Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ТРЕТЯ
СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ
1. Філософські системи XX ст. Основні напрямки

Неокантіанство.
  Неокантіанство виникло у 60-х роках XIX ст., представлене в основному двома філософськими школами — марбурзькою: Герман Коген, Пауль Наторп, Ернст Кассірер та фрайбурзькою (баденською): Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт. Вчення неокантіанства поширилося у Франції (Шарль Ренувьє, Отто Амлен), в Італії (Керрі Кантоні) та Росії (Олександр Введенський, Георгій Челпанов). В основі

неокантіанства лежить відтворення і розвиток ідеалістичних і метафізичних елементів філософії Іммануїла Канта, ігнорування її матеріалістичних та діалектичних елементів. Суть речей, явищ та процесів (за Кантом «річ в собі» або відкидається, або тлумачиться суб'єктивно-ідеалістично як «граничне поняття») пізнання, що розглядається як апріорне конструювання почуттів. Представники марбурзької школи особливу увагу приділяли ідеалістичній інтерпретації наукових понять та філософських категорій, тлумачили їх як логічні конструкції.

  Філософи баденської школи основну увагу зосередили на обґрунтуванні протиставлення природничих та суспільних наук, на основі вчення про практичний і теоретичний розум, прагнули довести неможливість наукового пізнання соціальних явищ, доступних ніби лише аксіологічно-нормативному та теологічному розгляду крізь причину вічної «проблеми цінностей». Тісний зв'язок з ідеями неокантіанства є у представників сучасного критичного раціоналізму (Уїльям Бартлі, Імре Лакатос, Джон Уоткінс, Генрі Альберт та ін.). Філософи претендують на формування принципів раціонального пояснення знання, людських дій, соціальних ідей та інститутів та ін., на основі їх критики та удосконалення. Основні принципи критичного раціоналізму: фаллібілізм — визначення гіпотетичності будь-якого наукового знання; методологічний раціоналізм — можливість визначити на основі критичного розгляду ті або інші гіпотези, більш доказові порівняно з іншими; утвердження можливості опису за допомогою наукового знання об'єктивної реальності. Представники критичного реалізму, підкреслюючи цілісність наукового знання, взаємозалежність рівнів, розглядають наукові знання як безперервний критичний діалог між типами наукових теорій, між наукою та не наукою. Принципи ведуть представників критичного реалізму на позиції наукового релятивізму, що абсолютизує відносність, умовність людського пізнання, веде до відмови від визначення об'єктивної істини та її критеріїв.

  Основні досягнення Іммануїла Канта неокантіанцями розглядались як наочне відтворення (простір і час) і міркування (категорії) — суть основна функція об'єкта пізнання. Головною помилкою у пізнанні, що приводить до помилок, є визнання об'єктивності «речі в собі». «Річ в собі» представники неокантіанства різних спрямувань критикували, гадаючи, що «річ в собі» є лише завдання пізнання, кінцева, але не досягнена мета, позбавлена змісту. Як реакція на марксизм неокантіанство заперечує можливість існування і пізнання законів суспільства, навколишнього світу.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua