Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань

Засоби пізнання у філософії

У філософії використовується багато засобів, які широко застосовуються і в інших суспільних, природничих та гуманітарних науках. Та в філософії є і специфічні філософські методи, що зумовлюється характером та особливостями об'єкта дослідження. Це діалектика (з грецьк. мистецтво вести бесіду, сперечатися). На думку філософа Стародавньої Греції Сократа, діалектика — це мистецтво добиватися істини розкриттям суперечностей у судженні супротивника. Інший грецький філософ, Платон, під діалектикою розумів мистецтво вести бесіду, ставити питання і відповідати на них. Німецький філософ Георг Гегель називав діалектикою вчення про саморух понять. У сучасній філософії існують різні визначення, тлумачення діалектичного методу: марксистська діалектика, негативна діалектика, заперечувальна діалектика та ін. В арсеналі філософських засобів пізнання важливу роль відіграє формальна логіка (наука про загальнозначимі форми і засоби думки), індукція (наведення), що дозволяє передбачити явища природи і суспільного життя. Метод дедукції (виведення) — перехід у пізнанні від загального до окремого, одиничного, виведення окремого та одиничного із загального. У філософії застосовуються формально-логічні визначення — через рід і видову відмінність (визначення понять духовний фактор, прогрес та ін.). Широко використовується визначення через протилежність (поняття ідеальне, якість та ін.).

  Філософія через специфіку предмета відтворює картину світу. Але на кожному конкретному етапі розвитку суспільства знання про світ обмежені. Тому сформулювати загальну концепцію світу можна лише за допомогою методів екстраполяції, ідеалізації, уявного експерименту. Екстраполяція (від лат. extra — над, поза і polo — виправляю, змінюю) — поширення висновків, зроблених про одну частину якого-небудь явища, на іншу. Екстраполяції спираються на індукцію, дедукцію та інші методи і засоби мислення. Сформульовано положення: природа у земних умовах перебуває у розвитку. На підставі екстраполяції виводимо: світ розвивається.

  Розумовим експериментом філософ конструює яку-небудь ідеальну модель, використовуючи метод ідеалізації, наприклад, модель світ, модель річ — властивість відносин ставлення та ін. Потім у мисленні експеримент з даними ідеальними об'єктами встановлює різні зв'язки з іншими ідеальними моделями і виводить відповідні наслідки. Важливим засобом філософського пізнання стає герменевтична інтерпретація: розкриття змісту різних текстів, їх внутрішнього змісту. Через текст виявляється мета, задум автора, духовний світ, розуміння світу, соціокультурне тло діяльності. У творчому процесі філософів важливе місце займає інтуїція. Під інтуїцією розуміють здатність прямим баченням, пізнанням досягти істини. Споглядальне пізнання істини дозволяє не вдаватись у визначенні істини до обґрунтування, доведення. Історія філософії багата на факти, зв'язані з інтелектуальною інтуїцією. Так, у філософській системі Георг Гегель поєднував безпосереднє (інтуїтивне) та опосередковане знання. Інтуїція розумілася Анрі Бергсоном як інстинкт, що визначає форми поведінки організму безпосередньо, без попереднього навчання. Для формування інтуїтивного рішення необхідне високе професійне знання подій, явищ, наявність проблемності, активний пошук розв'язання проблеми, аналогія. Філософи Рене Декарт, Девід Юм, Френсіс Бекон та інші вважали, що значну роль у філософській творчості відіграє сумнів, гадали, що філософствувати — це сумніватися. Сумнів здатний відмежувати роздуми філософа від догматизму.

  Основними засобами філософського пізнання є засоби логіки, інтелектуальної інтуїції, герменевтичної інтерпретації, екстраполяції, розумовий експеримент, сумнів та ін. Центральне місце серед засобів філософського пізнання належить логічним, тобто умоглядним, засобам. Та це не означає, що філософія не має своєї, за аналогією з наукою, емпіричної бази. Усе різноманіття реального світу — природного і суспільного — служить основою для розробки філософського, логічного рівня освоєння світу. Філософ має можливість спостерігати, порівнювати, узагальнювати світ явищ, що цікавлять, вивчати емпіричні і теоретичні надбання природничих і суспільних наук. Філософія як вчення про загальне розсуває межі видимості речей, процесів, подій, явищ, дає можливість поглянути на річ буття з висоти загального, зрозуміти і визначити її місце у системі загального. Філософія втілює певний спосіб, логіку мислення, спрямовану на глибше і повніше розуміння предметів і явищ, з'ясування корінних причин їх існування і розвитку. Саме у різних видах духовного життя суспільства — літературі, театрі, живописі та ін., для яких характерний філософський підхід, високо цінуються твори, що відображують головні принципи буття людей, їх мораль, суть характерів, мотивів їх дій, і вважаються ознакою таланту, отже, для яких характерний філософський підхід, оцінка з позицій філософії.

НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua