє себе в діяльності.

Аверроес висунув теорію про подвійну істину — філософську і релігійну, чим викликав різку критику з боку ортодоксально налаштованих церковників.
Людину Аверроес розглядав як «чудесний витвір природи», що встановлює зв'язок між чуттєвими та абстрактними реаль­ностями, має тіло та душу, є політичною й діяльною Істотою, самостійно (спираючись на пізнання) прямує до вдосконалення в соціально справедливому суспільстві.

Підкреслюючи безсмертя душі, Аверроес водночас підкрес­лює й безсмертя тіла. Воскресіння у потойбічному світі, вважав філософ, має не тільки духовний, а й тілесний характер. При цьому безсмертним є не окремий індивід, а людський рід, всезагальний розум як утілення спадкоємного, тяглового зв'язку всіх генерацій.

Людина живе у суспільстві, вигляд і структуру якого Аверро­ес ототожнював з державою. Вчення про державу філософ виклав, практично повністю повторивши головні висновки Платонової «Держави», частково — Арістотелевої «Політики».

Інтегративною підвалиною «суспільства — держави», згідно з Аверроесом, є поділ праці, взаємодоповнення та взаємопідпорядкування професій. Будь-яка людина, обравши ту чи іншу професію, може з часом досягти майстерності й завдяки цьому посісти вигідне місце в суспільстві. Усіх громадян Аверроес по­діляв на три соціальні стани. Одні створюють матеріальні бла­га. Інші — забезпечують захист держави, треті — займаються вихованням та освітою громадян, керують суспільними та дер­жавними справами. Важливою функцією держави Аверроес вва­жав виховання громадян, розвиток їхніх чеснот. Освіту та ви­ховання, на його думку, слід розпочинати не з музики, як вва­жав Платон, а з логіки, математики, геометрії та астрології; зго­дом можна перейти до музики, оптики, механіки та фізики; вер­шиною виховання є метафізика.

Філософ розглядав методи виховання стосовно різних соці­альних станів, повторював думку Платона про необхідність вилучення «шкідливих казочок» (міфів), урахування особливос­тей чоловічих та жіночих професій та обов'язків тощо. Особли­ву увагу Аверроес приділяв вихованню воїнів, зі складу яких обирають голову (керівника) ідеальної держави. Останній має володіти певним набором чеснот і вмінь, провідними серед яких є фізична досконалість, любов до теоретичних наук (мудрості), незлобивість і хоробрість, великодушність і рішучість, красно­мовство і проникливість, а головне — володіння чимось таким, що вирізняє його з-поміж середовища громадян.

На відміну від аль-Фарабі та Авіценни, Аверроес не наділяв голову держави ніякими надприродними «жрецькими» якостя­ми та функціями. Увесь пафос його вчення про державу та її керівництво спрямований на обмеження влади церковників, на піднесення авторитету науки, освіченості, громадянськості. Як пише А. Сагадєєв, соціальна доктрина Аверроеса ще не досягла вершин гуманізму європейських мислителів Нового часу й ба­гато в чому контрастувала з ним. Водночас це вчення було спів­звучним ідеям Відродження, оскільки з цими ідеями його збли­жувала глибока переконаність в організації суспільного життя на твердому фундаменті наукового знання, у можливості відсто­ронення від влади представників духівництва та богослов'я.

Випереджуючи свій час, Аверроес стверджував, що до доско­налості ведуть не аскетизм і не містичний екстаз, а наука і філо­софія; він обстоював ідею справедливого суспільства; рівність жінок і чоловіків, особливо щодо участі у державних справах.

Роздуми Аверроеса про суспільство та державу знайшли про­довження в творах представника іспано-магрібської науково-філософської школи Ібн-Халдуна (1332-1406), перекладах його праць, зокрема, коментарів Аверроеса до арістотелівських праць «Про небо», «Продушу», «Метафізика» та інших такими мисли­телями, як Михайло Скотт і Герман Немець, трактатах та усних виступах магістра Паризького університету Сігера Брабантського(бл. 1240-1281 або 1284) та його сподвижника Боеція Дакійського. Послідовників Аверроеса пізніше стали називати «аверроїстами», а їхнє вчення — «аверроїзмом». Воно поши­рювалось як опозиційне щодо західноєвропейської філософії середньовіччя. «Августиніанці» — послідовники Августина Блаженного — засуджували його як єретичне, хоча й вико­ристовували деякі ідеї для обґрунтування власних ідей та кон­цепцій.

Своєрідну філософську школу «августиніанців» становив францисканський орден, шерег представників якого були викла­дачами Паризького університету — надзвичайно відомого, впли­вового та престижного навчально-наукового закладу середньо­вічної Європи. Паризький університет, особливо філософський факультет, став центром антиаверроїзму, центром відроджен­ня августиніанства, поєднання науки та арістотелізму з христи­янськими традиціями у філософії та культурі.

Іншим науково-філософським центром Європи був Оксфорд­ський університет (Англія). Оскільки контроль з боку Римської курії тут був значно слабкіший, в університеті провадили проантичні філософські читання, здійснювали переклади творів античних та арабомовних філософів, вільно інтерпретували до­сягнення природничої науки та практики. Найвідомішим мис­лителем цього періоду був Роджер Бекон. Характерно, що він був «магістр мистецтв» Оксфордського і викладач Паризького університетів. Характерним є також і те, що в останньому нав­чався знаменитий теолог, один із батьків християнської філосо­фії Фома (Томас) Аквінський.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua