Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань

Проблеми та засоби пізнання у філософії

Філософія є наука про загальні закономірності, яким підкорено буття, тобто природа і суспільство та мислення людини, процес пізнання. Філософія є однією з форм суспільної свідомості, що визначається економічними відносинами суспільства. Основним питанням філософії є проблема взаємодії мислення і буття, свідомості і матерії. Будь-яка філософська система становить конкретно розгорнуте рішення проблеми, навіть якщо основне питання в ній прямо і не формулюється. Якщо поняття філософія вперше зустрічається у Піфагора, то Платон уперше визначив філософію як особливу науку. Філософія об'єднує всю сукупність знань людини про об'єктивний світ і про саму себе, що є повністю природним для низького рівня розвитку знань на ранніх етапах людської історії. В процесі розвитку суспільно-виробничої практики і нагромадження знань іде відточування окремих галузей знань під філософії і виділення ЇЇ в самостійну науку. Філософія виникає з необхідності формування спільного, загального погляду на світ, дослідження загальних спільних джерел та законів, з потреби в раціонально обґрунтованому методі мислення про дійсність, у логіці та теорії пізнання. І питання про взаємодію мислення та буття висувається на передній край, тому що те або інше вирішення лежить в основі філософії, в основі методу і логіки пізнання.

  Філософська проблема — це утруднення, в яке потрапляє людина, що спостерігає і осмислює життя, проблема не суто розумова або теоретична, а життєва, або, як ще кажуть: екзистенціальна. Проблема хвилює людину, тобто захоплює людину повністю, її почуття, волю. А це означає, що людина включена у життєві ситуації, які спостерігає. Можна сказати, що людина спостерігає саму себе. Виходить, що філософія — зосереджене споглядання людиною її власного життя. Виникають питання з приводу трьох відносин: Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. Отже, Людина, Бог, Природа, суспільство — це головні проблеми філософії.

  Філософи різних епох незмінно зверталися до людини, її природи, дії змісту її життя, смерті і безсмертя. Проблема Людини займає центральне місце в філософії. Століття філософи аналізували природу і можливості людського розуму, особливості її почуттів, співдії біологічного і соціального в людині, а також різні прояви її духовного світу: мову, пізнання, мислення, мистецтво та ін. Ці проблеми втілились, відобразились у ряді філософських творів: Аристотеля «Про душу», Рене Декарта «Пристрасті душі», Людвіга Фейєрбаха «Проти дуалізму тіла і душі, плоті і духу», Володимира Соловйова «Читання про боголюдство», Альбера Камю «Людина бунтівна». Не обійшли її й українські філософи: Григорій Сковорода, Памфіл Юркевич, Іван Франко та ін. З моменту виникнення філософії вчених цікавить природа: як виникли Земля, Місяць, Марс та інші планети, які причини лежать в основі їх розвитку, чи можна існуючу різноманітність речей звести до початкових першоджерел та ін. Увага філософів зосереджувалась не на випадковостях, а на загальних принципах існування і розвитку природи. Ще у Стародавній Греції філософ Аристотель у творі «Метафізика» підкреслював: філософія досліджує в природі «причини і початки, наука про які є мудрість». Іншими словами, але, по суті, про той же невгасимий інтерес філософії до таємниць природи пише англійський філософ Томас Гоббс. Предметом філософії або матерією, про яку трактує філософія, є будь-яке тіло, виникнення якого можемо осягти науковими поняттями і яке можемо у будь-якому ставленні порівнювати з іншими тілами. Не ослаблюється інтерес у представників різних філософських напрямів до питань суспільного життя людей: моральних, правових (справедливості і свободи, влади і власності), економічних проблем, проблем раціонального державного устрою.

  Сучасна філософська думка осмислює шляхи дальшого пізнання світу і людини, реалізації актуальних для людства проблем: збереження земної цивілізації, поліпшення біосфери, усунення міжнаціональних конфліктів тощо. Використовуючи засоби масової інформації, преси, філософи аналізують логіку подій, пропонують методи і шляхи реалізації насущних проблем. Головні проблеми: Людина, Природа, суспільство, — хоча й існували у філософії завжди, мали у різні періоди історії різну значимість. Філософія Середньовіччя геоцентрична, її основна ідея — буття Бога. З XVII ст. акценти зміщуються: у центрі — природа, домінуючим типом світогляду стає натуралізм, а популярним поняттям — природне. Коло інтересів сучасної філософії (за всієї різноманітності) становить насамперед антропологічні проблеми, філософія займається людинознавством. Тема гуманізму, або проблема людини, — ось головна її турбота. Філософствування пересувається у сферу етики. Це цікаве чергування тематичних пріоритетів явно простежується у зміні методологічних основ правознавства, у зміні ідеалів, на які орієнтуються реальні правові системи. Для Середньовіччя ідеалом вважалося Божественне право, а з XVI ст. — право природне. У сучасних умовах — ідея прав людини.

  Що можна сказати про людину у загальному розумінні, маючи на увазі дві інші категорії: Бог і Природа? Тут важливо відзначити одну принципову трудність. Визначивши поняття: Людина, Природа, суспільство, Бог, називаємо їх головними для філософа. Поняття — гранично загальні. Це мислення. А думкам має щось відповідати реально. Зрозуміло. Як же тоді бути з реальністю? Що ж стоїть за поняттям Бог? Чи є ж підстави говорити тут про реальність? Але можна поставити інше запитання: а в чому, власне, з таким поняттям проблема? Чому реальності, що стоять за поняттями Людина і Природа, безсумнівні? Відповідь пропонується така: питання про реальність — це не питання логіки або експерименту, це — питання культури. Є очевидності, в яких переконуємося не поодинці, є знання, що даються не внаслідок особистих зусиль. Якщо осягаємо з допомогою власного розуму, то тільки тому, що спираємося на пережите, на початки пізнання, тобто в розумінні «до або перед сприйняттям, осягненням» як умови можливості міркування. Такі сприйняття висуває сама культура. Так ось, культура, що створила Бога як найочевиднішу ясність, відсунута у минуле, канула в Лету. А відповідне поняття залишилося. Розумово ним оперуємо, а екзистенційно, тобто на рівні беззвітного для свідомості проживання, коли людина як ціле сповнена вірою у Бога, уже мертва. Тому-то й виникає проблема реальності.

  Матеріалістична культура повністю обходиться без поняття Бог. Тут тріада гранично редукована, тобто спрощена, зведена до Природи. Тільки Природа по-справжньому реальна, усе інше — її продукти. Це означає, що матерія, розвиваючись, породила людину, а людина придумала Бога. Отже, відштовхуючись від Бога, отримуємо в завершення процесу творення людини. Відштовхуючись від Природи, отримуємо Бога. Знову-таки на завершення, але в завершення процесу розвитку — як вигадку людини. Якщо відштовхуватись від Людини і нікуди не рухатися, то божественна і природна суть її, основні властивості — два нерозривних початки. Людина перебуває між Богом і Природою. Тут під природним розуміється не тільки обмежене у просторі матеріальне тіло людини, але й тваринне — її поведінка, взагалі її причетність до предметного світу або, образно кажучи, життя хлібом. Це життя спонукає людину опановувати Природу, створювати різні знаряддя, набувати необхідних знань. Божественне в Людині — це духовне. Християнське вчення символізує божественне і природне різними протилежностями, зокрема, небесне — земне, верх — низ. Як природна істота, Людина є сущою від землі, або народженою від плоті. Але щоб стати справжньою Людиною, їй треба народитися, набути духовності.

  Отже, предметом розуміння філософії є Людина, Природа, суспільство в усіх іпостасях і у взаємодії всіх об'єктів. У процесі історичного розвитку предметом філософії її дослідження стала Людина, її ставлення до природного і суспільного світу. А оскільки у свідомості людини, природи і суспільства філософія, як справедливо помітив Олександр Герцен, «тримається у загальності», то предмет філософії можна визначити: філософія вивчає загальне (під загальним розуміють закономірний зв'язок речей і процесів у складі цілого, у такому випадку Світу) у системі Людина — Світ. Кожна із сторін підсистеми — Світ і Людина — поділяється на рівні, взаємодії між сторонами — на чотири аспекти: онтологічний, пізнавальний, аксіологічний, предметно-перетворювальний. Предмет філософії охоплює загальне у матеріальному бутті і загальне, що характеризує повне буття людини в суспільстві та навколишньому середовищі.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua