Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ДРУГА
РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ В УКРАЇНІ
3. Розвиток академічної філософії (XIX-XX ст.)

На початку XIX ст. в Україні тривав процес розкладу феодально-кріпосницьких відносин, посилювалася капіталізація економіки, завершувалось формування української нації. З одного боку, нові явища в суспільно-політичному житті, розвиток зв'язків з іншими країнами, народами сприяли поширенню в Україні досягнень західноєвропейської науки й культури, зокрема, філософії. З іншого боку, дальший розвиток капіталізму вів до посилення експлуатації та пригноблення народних мас. Народ зазнавав і національного, і економічного гніту, дедалі частіше став переходити до відкритих виступів проти кріпосництва та царизму. Тільки у першій половині XIX ст. в Україні сталося більше 120 селянських заворушень та виступів робітників підприємств. Усе це в сукупності обумовило в Україні інтерес до соціально-політичної тематики, до питань теоретичного обґрунтування революційної, національно-визвольної боротьби російського, українського та інших народів, ідейними натхненниками якого виступала передова інтелігенція: люди з широкою освітою, захоплені ідеями демократії та романтизму.

  В Україні значного поширення набули просвітницько-матеріалістичні, антимонархічні ідеї учасників Південного товариства декабристів, що виникло на початку 20-х років XIX ст. в Тульчині Подільської губернії під керівництвом Павла Пестеля, Сергія Муравйова-Апостола, Михайла Бєстужева-Рюміна та ін. У 1823 році у Новограді-Волинському створено товариство об'єднаних слов'ян, на чолі якого стояли брати Павло і Андрій Борисови, а також Юрій Люблянський. Програма товариства (у 1825 році товариство об'єдналось з Південним товариством) ставила метою створення федерації слов'янських республік. У середині 40-х років XIX ст. організується в Києві таємне Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Спочатку товариство об'єднувало 12 ініціаторів, а близько 100 співчуваючих. Серед учасників товариства: ад'юнкт київського університету, пізніше відомий історик, етнограф, письменник та культурний діяч Микола Костомаров; вчитель, пізніше видатний письменник, історик і культурний діяч Пантелеймон Куліш; видатний український поет і художник Тарас Шевченко. Основною метою товариства вважалось визволення України від соціального та національного гніту, об'єднання усіх слов'янських народів на основі християнської віри. Світогляду кирило-мефодіївців характерні риси релігійно-схоластичних настроїв. Щастя України, вважали кирило-мефодіївці, можливо лише при здійсненні заповідей Христа Спасителя, а історія — це накреслений Богом для людей шлях до рятування. Релігійними ідеями сповнені їх основні праці. Програмний документ товариства — «Книга буття українського народу» — відводив Україні роль месії у новій історії Європи: «І встане Україна із своєї могили і знову звернеться до братів своїх Слов'ян і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не залишиться ні царя, ні царевича, ні  царівни, ні князя, ні пана, ні боярина, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в Хорватії, ні у Сербів, ні у Болгар. І Україна буде незалежною Річчю Посполитою у спілці Слов'янській. Тоді скажуть усі мови, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: ось камінь, якому бути на чолі усього». Але Кирило-Мефодіївське товариство не змогло здійснити намірів. Засновники, не встигнувши вийти з кола теоретичних дискусій, за доносом заарештовані та репресовані.

  Видатну роль у Кирило-Мефодіївському товаристві відігравав також Микола Іванович Костомаров, який підготував програмний документ братства «Книгу буття українського народу». У пізніших творах Микола Костомаров піддавав різкій критиці сучасну йому історіографію, яка за його висловом «повзала на поверхні минулого життя», виявляючи інтерес до випадкових явищ, захоплюючись описом царських дворів, законодавства, дипломатичного життя. При визначенні мети історичної науки, Микола Костомаров писав: «Історія, займаючись народом, має своєю метою викласти рух життя народу, отже, предметом її повинні бути способи та прийоми розвитку ним народної діяльності в усіх галузях, де виявляється життєвий інтерес людських суспільств». Миколі Костомарову добре відомі матеріалістичні вчення минулого, саме французьких матеріалістів XVIII ст. Більше того, у деяких його творах відкривається певний вплив їх поглядів. Так, у творі «Думки про федеративний початок у древній Русі» висловлює міркування про вплив умов географічного середовища на життя народу. У 1861 році Микола Костомаров публікує у журналі «Основа» велику статтю «Дві руські народності», у якій робить спробу порівняльного аналізу української і російської ментальності. Причому, на його думку, різниця між двома ментальностями остаточно формується вже у XII ст.

  Ще один видатний діяч Кирило-Мефодіївського товариства — Пантелеймон Олександрович Куліш, який на основі теорії «філософії серця» Григорія Сковороди розвивав свій «українсько-центристський» світогляд. Для Пантелеймона Куліша «серце», «внутрішня людина» зв'язані з Україною, з рідним краєм, з Батьківщиною. Забути про це можливо лише, якщо зовнішнє в людині відкинути як вороже і непотрібне. Більш того, у Пантелеймона Куліша усі люди на світі поділяються на дві групи в залежності від свого ставлення до України. Пантелеймон Куліш — послідовний захисник самобутньої української культури і мови. Основна ідея — боротьба за чистоту мови — первісність української мови, мови «староруської», закликав українців звати «старорусами».
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua