Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ТРЕТЯ
СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ
3. Екзистенціальна філософія: суть та різновидності

Екзистенціалізм.
  Що таке екзистенціалізм? Екзистенціалізм — філософія існування — ірраціоналістичний напрям у сучасній світовій філософії, що виник після Першої світової війни — у Німеччині, у період Другої світової — у Франції, а після — в інших країнах, у тому числі і в США, як спроба створення нового світогляду, що відповідає інтересам сучасної інтелігенції. Соціальне джерело, що лежить в основі філософії екзистенціалізму, — реальні процеси соціально-економічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Феномен відчуження виражається в тому, що власна діяльність людини стає для неї чужою силою, що протистоїть їй, пригнічує її, замість того, щоб людина панувала над нею. Підходи екзистенціалістів до проблеми подолання відчуження неможливо розглядати лише як відображення суперечностей буржуазного суспільства. Ці суперечності мають характер загальнолюдських. Ідейні джерела екзистенціалізму — філософія життя, феноменологія Гуссерля, релігійно-містичне вчення К'єркегора. Відрізняють екзистенціалізм релігійний (Габріель Марсель, Карл Ясперс, Микола Бердяев, Лев Шестов, Михайло Бубер) і атеїстичний (Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Мартін Хайдеггер). В екзистенціалізмі знайшла відображення криза лібералізму з його поверхово оптимістичним світосприйняттям і розумінням, з вірою в прогресивний розвиток сучасного суспільства, що не витримує випробувань бурхливими подіями. Екзистенціалізм виник як світогляд несумісний, що ставить питання: як жити людині, що втратила ліберально-прогресивні ілюзії, перед історичними катастрофами. Екзистенціалізм — це реакція на націоналізм епохи Просвітництва і німецької класичної філософії, а також на кантіансько-позитивістську філософію, що набула великого поширення в кінці XIX на початку XX ст. На думку екзистенціалістів, основна риса раціонального мислення полягає в тому, що випливає з принципу протилежності суб'єкта та об'єкта. В результаті вся дійсність, у тому числі і людина, стоїть перед раціоналістом тільки як об'єкт наукового дослідження і практичної маніпуляції, унаслідок чого такий підхід має «не особистісний» характер. Екзистенціалізм, навпаки, має виступати як протилежність позаособистій об'єктивній науковій філософії. Екзистенціалізм протиставляє філософію науці.

  Звертаючи увагу на безпідставність ідеологізованих оцінок сучасного західного суспільства та його філософських шкіл, немає сенсу «переводити» всі суперечності в статус загальнолюдських. Реально існує складне переплетіння загальнолюдських та інших, зокрема, й класових, суперечностей і вимірів явища відчуження. Гносеологічним джерелом екзистенціалізму є проблеми буття, існування людини, взаємодія раціональних та ірраціональних форм самоосягнення людини. На відміну від Іммануїла Канта, який ставив питання «Що таке людина?», екзистенціалісти зосереджуються на питанні «Як стати людиною?», або конкретніше «Чи можливо стати людиною у вік абсурду, а якщо так, то як?». У екзистенціалістів ключовими є категорії екзистенція, тобто існування, буття, ніщо, суть, погранична ситуація тощо. Категорію екзистенція введено в науковий обіг датським філософом Сьореном К'єркегором, що визначає неповторність, унікальність, суб'єктивність існування окремої людини.

  На екзистенціалістську методологію застосування філософських категорій значно впливав феноменологічний метод, запропонований німецьким філософом Едмундом Гуссерлем. Метод ґрунтується на ідеї специфіки філософського вивчення свідомості, що полягає в застосуванні методу інтуїції. Метод Едмунда Гуссерля дає змогу філософії стати на позиції внутрішнього входження в потік людської свідомості, що забезпечує можливість безпосередньо споглядати, бачення структур чистої свідомості. Феноменологічний метод Едмунда Гуссерля екзистенціалісти використали, щоб описати не тільки свідомість, що пізнає, а повсякденну свідомість, що перебуває в стані страждання, емоційної навантаженості і навіть перенавантаженості негативними почуттями. Основні форми емоційного стану повсякденної свідомості: турбота, провина, страх, відповідальність, страх смерті тощо. Саме через них людина виходить на реальність. При всій специфічності застосування і пояснення філософських категорій різними екзистенціалістами основним питанням залишається питання про критерії розрізнення справжнього і несправжнього існування, або буття людини і питання про можливості, межі і способи досягнення справжнього існування. Саме у зв'язку з такими питаннями і на їх основі є намагання вирішити важливі, актуальні проблеми: свободи, відповідальності, гуманізму.

  У чому ж особливості екзистенціалізму? Філософ Мартін Хайдеггер, визначаючи пріоритет людського існування, підкреслював, що «все, до чого людина має справу в світі, визначається способом людського буття». Саме з поясненням людського буття Мартін Хайдеггер нетривіально застосовує категорію онтологія. У Хайдеггера онтологія є феноменологією людського буття. На відміну від класичних онтологій, що, як правило, розглядають буття як об'єктивний, незалежний від свідомості світ, Мартін Хайдеггер іде іншим шляхом, пояснює людське буття як сплав тієї частини об'єктивного буття, яке залучене до людської діяльності, і самої діяльності. Людське буття як існування людини виключає правомірність гносеологічного порівняння об'єкта якраз завдяки органічній (а не механічній) вмонтованості того, що традиційно називають об'єктом, у буття людини. Немає у людського буття двох облич. Буття людини — неподільна конкретність, що переживається людиною і виключає омертвіння її теоретичним розшаруванням. На відміну від позбавлених особистості об'єктів природи, це людське буття записує про себе, турбується про себе.

  У аргументах Мартіна Хайдеггера є сенс. Адже за звичкою за потребою й без потреби використовувати категорії об'єкт і суб'єкт не має виправдання. При всій очевидності навмисного і безпідставного відлучення раціонально-філософських форм пізнання від участі в осягненні буття людини, поряд з протестом проти диктату філософських абстракцій Мартін Хайдеггер ставить і певною мірою обґрунтовано вирішує реальну проблему необхідності виявлення і законності форм самоосягнення людини, які не входять у компетенцію раціонального знання, раціонального самоутвердження людини: форм емоційних, підсвідомо вольових, інтуїції тощо. Сприйняття світу Мартін Хайдеггер обґрунтовує не моделлю раціонально-гносеологічного пізнання, а моделлю герменевтичною, з ключовим для неї способом духовного освоєння світу — розумінням. Розуміння — це емоційно-естетичне, багато в чому інтуїтивне осягнення, яке хоч і не повинно протиставлятися раціонально-гносеологічному, однак не зводиться до раціонального.

  Екзистенціальна онтологія (онтологія — наука про світ) багато в чому відрізняється від класичного філософського вчення про буття. Якщо класична філософія розглядала буття як гранично широке поняття, то першоосновою онтології екзистенціалізму є буття. У праці Мартіна Хайдеггера «Бытие и время» буття — Dasien фігурує як поняття, що визначає буття людини. Положення «Dasien — буття людини» та «Dasien — притаманна історичність» займають центральне місце в концепції Мартіна Хайдеггера, який називає їх фундаментальними екзистенційно-онтологічними висловлюваннями, наполягає на історичному розумінні людини і світу, вірніше, на розумінні історичності людини і світу.

Мартін Хайдеггер — один з основоположників німецького екзистенціалізму. У 1933 році в промові при вступі на пост ректора Фрайбурзького університету визнав ідеологію націонал-соціалізму. Основною категорією ідеалістичної філософії Мартіна Хайдеггера є тимчасовість, що пояснювалась ним як внутрішнє переживання людини. Первинним вважався настрій, тобто форми стихійної, нерозвинутої свідомості. Апріорними формами людської особи, за Мартіном Хайдеггером, є турбота, тривога, страх та ін. Ці форми становлять суб'єктивне буття людини, яке називається «буттям — в світі». Вчення про апріорні форми формувало вчення про буття (фундаментальна онтологія). Визнаючи певну правомірність об'єктивістського пояснення історизму, Мартін Хайдеггер доводить, що такий погляд не єдино можливий. Є ще і онтологічний погляд на історичну реальність, що забезпечується феноменологією. Феноменологічний метод дає змогу розглядати людину в часі, яка не є абсолютно підвладною йому, тому що за способом буття людина сама є часом. Якщо суспільство і природа, світ мають історію, то людина сама є історією.

  Фундаментальним фактором, який дає людині ключ до пошуку своєї справжності, є факт скінченності людини, її смертності. На основі таких передумов Мартін Хайдеггер робить висновок: залежно від того, яка характеристика часу висувається (майбутнє чи сучасне), людське буття буде справжнім або несправжнім. Несправжнє буття, що ототожнюється з сучасною епохою, — це перекіс у бік переважання в структурі історичного буття людства. Несправжній спосіб буття — це панування над людьми речей, усереднення, знеособлення особи приводять до того, що саму людину починають розглядати як річ. Тут людське буття відчужене від людини як особистості. Картина несправжнього світу у Мартіна Хайдеггера є відтворенням реальних рис капіталістичного і соціалістичного суспільства. Реальні риси масового суспільства, в якому за нівелюванням особи криється психологія бути таким, як інші, а не самим собою, створюють ситуацію, коли знеособлені люди знімають із себе відповідальність за власні вчинки. Справжнє буття можливе лише завдяки осягненню людиною своєї історичності, скінченності і свободи, а це можна досягти лише перед лицем смерті. Для того щоб знайти шлях до правильного розуміння світу і справжнього людського покликання, треба пережити спустошуючу безодню життя людини в несправжньому світі.

  «Стандартизована» людина — це несправжня людина, віддана на закладення чужим їй «усередненим» стереотипам поведінки. Шлях до справжньої, аутентичної людини — це шлях пробудження потенційних, дрімаючих можливостей осягнення структур та елементів справжнього, суто людського існування. І одне із суттєвих надбань — осягнення унікальності, неповторної самобутності кожної людини. Такий шлях та чи інша людина може і не пройти, бо це потребує зосередженості, енергії, наполегливості, які винагороджуються лише у тих, хто має філософські ключі для правильного застосування якостей. І Мартін Хайдеггер вказує на деякі раніше не досліджені аспекти суб'єктивних передумов, а головне — самостійних форм людського самовідчуження. Самотність, світовідчуття і світосприйняття відчуженої людини не завжди є наслідком об'єктивних причин. Кожна людина повинна власними руками розірвати кайдани, які поневолюють її серце та дух, є для себе єдиним, незамінним поводирем із лабіринту відчуження до справжнього, аутентичного існування. І це є ще одне свідчення унікальності людини. Релігійною формою екзистенціалізм завдячує Карлу Ясперсу і Мішелю Марселю.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua