Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
4. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

Філософія епохи Відродження
  На зміну епохи Середньовіччя прийшла епоха Відродження, або Ренесансу. Щоправда, термін Відродження не зовсім вірний, тоді здавалося, що відроджується антична наука: філософія, література та ін. Насправді ж йшло не відродження античності, а народження нової філософії, нової науки, нового мистецтва, що виникли в результаті формування нових капіталістичних виробничих відносин. У чому ж особливість філософії епохи Відродження? Середньовічна догматика не дозволяла мислити та відчувати. Людське тіло вважалося таємницею та оголошувалося гріховним. Людина, її почуття, думки, усе життя вважалося нікчемним перед величчю Бога, святістю служителів церкви, безсмертям душі. Мистецтво та література Відродження, на відміну від теології, гуманістично «реабілітували» людину, утверджували її права на почуття, на думку, оспівували не небесне, а земне кохання, красу людського тіла.

  Великими гуманістами епохи Відродження стали: видатний гуманіст, поет, автор «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі; відомий мислитель італійської гуманістичної школи, автор трактату «Захисник світу» Марселій із Падуї; великий

пропагандист античної культури, поет Франческо Петрарка; відомий автор «Декамерона» Джованні Бокаччо та багато інших. Філософія тоді відзначалась, по-перше, пошуками вірного методу пізнання природи, чітко виділялись два напрямки пізнання: сенсуалізм (емпіризм) та раціоналізм. Сенсуалісти стверджували, що розуміння світу має ґрунтуватися на почуттях, доводили, що основним методом пізнання природи є досвід, експеримент. Раціоналісти вважали, що основним засобом пізнання є логічне мислення (розум). Сенсуалісти та раціоналісти сперечалися за методи пізнання, але з різних сторін руйнували догматику та схоластику, забороняли чуттєвість та вимагали, щоб думка підпорядковувалась вірі, а філософія — богослов'ю. По-друге, в епоху Відродження формується новий матеріалістичний світогляд, виникає в боротьбі, в муках, тому що церква рішуче боролася з мислителями. З'явилися своєрідні форми переходу від старого до нового світогляду. Одна з таких форм — деїзм. Деїсти визнавали божеський першопоштовх, але вважали, що Бог, одного разу створивши природу, більш не втручається в її закони. Це ще не атеїзм, але перехідна форма. Друга форма опозиції церковній догматиці — пантеїзм. Це вчення про те, що суть Бога «розлита» по всій природі, що Бог та природа збігаються.

  Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі проблеми. Тоді філософське мислення називали антропоцентризмом, у центрі уваги якого стояла Людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в Середньовіччя в основу брався Бог та зв'язана з ним ідея спасіння. Звідси характерна риса світогляду епохи Відродження — орієнтація на мистецтво, з допомогою якого замальовується різноманітний світ людського почуття та його величезна користь. Саме Людина з її тілесністю почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюється і замальовується такою, якою є насправді: не носієм духовності, а як вища цінність і реальність. Філософія Відродження переглядає і ставлення до природи.

  Справжній переворот світогляду епохи Відродження проявився в поглядах на побудову Всесвіту — Миколи Коперніка і Джордано Бруно. Геліоцентрична теорія, сформульована Миколою Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт. Джордано Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності світів. З великої плеяди мислителів Відродження прихильником деїзму став Галілео Галілей, а прихильником пантеїзму — Джордано Бруно. Справа в тому, що філософія природи, яка складалася тоді, у своїх висновках спиралась на великий винахід теоретичного природознавства — геліоцентричну систему світу Миколи Коперніка. Полем бою, на якому йде битва між новим та старим світом, релігією та наукою, стала астрономія. Середньовічне релігійне вчення ґрунтувалося на уявленні про Землю як Богом вибрану планету та привілейоване становище Людини у Всесвіті. Микола Копернік розгромив штучну систему, що ґрунтувалась на геоцентричних уявленнях, та створив геліоцентричну. Основна праця «Про круговий рух небесних тіл» вийшла тоді, коли Микола Копернік помер. Вчення Миколи Коперніка є революційною творчою діяльністю науки.

  Геніальний учений Ренесансу, фізик та астроном Галілео Галілей шляхом експериментальних досліджень зробив ряд важливих винаходів, сформулював наукові закони. За допомогою телескопу власної конструкції виявив, що поверхня Місяця та Сонця не є рівною, що Молочний (Чумацький) Шлях є складною системою зірок, знайшов чотири супутники Юпітера, фази Венери та ін. Свої винаходи Галілео Галілей опублікував у книзі «Зоряний вісник». Найбільшою заслугою Галілео Галілея стало наочне підтвердження правильності геліоцентричного підходу Миколи Коперніка до пояснення світу. Все це мало філософські, світоглядні та космологічні наслідки, завдало вирішального удару схоластичному світогляду. Філософську концепцію Галілея можна

характеризувати як механічний матеріалізм на деїстичному Ґрунті. Бог, вважав Галілео Галілей, установивши закони механіки, потім не втручається до них. Ці закони абсолютні, незмінні та створюють «природний порядок речей». Механічна форма матеріалізму Галілео Галілея історично виправдана. Тоді з природних наук здобула розвитку тільки механіка, творцем якої став сам Галілео Галілей. Католицька церква змусила Галілео Галілея відректися від геліоцентричного вчення. Це зробив після катування. Збереглася легенда, що перед смертю Галілео Галілей нібито сказав: «А все-таки вона обертається».

  Пантеїзм філософії Джордано Бруно — найрадикальніший та послідовний з усіх систем італійської філософії природи. Джордано Бруно вступив у непримиренний конфлікт з християнським духівництвом, зі схоластичною філософією та університетською наукою. Інквізиція послідовно переслідувала Джордано Бруно, змусила тривалий період жити в інших країнах. Коли повернувся до Італії, інквізиція винесла 17 лютого 1600 року смертний вирок. Смерть Джордано Бруно прийняв мужньо, заявивши прямо суддям: «Можливо, з більшим жахом виносите цей вирок, аніж я його слухаю». У головних трактатах Джордано Бруно ставить проблеми нескінченності світу, його динамічної єдності та вічності. Першоосновою світу виступає єдине матеріальне, що є причиною всього живого. Мета Розуму — вникнення в глибину явищ, пізнання закономірностей природи, тобто її «божественності». Пізнання є нескінченним процесом, тому що предмет його нескінченний. Пантеїстична філософія Бруно завершує розвиток ренесансного мислення. Дальший розвиток філософії зв'язаний з епохою, в якій природознавство здобуває широкого розвитку, що обумовлює нові способи філософського відображення світу.

  Головне значення філософії Відродження для розвитку філософської думки в тому, що середньовічна філософія розвивалася в межах теології, схоластики, догматики, раціонального обґрунтування віри, тоді ж мала реальні тенденції прогресу. Філософія Відродження звільнила давню античну філософію від схоластичних деградації, зробила зрозумілим її зміст, а також привела у відповідність до потреб суспільного життя. Гуманізм XV — XVI ст. не став рухом, що охопив широкі маси народу. Культура Відродження стала надбанням відносно нечисленної соціальної спільності освічених людей різних країн Європи, зв'язаних спільними науковими, філософськими, естетичними інтересами, які спілкувались тоді з допомогою інтернаціональної мови — латині. Більшість гуманістів негативно ставились до релігійних рухів, у тому числі й до реформаційних учасників, які визнавали тільки релігійну форму ідеології і вороже ставились до деїзму та атеїзму. На соціально-становій основі і програмній спрямованості в антифеодальній ідеології визначались тоді два основних напрямки. Програмні вимоги молодої буржуазії зводились тоді до заміни феодально-станової нерівності юридичною рівністю, до непохитності і недоторканності приватної власності, захисту особи від феодального свавілля. Другий напрям виражав прагнення того народжуючого класу, який передував пролетаріату. Самостійні рухи ремісників, майстрів та іншого робочого люду мали стихійний, бунтівний характер. У соціально-політичній думці панували утопічні відображення ідеального суспільного ладу. Теорії утопічного соціалізму Томаса Мора, Томмазо Кампанелла та ін., що виникли в XVI ст., засуджували не тільки феодальну державу і право, а й будь-яке суспільство, засноване на приватній власності.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua