Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
4. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

Патристика.
  Філософія Середньовіччя важливий етап у становленні універсального самовизначення мислення, що не зводиться ні до релігії, ні до науки, ні до античного, ейдетичного розуму, ні до новочасового розуму, що постійно прагне пізнавати світ. У XVII ст. поняття середніх віків уведене в науковий обіг, коли в 1671 році Ді Санде назвав тесііа aeta3 період в латинській літературі від епохи римських імператорів Антонінів (II ст. н. е.) до відродження наук (XV ст.). Інший учений, Христофор Келлер у книзі «Загальна історія в стародавній, середній і новий періоди» доводив стародавню історію до імператора Костянтина, середньовічну ж — від Костянтина (тобто від прийняття Римською імперією християнства) до захоплення в 1453 році турками Константинополя. Для цивілізації людства це найбагатший період історії духовної культури, сповнений глибоких пошуків і знахідок у галузі філософії.

  Становлення середньовічної філософії поєднане з патристикою (від слова «патер» — «батько», мається на увазі «отець Церкви»), Тоді, від формування християнської церкви приблизно до VII — VIII ст., «отці Церкви» творили основи християнської догматики. Основні проблеми патристики, що успішно досліджували Квінт Септімій Флоренс Тертулліан, Оріген, Василь Великий, Григорій Нісський, Августін Блаженний та інші, — це, по-перше, проблема суті Бога і його троїстості (тринітарна проблема); по-друге, взаємодія віри і розуму, одкровення християн і мудрості язичників (греків і римлян); по-третє, розуміння історії як руху до визначеної кінцевої мети і визначення мети: «град Божий»; по-четверте, взаємодія волі людини через можливість порятунку або загибелі її душі; по-п'яте, проб лема походження Зла у світі і з'ясування, чому його терпить Бог, та ряд інших. Філософія на етапі Середньовіччя зливалася або, вірніше, поглиналася теологією. Тезу про необ'єднуваність філософії і релігійної віри активно проповідував і Квінт Тертулліан. Заслуги перед церквою полягали переважно в пропаганді християнства, захисті церкви від римської влади і від єретичних намірів. Квінт Тертулліан є одним з перших християнських мислителів, який писав латинською (частково грецькою) мовою. Основна праця — «Апологетикум» («Захист») написана десь у 197 році. Стверджувалося, що між Вірою і Розумом немає ніяких точок дотику. Принцип Тертулліана: «Вірую, тому що абсурдно» (Credo, qura asurdum est) — повністю виражає зміст вчення, де істинність Віри є зовсім іншою, аніж істинність Розуму, аніж істинність матеріального світу. Філософії протиставлялась релігія, язичеській науці — християнська віра, проти Розуму ставилось божественне одкровення. Наукові дослідження стають зайвими, коли відоме Євангеліє — єдине авторитетне джерело пізнання Бога, а тим самим і будь-якого знання.

  Оріген вважав християнство завершенням елліністичної філософії, що є найкращим введенням до християнського вчення, вимагав від теологів, щоб вивчали трактати стародавніх філософів і виявляли в них правильні з погляду християнства моменти. В основному трактаті «Про початки» документується христологія як, по-перше, вчення про Бога Старого і Нового Заповітів разом; по-друге, це «спроба установити точну межу і визначити правило» про розглянуті питання і поняття, оскільки «віруючі в Христа різноголосять» про них; по-третє, про поняття плоті Христа: тілесну природу. Христологія Орігена є разом і богослов'я, і економія, вчення про втілення, і філософія. Бог є не тіло, а Дух, осмислений як «сила, що освячена», схована від непосвячених своєрідним покривалом, «грубим

розумінням». На думку Орігена, Бог — проста природа, що не допускає якої-небудь складності, і «всецільний розум» (розум і джерело розуму). Обґрунтовувалась і нематеріальність Бога, досконалість і вічність якого, за переконанням Орігена, з необхідністю вимагають такого уявлення. Друга вирішальна властивість Бога, теж уперше приписана Орігеном, проявляється в нескінченності. У Біблії немає такого уявлення, але, за суттю, випливає з положень негативної теології, що вимагає заперечення Бога всіх можливих предикатів. Нескінченність божественної істоти, на думку Орігена, випливає і з її нематеріальності: те, що безтілесне, не може мати ніяких меж. Ще більший відступ Орігена від ортодоксально-християнського вчення поєднаний з думкою: творення світу Богом потрібно розуміти не як одноразовий акт. Од вічність Бога допускає й одвічність процесу творення. Бог щораз створює світ, обмежений у просторі, але, оскільки будь-який світ має не тільки початок, а й кінець — теж обмежений божественною волею і в часі, — слідом за ним Бог створює новий світ, і цей процес не може мати кінця. Одвічність божественної творчості проявилася не тільки в створенні все нових і нових речовинних світів, але і в творенні ним — ще до створення світу — безсмертних і безтілесних духів.

  У християнській історіософії здійснюється змістовна завершеність моделі історії, що базується на Святому Письмі, священному переказі і символі Віри. Модель історії в християнській історіософії має невід'ємні компоненти: акт творення Богом усього сущого, зокрема і людини. Відтоді починається власне історія людства, що здійснюється і розгортається за Промислом Божим; гріхопадіння людини, що визначає вступ людства на тернистий шлях негод і поневірянь, на шлях вибору між Добром і Злом; спокута гріхів людських Сином Творця — Ісусом Христом, жертовність якого показує всьому людству шлях до порятунку, до справжньої мети людської історії; але важкий для людини шлях служіння Господу не кожен може здолати, тяга до мирських утіх збиває зі шляху багатьох і тому передбачає кінець грішного світу, настає Страшний суд, після якого наступає тисячолітнє Царство Боже. В епоху Середньовіччя виникла і перша універсальна хронологія світової історії, що належить Євсевію Кесарійському, який поділив історію всіх народів на два основних періоди — «до Різдва Христового» і «після Різдва Христового», указавши на кульмінаційний момент усіх подій.

  Важливий внесок у розвиток філософії Середньовіччя зробив відомий християнський богослов, вчитель церкви Августін (Блаженний) Аврелій. На думку Августіна, Бог є джерело буття, чиста форма, найвища краса, джерело блага. Підтримка буття світу є постійне творення Богом. Якби творча сила Бога припинилася, світ негайно ж повернувся б у небуття. Світ один. Визнання багатьох послідовних світів — порожня гра уяви. У світовому порядку всяка річ має своє місце. Матерія має своє місце у складі цілого. Душа, на думку Августіна, — нематеріальна субстанція, відмінна від тіла, а не проста властивість тіла. Душа безсмертна. Світогляд Августіна глибоко теоцентричний: у центрі духовних бажань — Бог як вихідний і кінцевий пункт міркувань. Августін розглядає Бога як позаречовий Абсолют, що взаємодіє зі світом і людиною як своїм творенням, протиставляє свої погляди всім різновидам пантеїзму, тобто єдності Бога і світу. Августін всіляко підкреслює абсолютну Всемогутність Бога, християнський Бог повністю опанував долею, підкоривши її всемогутній волі: доля стає промислом, приреченням. Стверджуючи принцип безтілесності Бога, Августін формує принцип нескінченності божественного начала. Міркування Августіна про творення світу Богом привели до проблеми вічності і часу, що світ обмежений у просторі, а буття обмежене в часі. Час і простір існують тільки у світі і зі світом. Початок творення світу є разом з тим і початок часу, а час є міра руху і зміни.

  На думку Августіна, вся світова історія людства є історія боротьби двох ворожих і непримиренних царств. Ці царства — царство світла і царство пітьми, або царство Бога і царство диявола. Царство диявола Августін пов'язує з державою. Царство Бога — церква і є той «град Божий». Історія подібна стрілі, що летить, має початок, має сенс і має кінець, завершення. Зміст історії — у перемозі християнства у всесвітньому масштабі, у християнізації всього людства. її початок — створення першолюдей. В основу періодизації історії людства Августін поклав Біблію.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua