Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ДРУГА
РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ В УКРАЇНІ
2. Філософська культура України в XV — XVII ст.

Відродження XV — XVII ст.
  Відродження, український Ренесанс XV — XVII ст. — важливий етап розвитку філософсько-гуманістичної думки в Україні. Пожвавлення філософсько-гуманістичної думки припадає на литовсько-польську епоху в історії України. Відродження прийшло на землю України з півночі Європи у формі Реформації. У кінці XV — XVII ст. у Західній Європі, на ґрунті боротьби селянства та буржуазії, яка народжувалась, проти феодальних устоїв та релігійних виступів проти католицької церкви, виникає соціально політичний рух — Реформація. Тоді ж у Німеччині та де яких інших країнах Європи виникає протестантська церква, а в Англії — англіканська. Із Західної Європи Реформація поширилась на Річ Посполиту, а звідти і на Україну. Протестантський рух основними вимогами висував: обмеження привілеїв католицького духовенства, встановлення простих та зрозумілих церковних обрядів, контроль мирян за діяльністю церкви, відділення церкви від держави, ведення служби не латинською, а українською мовою. Послаблення духовного диктату католицизму на Україні дало поштовх розвитку науки та культури, появі світської освіти. З XV ст. шляхетське та міщанське юнацтво дедалі частіше вступає до німецьких, італійських університетів, освоюючи елементи гуманізму та Ренесансу. Українці не тільки поодинці, а й водночас групами здобували освіту на чужині — у Празі, Кракові, Вільно, Лейпцигу, Амстердамі, Парижі, Оксфорді, Кембриджі, Римі, Падуї, Кенігсберзі та інших культурних і наукових центрах. Тільки в XVI — XVIII ст. декілька десятків українців одержали освіту за кордоном. Але вчились там не тільки представники релігійних рухів. На Україну українці привозили західноєвропейські ідеї, в тому числі й філософські бібліотеки, рукописи, конспекти лекцій західних філософських шкіл. Вихідці з України не тільки вивчали філософію в інших країнах, але й ставали там професорами. Активно став виїжджати в країни Заходу і торговий люд, а багатії вважали своїм обов'язком відвідувати великі міста Німеччини та Франції. Багато іноземних мандрівників, військових, священиків, учителів, а інколи і вчених, відвідували Україну.

  Тоді ж зростає цікавість до соціально-політичної та гуманістичної тематики. Це викликано тим, що в 30-х роках XVI ст. під тиском виступів народних мас проти литовських феодалів вдалось відродити незалежність Київського удільного князівства, до якого увійшли: Київщина, Переяславщина, частина Чернігово-Сіверщини, Полісся, Житомирщина та вся територія між Дніпром та Дністром, до узбережжя Чорного моря. Ця незалежність тривала до 1471 року і сприяла виникненню міст князівства. Центрами середньовічної культури України стали міста Правобережжя. У Києві, Львові, Острозі та інших містах створюються друкарні. Активно перекладаються деякі світські твори. У світських творах «Аристотелеві врата» та інших, говориться про могутність людського розуму. Людина може не тільки пізнавати навколишній світ, але й пристосувати його до своїх потреб. Прояв такої тенденції: прагнення до математичних, астрономічних та інших природничо-наукових знань, що дають людині владу над природою. Не згасає і цікавість до античної філософії. Появляються нові переклади творів Платона, Аристотеля, Демокріта, Епікура. Розповсюджуються і відомі ще в період Київської Русі збірки апокрифічних праць письменників Візантії — «Бджола», «Пролог» та інші, а також оригінальні праці Клімента Смолятича, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, перших київських митрополитів. Ренесанські явища в культурі України кінця XV — початку XVII ст. мали яскраво виражений національний характер. Пояснюється це тим, що носії духовної культури спирались на загальні ідеї, ставили за мету відродження античної культури, використовували давні мови (латинь), орієнтувались па створення єдиної міжнародної «держави вчених».

  У другій половині XVI ст. становище в Україні помітно змінилося. Захоплення Річчю Посполитою (після підписання з Литвою Люблінської унії 1569 року) українських земель привело до посилення соціального, національного та релігійного гніту. Польські верховоди та католицька церква активно вели полонізацію та окатоличування українського народу (українців почали називати «малополяками», а Україна дістала назву «Мала Польща»), В Україні виникають єзуїтські школи, які відрізнялись відмінним добором викладачів та здатністю виховувати у молоді бездоганне підкорення римській католицькій церкві. Все це викликало негативну реакцію української інтелігенції. Прогресивні українські діячі розгортають наполегливу боротьбу за збереження, відродження та утвердження української культури, освіти, за визволення від впливу католицизму.

  Однією з форм боротьби українського народу проти колонізації та окатоличування стали об'єднання прогресивної інтелігенції — братства. Найстаріше з них Львівське братство, створене у 80-х роках XVI ст. Потім братства виникають у Києві (1615), Луцьку (1617) та в містах: Острог, Галич, Вінниця, Могильов, Люблін та ін. Тоді українські магнати та практично всі православні ієрархії прийняли унію — католицизм. Братства ставили за мету захистити мову, культуру, віру, традиції українського народу. Братства організували та фінансували будівництво православних церков, шкіл та друкарень. І якщо з початку діяльності братства проголосили себе хранителями істинної суті християнства, прагнули до античності та відродження культурних пам'яток Київської Русі, то пізніше стали на шлях використання латинської та греко-слов'янської культури. Це викликалось необхідністю логічного обґрунтування захисту світоглядних принципів українського народу. Обумовлювалась істинність православної догматики, її порівнювали з принципами католицької схоластики. Саме це й стає предметом розгляду та вивчення в братствах та братських школах, які стали оплотом проти польської культурно-релігійної репресії. Виникає в Україні й військово-політична організація відсічі політико — економічній агресії Польщі — українське козацтво. У 1618 році Запорізьке козацтво, очолюване гетьманом Петром Сагайдачним, вступає в Київське братство.

  Виникнення книго друку старослов'янською мовою мало велике значення для відродження української культури. Велика заслуга належить Франціску Скорині — видатному слов'янському просвітителю. Франціск Скорина переклав з латині та грецької на зрозумілу для простолюдинів старослов'янську мову ряд богословських книг («Псалтир», «Біблія», «Апостол» та ін.). На початку 20-х років XVI ст. Франціск Скорина заснував першу у великому князівстві Литовському друкарню. Та Франціск Скорина не тільки засновник книгодруку, але й неперевершений митець. Філософські погляди Франціска Скорини мали елементи нового раціоналістичного мислення, поєднувалися з релігійною схоластикою. Пафос дослідника природи поєднувався з пошаною Святого Писанія. Франціск Скорина стверджував, хоча непослідовно, рівність людини перед законом, мріяв про всезагальну економічну рівність, але не заперечував основ феодальних порядків. Високо цінуючи та пропагуючи вченість та освіту з гуманістичних позицій, покладав великі надії на перемогу людини над злом.

  Пізніше просвітництво Франціска Скорини продовжив Іван Федоров, засновник книгодруку в Росії та в Україні.
  Поява в Україні значної кількості високоосвічених людей, формування книгодрукарської бази створили передумови для здійснення наступного завдання Ренесансу просування освіти, науки та культури в широкі верстви простого люду. І це завдання стало успішно вирішуватися у другій половині XVI ст. Почалось активне заснування в містах та селищах нових народних шкіл. Тільки князь Костянтин Острожський заснував декілька шкіл у Турові (1572), Володимир — Волинському (1577) та в інших містах. Це створило можливість ліквідації значного розриву в рівні освіти між елітою українського суспільства та простим народом. І це завдання було успішно вирішено українськими просвітителями менш ніж за сто років. На підтвердження у 1653 році архідиякон Павло Алепський, який супроводжував патріарха Макарія у поїздці до Москви,  подорожуючи Україною, відмітив, що українці «люди вчені, розбираються в науках та законах, добрі знатоки риторики, логіки та всякої філософії». Разом зі створенням широкої мережі народних шкіл перед просвітителями України стояло ще одне важливе завдання — створення вищої школи України. Тільки вища школа спроможна створити дійсно широкі верстви вчителів, письменників, духовних пастирів, здібних підняти українську культуру та зберегти український народ від асиміляції.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua