Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
5. Розвиток філософських знань у XIX ст.

Філософія марксизму.
Філософська система Людвіга Фейєрбаха стала вихідним пунктом формування марксизму і становлення філософської системи Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Філософська система Карла Маркса і Фрідріха Енгельса стала новим етапом розвитку світової філософської думки. її поява, по-перше, обумовлена попередніми вченнями і, по-друге, стала їх діалектичним запереченням. Адже першим, хто спробував подолати історичну обмеженість класичної філософії і створити нову філософську систему, став Карл Маркс. Марксистська філософія тоді внесла в світовий історико-філософський процес нові погляди і підходи до історичного розвитку суспільства, розкриття ролі і місця людини в історичному процесі. Філософська система Маркса є складовою більш широкого вчення — марксизму, до складу якого крім філософської системи входить теорія економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку суспільства. Три складові частини нового світобачення внутрішньо взаємозв'язані, доповнюють одна одну. Зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв'язку і взаємодії. Марксизм — одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в історичному процесі, розкрити взаємозв'язок матеріального і духовного світів, об'єктивного і суб'єктивного, природи, суспільства і людського мислення. Батьківщиною марксизму стала Німеччина, а його творці — Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Виникнення марксизму обумовлено конкретними соціально-економічними і політичними передумовами.

  У кінці XVIII ст. в Англії, тоді економічно найрозвинутішої країні Європи, почався промисловий переворот, який уже в XIX ст. охопив усі країни Європи та Америки. Зростав обсяг промислового виробництва, споруджувались нові підприємства — заводи, фабрики, шахти та ін., збільшувалась чисельність найманих робітників. На зміну феодальним соціально-економічним системам ішла система капіталістичних економічних і соціальних систем. Формувались нові соціальні класи — буржуазія і пролетаріат. Дедалі сильнішою ставала експлуатація найманої праці підприємцями та ін. Глибшою ставала безодня між багатством і бідністю. У середовищі найманих робітників зростає незадоволення проти існуючих порядків у суспільстві та ін. Виникають страйки, організовані виступи проти існуючого економічного і політичного ладу.

  У 40-х роках XIX ст., коли капіталістичні відносини уже утвердилися як суспільний лад у найрозвинутіших країнах Європи — Англії, Франції, Бельгії — і в США, у ряді інших — Німеччина, Австрія, Італія — капіталістичні відносини переживали стадію розвитку. Виробництво набувало дедалі більше суспільного, міжнародного характеру, що свідчило про становлення суспільства як цілісної системи. Змінилася соціальна структура суспільства, загострилися суперечності між класами. Повстання робітників Англії, Франції, Німеччини показали, що буржуазне суспільство не дало трудящим ні соціальної справедливості, ні соціально-політичної рівності, ні свободи, ні того братства, під гаслами якого буржуазія усунула від влади феодалів. Отже, приватна власність, з якою буржуазні теоретики зв'язували надії на краще життя людини, побудову справжнього людського суспільства, не дала бажаних результатів. Це загострило проблему власності, що стала предметом філософських роздумів. Найвидатніші теоретики суспільної думки показали зразки наукового аналізу різних аспектів соціально-економічного та політичного життя. Основоположники класичної політичної економії (Адам Сміт, Давід Рікардо) розкрили походження буржуазного суспільства, безмежність розвитку капіталістичного виробництва, створили трудову теорію вартості, розкрили «економічну анатомію класів». Французький економіст Сісмонді показав неминучість економічних криз капіталізму, відобразив теоретичні сумніви в капіталізмі, які стали джерелом різних напрямків утопічного соціалізму і марксизму. Ідеї французьких просвітників про людину та суспільство вливаються безпосередньо в соціалістичні та комуністичні утопічні вчення (Бабеф, Сен-Сімон, Фур'є) з їх «соціалістичними моделями» майбутнього суспільства. Під впливом Фур'є тодішні талановиті історики (Т'єррі, Мін'є, Гізо) обґрунтували провідну роль інтересу в суспільному житті, показали причини походження та роль класів і народних мас в історичному процесі. Нарешті, німецька класична філософія, особливо її діалектика вчення про людину та суспільство, стала найважливішою теоретичною передумовою нового філософського світогляду.

  Виникненню нової філософської системи сприяли відкриття у природознавстві. Еволюційна теорія Чарльза Дарвіна показала, що всі сучасні види тварин мають спільних предків. Клітинна будова рослинного та тваринного організму стала підґрунтям теорії єдності всього живого на Землі. Відкриття закону збереження речовини та енергії показало єдність буття світу. Карл Маркс та Фрідріх Енгельс глибоко аналізували досягнення філософської думки і прагнули дати відповідь на запитання суспільного розвитку. Насамперед це стосувалося проблеми людини та суспільства. Ще в студентські роки на юридичному факультеті Берлінського університету Карл Маркс захоплювався філософією Георга Гегеля. Згодом, після закінчення університету, захистив докторську дисертацію з атомістики Демокріта та Епікура. Як прихильник демократизму, займаючись юридичною практикою, Карл Маркс прагнув за допомогою гегелівської філософії права захищати інтереси трудящих. Але гегелівська теорія надто абстрактна і мало сприяла розкриттю причин порушення законів. Тому Карл Маркс критично переглянув німецьку класичну філософію, у тому числі й матеріалістичне вчення Людвіга Фейєрбаха про людину.

   Критикуючи релігійно-ідеалістичне розуміння людини і шляхів до її свободи, Карл Маркс робить висновок, що людина — не абстрактна, десь поза світом існуюча істота, а світ людини — держава, суспільство. Отож завдання пропаганди філософського вчення полягає в тому, щоб перетворити вчення у філософську свідомість кожної людини, виражало б її інтереси, бентежило б її серце, її почуття і перетворилося на переконання кожного індивіда. Тільки така філософія потрібна пролетаріату. Ключ до успіху нової філософії полягає в її гуманізмі, у вираженні нею інтересів кожного робітника і всього робітничого класу, в єдності філософської теорії з практикою робітничого революційного руху: «як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю».

  Роздуми над долею народу, робітничого класу приводять Карла Маркса до створення нового, світського вчення про людину, суспільство та світ. У творах «Святе сімейство», «Німецька ідеологія», «Капітал» та ін. у філософській системі ґрунтовно висловлюються шляхи перетворення суспільства на базі гуманізму і соціальної справедливості. Якісно відрізняючись від німецької класики за духом і змістом, марксистська філософія успадкувала від неї раціоналізм як спосіб пояснення та осягнення дійсності. Віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес представлені тут максимально повно, що визначило і оптимізм, забезпечило широку підтримку вчення багатьма послідовниками. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, що визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук, використовує знання наук, але кардинально відрізняється від них предметом і методом пізнання. Світська теорія людини формується на світському, нерелігійному світорозумінні. Буття світу та людини з її духовністю і свободою вичерпують усе суще. Немає нічого надприродного. Людина не лише актор, але й автор своєї історичної та світової драми, коріння якої лежать в історії праці. Марксистська теорія людини радикально переосмислила основи людської суб'єктивності. Раніше філософія основою людини як суб'єкта вважала її ідеальну якість, розумність, свідомість у вигляді споглядання (Фейєрбах) або духовної активності (Кант, Гегель). На протилежність таким концепціям, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс в основу людської суб'єктивності кладуть предметно-чуттєву, матеріально-виробничу практичну діяльність. Так, вперше в історії філософської думки практика включалась до філософського розуміння людини та суспільства, ставала наріжним каменем побудови матеріалістичної теорії історичного процесу і людини як його суб'єкта. Практика — універсальний спосіб опосередкування взаємодії людини з природою та з іншими людьми. Аналіз практики вивів Карла Маркса і Фрідріха Енгельса на нове розуміння суті людини як сукупності суспільних відносин. Це ще один важливий момент вчення марксизму про людину. Матеріально-виробнича діяльність завжди здійснюється у суспільстві і через суспільство. В процесі трудової діяльності людина вступає у суспільні відносини з іншими людьми. У суспільних відносинах людина формує свою суть, що є не природною, а соціальною. У визначенні людини виражено історико-матеріалістичне розуміння основи її буття. Що ж стосується свідомості, духовності, то вони є вторинними у визначенні людини. Вторинність не означає другорядності, а є вторинною лише в масштабах буття світу. А в реальному житті людина завжди діє під впливом пристрастей, свідомо прагне певної мети. Вчення про практичну трудову діяльність по-новому висвітлило діяльність як спосіб суспільного буття людини. Людина постала як багатомірний світ, що формується на основі її предметно-чуттєвої діяльності і охоплює суспільство і олюднену природу. Матеріалістичне переосмислення суб'єкта та суттєвості людини — ключовий момент у філософському переосмисленні світу і всього сущого.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua