Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ТРЕТЯ
СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ
2. Антикласицизм у філософії XX ст.

Ірраціоналізм.
  Розвиток філософської думки кінця XIX — початку XX ст. не обмежується антикласичними орієнтаціями. їм завжди протистояли філософські течії, які захищали класику: неокантіанство, неогегельянство та ін. На відміну від класичної філософії, яку цікавили раціональні форми духовної діяльності людини, у XX ст. стали більше уваги приділяти цілісності, спонтанності людського духовного досвіду, вивченню специфіки нераціональних елементів: безусвідомлених процесів, інстинктів, інтуїції, емоційно-вольових актів. Ці форми нераціонального людського духу невіддільні від раціонально-розумового, тобто від мислення, роздумів з допомогою понять, розрахунку та логічних процедур та ін. Та нераціональне усередині людської психіки все ж відрізняється від раціонального. Відмова від примату пізнавально раціональних процесів і форм, перенесення акценту вчення із суперечливої цілісності соціально-історичної, життя індивідів, їх пізнання та дії на різні нераціональні елементи психіки: волю, інстинкт, безусвідомлений потяг та ін. стало новим напрямком у філософії — ірраціоналізмом.

   Коріння теорії ірраціоналізму варто шукати у філософії XIX ст., коли на арену ідейної боротьби вийшли німецькі філософи Артур Шопенгауер та Фрідріх Ніцше, які відстоювали примат волі перед розумом, тобто виступили проти ідей Іммануїла Канта. Оголосивши людську волю незалежною від розуму, філософи уявляли її «абсолютно вільним бажанням», спорідненим «несповщуючим силам» Всесвіту, що виступає першопочатком буття. Фрідріх Ніцше поставив у центр філософії волю, але волю, взяту як «волю до влади». Пояснюючи життя як «специфічну волю до акумуляції сили», Фрідріх Ніцше стверджував, що життя саме собою «прагне до максимуму почуття влади», вважав волю до влади стимулом, що визначає діяльність людини. Намагаючись звести різне якісне становище психіки до єдиної основи, Фрідріх Ніцше вводить поняття «воля до влади». Згодом від психологічного пояснення поняття «воля до влади» переходить до онтологічного, тобто пояснення як сущого, прагне філософськи обґрунтувати культ надлюдини. Вчення Фрідріха Ніцше про надлюдину ґрунтується на положеннях, що, по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається з рівнем «волі до влади»; по-друге, існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їх життєвих сил та «волі до влади»; по-третє, сильна людина є абсолютно вільною і не зв'язує себе ніякими морально-правовими нормами. Поява ірраціоналізму у філософських системах Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Освальда Шпенглера та інших пояснюється соціальною дестабілізацією суспільного життя, бунтарським незадоволенням існуючими порядками і хаотичністю протестів буденної свідомості в умовах кризи цивілізації.

  На початку XX ст. широку популярність здобуває одна з різновидностей ірраціоналізму — вчення французького філософа Анрі Бергсона, в якому основну роль відіграє поняття життя як безперервне творче становлення. Для Анрі Бергсона життя — це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруження життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина пояснюється як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так, Анрі Бергсон приходить до елітарної концепції та культури. Він бачив пристосування інтелекту людини до навколишнього світу, можливості якого обмежені.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua