Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
4. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

Розвиток філософії в XVII — XVIII ст.
  У XVII ст. бере початок період відносно бурхливого розвитку філософської думки, який триває до середини XIX ст. Період увійшов в історію філософії як період геніїв та вільнодумства епохи Просвітництва і формування німецької класичної філософії. Своєрідність інтелектуального та духовного потенціалу епохи багато в чому зумовлена зростаючими процесами становлення капіталістичних суспільних відносин. Формуванням буржуазії, армії найманих робітників розвиток філософії йшов у гострій боротьбі з пережитками феодалізму та його ідеологією, а також формуванням наукового природознавства, змалюванням якісно нової картини світу, основи якої розроблені ще в епоху Відродження. Все це призвело до структурних змін широти філософських проблем, стилю мислення та способу осягнення світу.

  Для розуміння проблем, що стояли перед філософією XVII ст., варто врахувати, по-перше, що тоді тривав бурхливий розвиток капіталізму з властивим промисловим виробництвом, що дедалі більше вимагало практично спрямованих наукових знань; по-друге, це період не тільки буржуазних соціальних, але й науково-технічних революцій; по-третє, специфічність науки — експериментально-математичне природознавство. Наука починає займати провідне місце у світогляді людей епохи, а у філософії на передній край виходять проблеми теорії пізнання і серед них проблема методу. Незважаючи на своєрідність різних філософських вчень, тут певна спадкоємність у розвитку філософських ідей. Якщо через усю середньовічну філософію проходить полеміка між номіналізмом, що спирається на досвід, та реалізмом, який апелює до розуму, то у філософії XVII ст. ці напрямки стають як емпіризм та раціоналізм. Стрижнем теоретичних суперечок між ними стає питання про визначення джерел людських знань.

  Прихильники емпіризму (грецьк. — досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід (далі — органів відчуття людини), справедливо твердили, що процес пізнання починається з відчуттів. Проте прихильники емпіризму недооцінювали раціональну діяльність, вважали, що розум нічого не додає до змісту знань, бо немає нічого, чого б не було у відчуттях, а розум лише комбінує матеріал, одержаний з чуттєвого досвіду. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенсуалізм (лат. — почуття). Прихильники сенсуалізму прагнули вивести весь зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів відчуття. З XVII — XVIII ст. емпіризм та сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, представники французького матеріалізму. Послідовне продовження сенсуалізму Дж. Локка привело Джорджа Берклі та Девіда Юма до суб'єктивно-ідеалістичних висновків.

  Прихильники раціоналізму вважали джерелом пізнання Розум, логічне мислення, твердили, що чуттєвий досвід не може забезпечити достовірність та загальне знання. На протилежність середньовічній схоластиці та релігійному догматизму, класичний раціоналізм (Декарт, Спіноза, Лейбніц) виходив з ідеї природного порядку — необмеженої причинної послідовності, що пронизує світ, тобто має форму детермінізму. Раціоналізм, що утверджував визначальну роль Розуму не тільки у пізнанні, а й у діяльності людей, став філософською основою ідеології Просвітництва. Та позиція раціоналізму і емпіризму (сенсуалізму) страждала однобічністю, абсолютизацією однієї з пізнавальних властивостей людини, що врешті-решт сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua