Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 2
У ПОШУКАХ ВІЧНОГО

Луцій Анней Сенека
(4 р. до н. е. - 6 5 р. н. е.)
«Homo res sakra homini» (Людина є святинею для людини)

Майбутній філософ, державний діяч і драматург Луцій Ан­ней Сенека народився в м. Кордуба (Іспанія) в сім'ї відомого ри­тора Сенеки Старшого. Освіту він здобув у Римі. Саме тут він познайомився із стоїцизмом, творами Посейдонія та Епікура, Платона та Арістотеля. Захопленість філософією Сенека проніс через все життя.

Великий філософ був людиною твердого характеру. Незвжаючи на перепади долі, він завжди залишався собою, дотримував­ся принципів добра і справедливості як у філософії, так і в жит­ті. Доля ж «підкидала» Сенеці все нові й нові випробування: при Калігулі він був сенатором; при Клавдії — засуджений на 8 ро­ків і вигнаний на Корсику; Агрипіна повернула його для вихо­вання Нерона. Коли Нерон став імператором, Сенека був затвер­джений міністром і скоро перетворився в найбільш багату і впли­вову людину в країні. Непорозуміння з імператором (Сенека протестував проти одноосібної, нічим не обмеженої, свавільної влади імператора) обернулось участю філософа в заколоті (змові)

Пізона. Разом з аристократичними противниками тиранії Сене­ка був звинувачений у зраді, і, будучи засудженим до страти, наклав на себе руки.
До наших днів дійшли такі праці Сенеки: «Про промисли», «Про постійність мудрого», «Про гнів», «Про дозвілля», «Про блаженність життя», «Про спокій душі», «Про швидкоплин­ність життя», «Дослідження природи» та ін. Найбільш відомою є робота Сенеки «Моральні листи до Луцілія».

У цих творах Сенека постає як філософ морально-релігійного плану. Його філософське вчення переходить в етику, яка з абст­рактного дослідження блага і доброчинності в кінцевому розу­мінні стає засобом кристалізації інтимних переконань, стає «лі­ками для душі», навчає «діяти, а не розмовляти».

У дусі класичного стоїцизму Сенека поділяв філософію на логіку, фізику і етику. За його переконаннями, логіка є допоміж­ною дисципліною. Таку ж функцію виконує й фізика: вона не­обхідна для пізнання Космосу, без чого людина не може пізнати сама себе. Головною ж складовою філософії є етика. Саме вона наближає людину до пізнання таїнства світу і самого себе, слу­гує путівником у розбурханому морі людських пристрастей. Го­ловними сюжетними лініями етичного вчення Сенеки були за­клик до покорення долі, безпристрастності (апатії), відмовлен­ня від земних радостей, поміркованість.

Природу Сенека витлумачував як круговерть «одушевленої матерії», тіло розуму — бога, в силу чого в світі панує закон долі, невблаганної необхідності. Ціль життя людини полягає у вихо­ванні незворушності духу: «тільки тіло підпорядковане і нале­жить господареві, дух же — сам собі господар», — стверджував Сенека.

Серед підвалин, на яких вибудовується філософсько-етична концепція Сенеки, провідна роль належить положенню про вза­ємозв'язок «душі» і «тіла»: тіло Сенека розглядав як «в'язницю душі», «душу» — як внутрішнє єство людини, що залежить від Бога. «Доля веде», говорив Сенека, закликаючи до спокою й рів­новаги у будь-яких, навіть, найбільш несприятливих обстави­нах. Найбільш високою «величчю душі» володіє мудра людина: не втрачаючи чуттєвості, вона не схильна до афектів, а тому має найбільше можливостей для творення добра і справедливості.

Найбільш глибоким виявом доброчинності є постійність (ста­лість, стійкість) думки, дії, поведінки. При цьому, важливий не стільки результат дії, скільки її мотив. «Будь благочинним, — повчав Сенека, — і ти пошануєш богів». Сенека підтримує висловлену древніми мислителями ідею «золотого правила мо­ралі» : поступай так, як, на твій погляд, люди повинні ставитись до тебе. І хоча виконати цю пораду вдається далеко не кожному, люди намагаються бути доброчинними і справедливими й, на­самперед, з непереборною надією очікують подібного ставлення до самих себе.

Епоха, в яку жив і філософствував Сенека, була епохою тира­нів, насильства і страху. Джерелом страху був у той час імпера­тор Нерон. Щоправда, спочатку він керував державою у злагоді з сенатом і за мудрими порадами Сенеки. Однак з часом жадоба необмеженої влади перетворила його в деспота. Нерон провів закон про страту всіх рабів у випадку вбивства їх господаря. І не лише провів, але й застосував його на практиці: не зважаючи на заворушення плебсу, він стратив 400 рабів вбитого префек­та Рима Педанія Секунди! Нерон радикально обмежив владу се­нату. Він жорстоко викорінював вільнодумство, переслідував опозиціонерів. Конфіскація майна опозиційних можновладців стала майже звичним явищем. На совісті Нерона — смерть сина Клавдія — Британіка, його матері Агрипіни, обох жінок Октавії і Помпеї Сабіни, поета Лукана, письменника Петронія та ін. ві­домих і видатних людей імперії. Ніхто не мав захисту від тира­на. Страх переслідував усякого і кожного. Не обійшов він і на­шого філософа. Любов до життя, що як ранішня зірка осяювала шлях Сенеки, все ж не могла викорінити в ньому глибоко стоїч­ного розуміння закінченності життя, ідеї смерті, на яку філо­соф покладав останню надію у випадку, коли людину перепов­нює страждання, коли вона не має умов для духовної розкутості. Філософ ставить питання про витоки (і доцільність) страждань. За його переконанням, саме страждання є джерелом доброчин­ності. Через страждання благородну людину Бог робить ще більш благородною. «Сила духу, яку людина виявляє в нещасті, має божественний вигляд», — писав Сенека.

Любов до людини — центральний мотив моральної філософії Сенеки. Саме Сенеці належать знамениті слова: «homo res sakra homini» (людина є святинею для людини). Ці слова філософ вклав у вуста Нерона, від якого він так багато очікував, але... дочекався лише смерті. Сенека засуджував бої гладіаторів і від­крито висловлював зневагу до тих, хто цим забавляється. Він за­ступався за людську гідність рабів. Філософ наводив чисельні приклади, коли раб здійснює благородний вчинок, а вільна лю­дина — стає залежною від своїх вад і шкідливих звичок.

Особливої уваги заслуговує питання про ставлення Сенеки до християнства. За свідченням батьків християнства, Сенека дуже часто наближався до пізнання істини, як писав Тертуліан (а піз­ніше ці слова повторював Августин), «часто був нашим». Дехто вважає, що тексти Сенеки використовувались для написання Нового Завіту, а найбільш крайні засвідчують, навіть, знайом­ство Сенеки з ап. Павлом та переписку між двома мислителями. Між тим, про послідовність християнських мотивів філософії Сенеки говорити потрібно досить обережно. Доведено, зокрема, що чотирнадцять листів з можливої переписки Сенеки з ап. Пав­лом досить невиразні; їх автентичність сумнівна, а для віри в те, що нібито були інші листи, підстав немає.

Власне, в епоху Сенеки християнство ще лише стверджува­лось. Воно ще не відокремилось від синагоги і не визнавалось чимось особливим. Християнська філософія лише складалась і зараховувати Сенеку до складу «батьків християнської філо­софії» підстав існує надто мало.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua