Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 2
У ПОШУКАХ ВІЧНОГО

Августин Блаженний
(354 - 430)
«Вважаю, що одну істину знає один тільки Бог і, може бути, узнає душа людини, коли полишить це тіло, тобто похмуру в'язницю...»


Майбутній мислитель народився в м. Тагасті, на півночі рим­ської провінції Африки (нині Сук-Ахрас у Алжирі), у сім'ї не­багатого римського чиновника — язичника і християнки. Його батько був людиною твердої вдачі, але не злий. Найбільш він цінував блага мирського життя. Мама відрізнялась сильним ха­рактером й самовідданістю християнському віровченню. Незва­жаючи на сімейні труднощі, Августин отримав непогану гума­нітарну освіту (література, граматика, риторика). Закінчивши навчання у місцевій школі, а потім — у школі риторики у Кар­фагені, він стає викладачем цієї популярної (й перспективної для кар'єрного зростання) в той час дисципліни. Звідси розпочина­ється стрімка кар'єра молодого ритора. Він їде до Рима, висту­пає з проповідями, майстерно демонструючи свою високу за­гальну і філософську культуру. Показово, що практично всі його промови були спрямовані проти християнства.

Еволюція поглядів філософа розгорталась непросто. На по­чатку його захоплювало маніхейство, згодом — скептицизм. Він коливався у виборі авторитетів і вчень, однак з часом, доскона­ло ознайомившись з християнством і під впливом досить впли­вового діяча західно-християнської церкви епіскопа Амвросія став його палким прихильником. Приблизно в цей же час Авгус­тин захоплюється Платоном і неоплатоніками. У 387 р. він прий­має християнство. Повернувшись у рідні місця й розпродавши майно, він заснував християнську общину, години і дні прово­див в молитвах, переслідуючи одну мету — навчитись упокорен­ню. Згодом Августин став найбільш авторитетним проповідни­ком, письменником, публіцистом і теоретиком цього вчення, його «дійсним батьком».

Перу Августина належать декілька сот листів і проповідей, понад 100 трактатів, серед яких такі праці,як «Про велич душі», «Про вчителя», «Про істинну релігію», «Про свободу волі», «Про Трійцю», «Про душу та її походження» тощо. Саме в них філо­соф обґрунтував розв'язання найактуальніших для того часу проблем — про Бога та душу людини, про вічність та час, про добро та зло, про пізнання та волю, про віру та розум. Буття Бога є тією вічною реальністю, з якої потрібно розпочинати будь-які філософські вчення про світ, людину і пізнання, вважав філо­соф.

Віддаючи пріоритет «Богу» та «вірі», Августин разом з тим пам'ятає й про людину, її реальне життя, прагнення, інтереси. Це й було першим новим кроком у філософському обґрунтуванні християнства. Як уже зазначалося, попередники Августина «людське» заторкували лише поверхово. Головну увагу вони зосереджували на «Божому». Августин же поєднав «побутово-людське» та «велично-Боже» в єдине ціле. Останнє виявило додаткові евристичні можливості теологічного осягнення таїн­ства суспільного життя людей, сприяло популярності праці. Августина аж до XIII сторіччя, коли на духовному небосхилі середньовіччя зійшла зірка «ангельського доктора» Фоми Аквінського.

«Люди, — писав Августин, — дивуються висоті гір і величез­ним хвилям морським, і найвеличнішим водоспадам, і безмеж­ності океану, і зоряним шляхам, але не звертають уваги на самих себе». Між тим, продовжує філософ, ця орієнтація є по­милковою. Людина, за Августином, є єдиною в своїх трьох іпостасях: розуму, волі і пам'яті. Вона завжди прагне щастя. Вона повинна розібратися в собі, осягнути свій шлях і пройти ним, незважаючи на жодні перешкоди. Найважливішим опер­тям, джерелом та принципом пізнання, підкреслював філософ, є Бог. Тому людина завжди повинна пам'ятати про нього, лину­ти до Бога всією своєю душею. Щире духовне прагнення людини до Бога заглиблює її в нього. Саме цим досягається заспокоєння, тобто щастя, осягнення (й досягнення) сенсу людського буття. «Ти нас створив для себе, — писав Августин, звертаючись до Бога, — і наше серце не здобуде спокою, доки не заспокоїться в тобі».

Боже царство складають праведники, земне — себелюбці, грішники. Після приходу Христа Боже царство розширилося й зміцніло. Людям, які належали до цього царства, притаманні покора, смиренність як перед Богом, так і перед Церквою. У зем­ній історії ці два царства переплетені, що робить неможливим досягнення рівності. Саме тому прагнення до неї Августин роз­цінює як протиприродне й приречене від самого початку на про­вал.

Цікавим є положення Августина про головні стадії розвитку людської історії. Провівши аналогію з шістьма днями творення світу, Августин називає шість стадій розвитку людства: немовля­ти, дитяча, отроцька, юнацька, зрілості та стареча. Останній період розпочинається з моменту прихода Христа й триватиме до кінця існування людства.

Ці роздуми сьогодні здаються досить наївними. Однак, спра­ва в іншому: як зазначають дослідники, автор твору «Про Град Божий» став першим мислителем (принаймні в Європі), який зробив предметом філософських роздумів долю всього людства.

Історизм Августина, звичайно ж, мав під собою теологічне підґрунтя. Обмеження «земного царства» й розквіт «Царства Божого) здійснюються завдяки зміцненню віри в Бога та зни­щенню грішників. У день «страшного суду» — його термін Августин розважливо не визначає — «обрані» з'єднуються з Бо­гом як своїм дійсним господарем і монархом; «нечестивих», «гріш­ників», у свою чергу, Бог кидає у вічний вогонь, в якому вони мають горіти, мов вулкан Етна. Для перших настає тисячолітнє блаженство, для других — вічні муки та страждання.

Незважаючи на теологізацію соціальної історії, роздуми Августина про розквіт Божого царства та обмеження царства зем­ного мають глибокий раціональний зміст; у явній або неявній формі вони підводили соціально-філософську думку до ідеї про­гресу. Останній є розквітом і поглибленням Божого царства, що об'єднує «духовних», «моральних», «благочестивих», «обра­них» людей. Боже царство, на думку Августина, постійно вдос­коналюється. У ньому відбуваються безперервні зміни, виник­нення нового й зникнення старого. При цьому процес спрямова­ний у майбутнє! Останнє й дає підстави для висновку про те, що Августин одним із перших вводить ідею прогресу людської історії, розглядає її не в межах локального соціуму (як було, скажімо, в античності), а у всесвітньо-історичному масштабі. І хоча Августинова «історія» мала обмежений характер, — вона була локалізована між двома «вічностями» (створенням світу Богом та тисячолітнім царством Божим на землі), — ідею про­гресу не можна не визнати інакше, як геніальною. Саме вона від­криває перелік тих теоретичних надбань Августина Блаженно­го, які надають йому величі, забезпечують входження у соці­альну філософію на правах одного з її видатних мислителів.

Роздуми та ідеї Августина досить довго домінували в духов­ній атмосфері середньовіччя. їх переосмислювали у зв'язку з новими соціальними обставинами та умовами. На небосхилі суспільної думки з'являлися нові імена та нові ідеї, предметом теоретичних роздумів ставали нові грані життя, до порядку ден­ного вводили нові духовні настанови та орієнтації. Щоправда, їхня «новизна» мала умовний характер: жодна ідея, орієнтація чи настанова фактично не виходили за межі релігійного світо­бачення, а проте... Новий час — нові ідеї. Серед теоретиків післяавгустинівського періоду вирізняються імена Псевдо-Діонісія та Максима Сповідника, Марціана Капелла, Кассіодора, Ісидора Севільського, Іоанна Дамаскіна, Боеція, Еріугени, Ансельма Кентерберійського, Іоанна Расцеліна, Гільона Шампо, П'єра Абеляра. Кожен із цих філософів заслуговує на окреме фахове вивчення. Однак, не маючи такої змоги, я хочу привернути ува­гу читача до іншої гілки середньовічної мудрості — філософії арабомовного світу. Її яскравими представниками були аль- Кінді, аль-Фарабі, Ібн-Сіна Авіценна та Ібн-Рушд.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua