Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
3. Філософія Західної Європи

Вчення Аристотеля.
  Науково-теоретичний синтез попереднього розвитку античної філософії здійснено одним з найвидатніших учнів знаменитого Платона — Аристотелем, який став основоположником логіки, психології, політики та ряду інших галузей знань. Сімнадцяти років Аристотель під впливом чуток про Академію Платона залишає рідне місто та йде до Афін, де стає учнем Платона. В Академії Аристотель близько двадцяти років розвиває свої творчі здібності. На початковому етапі філософія Платона помітно вплинула на світогляд, але далі Аристотель займає у ставленні до філософії вчителя Платона критичну позицію і залишає Академію. Після смерті Платона Аристотель засновує свою школу — Лікей (звідси ліцей). Із 343 року до н. е. Аристотель — вчитель Олександра Македонського — великого полководця. Коли Олександр прийшов до влади, Аристотель не схвалив завойовницьку політику, що стало причиною поступового охолодження відносин між ними. У 322 році до н. е. Аристотель вмирає, залишивши велику наукову систему.

  Наукова діяльність Аристотеля — це не тільки вершина античного філософського мислення, але й великий внесок практично в усі відомі тоді галузі науки: сформовані нові напрямки, систематизовані, визначені предмет та методи окремих наук. Філософській позиції Аристотеля властиве хитання між матеріалізмом та ідеалізмом, з одного боку, різко критикує Платона за визнання ідей першоосновою речей, а з іншого — вважав, що матерія — це пасивний початок, джерело, що має аморфний зміст і не може самостійно розвиватися. Аристотель зробив великий внесок у формування питань філософії, її законів, категорій та принципів діалектики.

Велика заслуга Аристотеля і в обґрунтуванні питань суспільного розвитку. Аналіз походження та розвитку держави дає Аристотелю можливість визначити, що історичними формами спілкування людей стали сім'я, поселення, що складались з кількох сімей, колонії, тобто родові земле господарські общини, з яких потім формується, складається держава — поліс. Держава домінує над індивідом, сім'єю і родом, тому що покликана забезпечити високу моральність всіх мешканців, жителів поліса — держави. Усім громадянам держави забезпечується справедливість тому, що «право, яке служить мірилом справедливості, є регулююча норма політичного спілкування». Критично розглядаючи всі відомі тоді спроби полісної перебудови суспільства, принципово відкидає державоцентричний спосіб вирішення проблеми Платоном. Не бачить виходу Аристотель і в тому, щоб «зробити державу надто єдиною». Тотальній програмі абсолютної єдності, підкорення інтересів частини інтересам цілого, тобто підкорення інтересів індивідів інтересам держави, протиставляє Аристотель і ідею відносної єдності, що ґрунтується на досягненні збалансованого поєднання приватних інтересів.

  На думку Аристотеля, держава є сформована і певна сукупність громадян. Тут мова йде вже не про первинні елементи держави: індивід, сім'я та ін., а про громадян. Громадянин той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави. Держава продукт природного розвитку і подібна до перелитих об'єднань, що природно виникли як сім'я і поселення. Але держава — це і вища форма відносин. У політичному спілкуванні всі інші типи відносин досягають мети: з огляду на те, що природа і різноманітні форми їх спілкування досягають свого завершення тільки в державі, Аристотель вважав, що природа держави стоїть перед природою сім'ї, індивіда, що держава передує індивіду. Але Аристотель виступає захисником права людини, індивіда, насамперед, індивідуального права приватної власності, обґрунтовує необхідність індивідуальної сім'ї і її індивідуальної специфіки порівняно з державою, виділяє в суспільстві класи і верстви вільних людей: землероби, ремісники, торгівці, наймані робітники, заможні люди (знать), воїни, стражі, судді, управлінці. Управляти державою мають люди, які володіють у достатку і здібністю, і знанням та умінням. Це люди середнього класу.

  Зібравши та узагальнивши величезний досвід міст — держав (полісів), Аристотель сформулював шість форм управління державою, три з яких вважав правильними. Класифікацію державних форм, їх розподіл залежно від кількох владарів (один, небагато, більшість) вважає непринциповим, а висуває внутрішні якості управління. У правильних формах правлячі суб'єкти через систему норм і обмежень різноманітного характеру діють в інтересах спільного блага. У неправильних формах правлячі суб'єкти не стримуються такою системою норм та обмежень і тому діють у своїх власних інтересах, установлюючи абсолютні режими правління. Правильними формами державного правління, що забезпечують загальне благо і користь, Аристотель вважав монархію — царську владу, аристократію — владу небагатьох, знатних, які мають і здібності, і знання та уміння управляти людьми, політію — правління більшості, збалансоване правлінням, відібраними на основі цензу, освіченості, уміння більшості заради спільного добра і блага. Неправильними, ненормальними формами вважались тиранія — необмежене правління однієї особи, яка використовувала владу повністю у своїх інтересах і користі; олігархія — правління небагатьох знатних і багатих осіб, які владу використовували лише у власних інтересах і користі; демократія — необмежене правління незаможної більшості людей, що здійснюється в інтересах винятково більшості людей. Для Аристотеля насамперед важливі внутрішні принципи організації влади, те, заради чого влада діє. Суб'єктом влади може бути і одна особа, і нечисленні групи, більшість народу, але головне, щоб їх влада не абсолютизувалась, а ставала відносною, не небезмежною, а регулюючою. Свавілля демосу аж ніяк не краще свавілля тирана. І Аристотель вважав, що серед неправильних найгіршою формою управління державою є тиранія, а найкращою — демократія, і основний шлях перетворення неправильних форм у правильні є регулювання тиску інтересів, і фундаментальною основою стійкої правильної форми управління — демократії мають стати верстви населення держави, які, нейтралізуючи крайні претензії протилежних соціальних полюсів, спроможні інтегрувати їх хоча й у відносній, але стабільній цілісності. Тільки там, де у складі населення середні верстви мають переваги або над обома крайностями, або над однією з них, державний лад може розраховувати на стійкість. Система Аристотеля дуже багата елементами соціологічних знань.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua