Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань

Предмет: особливості філософії

Зміст будь-якого знання відображає певний предмет, під яким розуміється все те, що має властивості, які перебувають у взаємодії між собою. Кожна наука має свій предмет вивчення. Предметом військової науки є закони війни, предметом соціології — суспільства, соціальні інститути, спільності. Правомірно запитати: що ж є предметом філософії? Щоб відповісти на запитання, необхідно насамперед з'ясувати, у чому полягає специфіка філософії та її особливості.

  Першою особливістю філософії є загальність. Загальність — це ознака, що виражає закономірну форму зв'язку речей, явищ та процесів у складі цілого. Окремі науки досліджують специфічно певну систему закономірностей. Так, військова наука аналізує закономірності війн, способи їх ведення, але не вивчає, наприклад, виникнення, розвиток та вирішення суперечностей, які характерні і для природи, і для розвитку суспільства, і для людського пізнання. Ці закономірності досліджуються філософією.

  Другою особливістю філософії є цілісне сприймання світу. Традиційні форми знання є в засвоєнні та закріпленні досвіду предметно-практичної діяльності. Спрощено: структура пізнання охоплює два елементи: об'єкт і суб'єкт. Завдання окремих наук полягає у тому, щоб у знанні було більш об'єктивного за змістом та менше особистісного, людського. Тому між людиною, що пізнає, та предметом дослідження існує певна дистанція.

  Філософський зміст проблеми пізнання, насамперед, полягає в наявності в знанні об'єктивного змісту та  людського, особистісного доповнення. Така позиція надає знанню значення культурної цінності, що проявляється психологічно як допитливість слухача до предмета, який вивчається. З такої точки зору, знання спрямоване на предметний світ людини, що є центром космосу. Безумовно, такий підхід не є бездоганним. По-перше, такий підхід — сприймання світу людиною не предметно, безпосередньо, а абстрактно (умоглядно). Звідси, пізнання відходить від безпосереднього вивчення світу і перетворюється на абстрактне (умоглядне) конструювання дійсності. По-друге, щоб зберегти за собою значення знання, філософія змушена розробляти власний метод умоглядного конструювання, що згодом відокремився у самостійну «науку про правильне мислення», яка одержала назву логіка.

  Становлення філософії як особливої різновидності знання потребувало тисячолітніх зусиль. Певні труднощі тут створювало те, що позірність абстрактності філософського знання заважала її предметності. Розуміння предмета філософського знання створювалось досить важко і змінювалось у спільному зв'язку з розвитком суспільства, всіх аспектів духовного життя. Філософи відносно рано зрозуміли, що йдеться про новий спосіб мислення, де предметом виступає реальний світ. Реальний світ розглядається не як різноманітність речей, явищ, подій, а як єдність різноманіття речей, явищ, подій. Тому філософи античності прагнули здебільшого відкрити єдине джерело різноманітних явищ. Так, засновник Мілетської школи філософ Фалес вважав матеріальною причиною існування воду, Анаксімен — повітря, Геракліт — вогонь. Акцентування уваги на «природі речей» обумовило ту обставину, що першою історичною формою філософії стала натурфілософія. Але філософія не зупинилась на проблематиці буття — космосі. Мірою нагромадження знань, створенням спеціальних методів, способів дослідження почався процес розгляду буття людини. Це виразно сформулював Сократ у тезі «Пізнай самого себе».

Із трактування тези Платон робить висновок, що Сократ мав на увазі людину з її духовним світом. Звідси висновок: людина перебуває в центрі земного буття та побудові світу. Безумовно, для світогляду IV ст. до н. е. ще не характерне чітке розрізнення культури та природи. Проте висунення в центр упорядкованого Всесвіту людського розуму як повноважного представника світового логосу відображало ідею космосу як культури. Античні філософи вважали, що предметом філософії є внутрішній світ людини.

  Визначення предмета філософського знання — Космос та Людина простежується в процесі всього розвитку культури. Філософія Середньовіччя ще продовжує традицію античності, вважаючи будову (порядок) Космосу предметом філософії. Альтернативою трактуванню предмета філософії в Середньовіччі є погляди гуманістів — мислителів епохи Відродження, які виступили проти космічної орієнтованості філософів Середньовіччя, вважаючи її культурним ретроградством, що спотворювало античне розуміння філософії як науки про людину. Італійський дослідник Едвард Гарен наводить визначення предмета філософії одним з провідних гуманістів XV ст. Колюччо Салютаті. Філософія, за визначенням Колюччо Салютаті, — це роздуми про активність людини, живе усвідомлення спільної праці, роздуми про становище людини і її участь, про її поведінку, спосіб життя, сама жива причетність з усією драматичністю життєвого досвіду.

  Знання про природні процеси, фізичне, медичне становище людини тощо не лише протиставляються філософії, але й оцінюються зневажливо як другорядне та малозначне. Таке розуміння предмета філософії в XVII — XVIII ст. не тільки «залишилось», але й стало розвиватися філософами європейського Просвітництва. Особливо дивне те, що в історії культури створюється тоді досить міцна традиція трактування розвитку як «механічної картини світу», а звідси і переважання у філософському знанні природно-наукових основ. Пізніше ретельний розгляд світоглядності філософії виявляє, що її «механічна орієнтація» повністю вкладається у концепцію соціального розуміння особи. Та тут виникає питання: чи не веде особлива увага до Людини до звуження предмета філософії у зв'язку з її «відмовою» від космічних тем? По-перше, «відмову» можна визнати обопільною. Конкретні науки відносять до філософії так звані методологічні проблеми, а філософія віддає тему космосу конкретним наукам. По-друге, це вивільнення філософії від побічних тем є результатом розуміння предмета філософії як знання про культуру людини.

  Справді, світ людини роздвоюється на природний та здобутий життям, досвідом — культурний. Досвід проявляється у внесенні людиною впорядкованості в процеси власного впливу на природу і в результати впливу. Але учасникам творчих процесів, творчої діяльності, що складають зміст культури, є людина, особистість. Людина є суб'єктом історії не лише тому, що є єдиною особою, яка діє, але й тому, що людина сама формується у процесі власних дій. І, власне, історичне самоформування людини виступає суб'єктом культури. Аналогічно людина виступає і суб'єктом пізнання, і суб'єктом соціальності, і суб'єктом діяльності, тобто історичним суб'єктом творення. Виступаючи предметом філософії у такій багатоаспектній якості, людина втілює різноманіття культури. А оскільки це є процесом, то в філософії багатоаспектність світу культури виступає як багато-проблемність ставлення людини до світу.

  При визначенні предмета філософії закономірно виникає питання про ставлення філософії, як різновидності знання, до світогляду, до проблеми взаємодії її з наукою. Адже поряд з професійними знаннями, навичками, ерудицією необхідно мати ще й широкий кругозір, вміння бачити тенденції, перспективи розвитку світу, розуміти суть всього, що відбувається навколо людей, розуміти зміст та мету дій людини, життя людини. Ці уявлення про світ та місце Людини в світі мають назву світогляду. Світогляд — це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця у світі людини, а також життєві позиції, програми поведінки, дій людей. Світогляд — це різнорівневе духовне утворення, де синтезуються в єдине життєві погляди з їх раціональними та ірраціональними елементами, розум і пересуди (забобони), наукові, художні і політичні погляди. Історично вихідними змісту світогляду стали уявлення повсякденної свідомості, міфологічні та релігійні погляди, що відігравали певну роль у закріпленні форм соціальної організації життя людських спільностей. З розвитком практико — пізнавальної діяльності зміст світогляду стає дедалі більш науковим і питома вага науковості дедалі зростає. Змінюються форми практичного осмислення (усвідомлення), і змінюється зміст світогляду. Отже, основою світогляду є знання, що складають інформаційну базу. Будь-яке пізнання, його різні види формують світоглядний каркас, і найбільш значна роль у формуванні каркасу світогляду належить філософії. Філософія — це система поглядів на світ, суспільство, місце Людини у світі та суспільстві. Тому розуміння світогляду насамперед пов'язувалося з філософськими поглядами, хоча й не зводилось до них. Поняття світогляду охоплює ширше коло явищ, аніж поняття філософії, їх співвідношення можна схематично уявити у вигляді двох концентрованих кіл, де велике коло — світогляд, а менше, що входить у велике коло, — філософія.

  Отже, філософія здійснює функцію формування світогляду. І ця функція формування світогляду часто поглинає наукову сторону філософії. Про це йде тривала полеміка. Так, проф. Андрій Нікіфоров вважає філософію не наукою, а світоглядом. І ототожнення філософії з наукою завдає чимало шкоди. На доказ Андрій Нікіфоров визначає деякі риси та особливості науки, що відрізняють її від філософії: верифікаційний критерій, методи, якими користується  наука, специфічна мова та ін. Доводиться, що, на відміну від науки, характерною рисою філософії є її суб'єктивність, що визначається особливостями носія — людини — світогляду, місцем людини у суспільстві, її інтересами тощо. Отже, філософія завжди має особистісний характер. Наукове знання безособове та інтерсуб'єктивне. Якщо дві людини відрізняються рисами характеру, місцем у суспільстві, вихованням, інтересами, то вони будуть мати різні світогляди. Ці люди стануть прихильниками різних філософських напрямків, якщо спробують висловити власний світогляд у систематичній та явній формі. Ніхто не буде вивчати, наприклад, оптику за працями Гюйгенса, Ньютона або Юнга. Оптика значно краще та більш точно викладена у сучасних підручниках. Не менш переконливо філософ Марк Туровський доводить, що філософія є наукою, оскільки є предмет, і це сприяє нагромадженню знання тощо.

  Аналіз взаємозв'язку та взаємопереходів різних форм філософії показує відповідність форм суспільної свідомості, створюється своєрідна таблиця Менделєєва — таблиця філософських течій, що показує ступінь їх взаємопроникнення у науку, мистецтво, релігію, допомагає точніше врахувати потреби у розвитку певних напрямків філософської думки. Для розвитку певних напрямків філософської думки необхідні і наукові методи. Інша сторона проблеми взаємозв'язку філософії та науки — ступінь дослідженості наукових проблем та її випередження у філософській думці. Тут призначення філософії полягає у здійсненні розвідки там, де ще не проявилась сувора наука. Отже, філософії здебільшого властиві риси світогляду. Предмет філософії історично змінювався. На початкових етапах становлення філософії її предметом є Природа, Космос. У процесі розвитку філософії її предметом стає Людина, Природа, Всесвіт, навколишній Світ.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua