Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ВІЛЬНОДУМСТВО. СВОБОДА СОВІСТІ
3. Проблема свободи совісті

Особливості закону про свободу совісті.
  Відокремлення церкви від держави не означає того, що закони, де втілено загальнодержавну волю і волю інших політичних суб'єктів, узагалі не регулюють відносини між церковними організаціями і державними органами. Така постановка питання не відповідала б соціальній природі релігійно-церковного комплексу. Релігія є складовою частиною суспільства. Релігійні відносини виступають змістовним елементом неполітичних стосунків громадянського суспільства, тому держава зобов'язана захищати і надійно регулювати такі відносини. Але суспільство складається з релігійних і нерелігійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями громадян.

  На перше місце виступає надання з боку держави можливості сповідати будь-яку релігію за умов, що відправлення певного релігійного культу не порушує законів, не посягає на права інших громадян і не шкодить здоров'ю людей. Законодавче регулювання релігійних відносин існує практично в усіх країнах. Так, у ст. 14 Конституції Бельгії підкреслюється, що свобода віросповідання і відправлення культу гарантується за умов припинення правопорушень, здійснюється при реалізації свобод. Конституція Японії визнає свободу віросповідання тільки в межах, сумісних з суспільним спокоєм і порядком, а також з обов'язками підлеглих (ст. 28). У Конституції Швейцарії зазначається, що здійснення цивільних і політичних прав не може бути обмежене приписами або умовами церковного чи релігійного характеру. Релігійні переконання не звільняють від виконання цивільних обов'язків: «Вільне відправлення релігійних обрядів забезпечене, не порушуються вимоги суспільного порядку і добрих звичаїв» (ст. 49 — 50). Католицька церква на соборі у Ватикані прийняла декларацію про релігійну свободу, де вказується, що релігійні організації і віруючі зобов'язані виконувати вимоги світської влади, не порушувати суспільний порядок і що громадянське суспільство має право захищатися проти зловживань, що можуть мати місце під гаслами релігійної свободи.

  В Україні законодавчо закріплюються умови здійснення свободи совісті. По-перше, політико — правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду; по-друге, ідеологічні в доступності масам освіти, науки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток. У Конституції України у главі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» розглядає характер взаємодії особи і суспільства, громадянина і держави. В Україні свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію або бути вільномислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, уміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

  Поняття, що виражає релігію та вільнодумство соціально-політичне життя, свободу совісті має різні форми вияву. По-перше, ідеологічно-концептуальна свобода совісті — це судження, сформульоване ідеологами того або іншого класу, антиклерикального руху, окремих вільнодумців чи організації атеїстів, а також теологів і служителів церкви. По-друге, програмно-політична свобода совісті — це складовий елемент програм політичних партій, їх гасло у боротьбі за владу. По-третє, конституційно-правовий принцип свободи совісті — положення і норми, що зафіксовані в Конституції. Ці форми поняття свобода совісті, його елементи, структура за конкретних умов наповнюються різним, іноді навіть протилежним змістом.

  У суспільстві здійснено секуляризацію державно-правових відносин; регулятивно-санкціонуюча роль релігії та церкви повністю усунута в галузі освіти, трудових відносин, соціального забезпечення. Ці й багато інших сфер соціального життя повністю перебувають у віданні держави і правотворчих суспільних організацій. Держава встановлює обсяг прав і обов'язків будь-яких організацій, у тому числі релігійних, визначаючи їх функції. Релігійні організації не виключено зі сфери дії державних законів. Релігія визнається особистою справою у тому разі й у тій мірі, якщо не завдає шкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що додержуються чинного законодавства, відправлення культів не приводить до порушення громадського порядку і не супроводжується посяганням на права віруючих.

  Реалізація права віруючих на відправлення релігійних культів забезпечується спеціальними законами та контролем за неухильним додержанням їх з боку держави та її органів, зокрема Державного комітету України з питань релігій, уповноважених при місцевих радах народних депутатів. Діє Закон «Про свободу совісті та релігійні організації».

Назад Зміст

s
 

 
© www.SchoolLib.com.ua