Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ВІЛЬНОДУМСТВО. СВОБОДА СОВІСТІ
2. Радикальні форми вільнодумства

Релігійна філософія. Неотомізм.
  З метою зберегти класичні корені філософії ще в 70-х роках XIX ст. виникає ідеалістична течія — релігійна філософія — неотомізм, заснована у 1876 році на вченні Фоми Аквінського визнана Енциклікою папи Льва XIII єдино істинною філософією, що відповідає християнським догмам. Вищою реальністю неотомісти визначають «чисте буття», розуміється як духовний божественний першопочаток. Для доказу релігійних положень широко використовуються виправлені арістотелівські категорії форм, і матерії, потенції і акт (можливості та дійсності), існування і суті. У результаті таких побудов і визнається Бог першопричиною буття. З точки зору неотомізму, історичний процес залежить від надприродних трансцендентних сил, що фактично відкидає можливість активного втручання людини в процес світової історії. З позицій соціальної філософії неотомізму, секуляризація (визволення від церковного впливу) людини погрожує її існуванню як особистості, веде до моральної деградації; а тому головну роль у нормальному, природному розвитку суспільства має відіграти релігія.

  На початку XX ст. з релігійною філософією тісно зв'язана філософія Росії, що в основному мала релігійно-містичний, релігійно-символічний характер. Це пояснюється особливостями історичної ситуації: загостренням суспільних суперечностей, різнобарвністю сил і тенденцій, що представляли духовне життя, різким зіткненням крайніх ідейних позицій. Філософи — матеріалісти групувалися навколо міцніючого напрямку марксистської думки. У таких умовах закономірними і впевненими стали дії філософів, які  спиралися па солідні традиції ідеалістичної релігійної думки, прагнули перетворити їх відповідно з новими ідейними віяннями. Па Заході завжди високо оцінювали саме релігійний «поворот» російської філософії — звідси випливає світове визначення релігійно-філософських шукань Володимира Соловйова, Миколи Бердяева, Павла Флоренського та ін.

  Формування і розвиток філософської системи Карла Маркса та загальна раціоналістична орієнтація класичної філософії, її впевненість у силу науки, прогресу прямує двома протилежними шляхами. З одного боку, розширюється сфера впливу марксизму, що супроводжується дальшим розвитком основних ідей та принципів, з іншого, — триває еволюція різноманітних філософських концепцій, виникають та поширюються немарксистські вчення про світ, людину, суспільство. Між двома напрямками в філософії постійно точилася боротьба на фоні їх органічної взаємодії та взаємовпливу. У перспективі соціально-історичних понять, що неминуче насувалися, філософська свідомість впадає в кризу, виступає проти раціоналістичних філософських систем, заперечує їх основу — розум. Філософію опановує розчарування в ідеї прогресу як прогресу розуму.

  Сучасні філософські напрями релігійної орієнтації на Заході виникли в основному в руслі християнського релігійно-теологічного комплексу або в безпосередньому зв'язку з ним. Найбільш концептуально стійкими та ідеологічно впливовими у західному світі є неотомізм і персоналізм.

  Неотомізм — офіційна філософсько-теологічна доктрина католицької церкви, теоретична основа впливу Ватикану. Як жодній іншій філософії Заходу, неотомізму властиві традиціоналізм і догматична стабільність ідей і теоретичних постулатів: неотомізм свідомо чинить опір тенденціям оновлення і не без гордості проголошує себе філософією, «що зберігається у століттях». Історично початковий і фундаментальний пласт неотомізму становить філософія Аристотеля в її християнсько-схоластичній обробці.

Науково-філософський дух арістотелізму сам собою суперечить християнському віросповіданню, причому у висхідних основах розуміння світу. Учення Аристотеля про вічність космосу несумісне з біблейським міфом про створення Богом світу. Не випадково в середні віки арістотелівські філософські ідеї визнавались єретичними і піддавались осуду і переслідуванню. І все ж Аристотеля пристосували до потреб догматичної системи католицизму: у боротьбі з єресями і невір'ям церква потребувала теоретичних засобів захисту. Філософію Аристотеля з її логічною строгістю, науковою фундаментальністю і філософським авторитетом вважали найвигіднішим об'єктом запозичення і релігійно-схоластичного підпорядкування. Завдання пристосувати філософію Арістотеля до потреб середньовічної схоластики послідовно вирішив домініканський чернець Фома Аквінський. Його вчення — християнізований арістотелізм - одержало назву томізм.

  Основною проблемою для релігійної філософії стала проблема буття людини. Релігія, яка за тривалий період існування нагромадила багатий досвід різноманітного осмислення природних і соціальних явищ, є одним з фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Специфічність релігійного осмислення дійсності пояснюється поширеними ілюзіями позатілесності та містичним прозрінням: умоглядно вийти із свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності, побачити навколишній світ нібито збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого буття до сенсу всесвітньої цілісності та заглиблення у власне особисте, подолати межі із зовнішнім світом, злитися з потоком світових подій. Релігія не є повністю самостійною у формуванні життєво важливих цінностей. Кожна релігія є окрема система або сукупність систем, в яких доктрини, міфи, ритуали, почуття, інститути та інші елементи виступають взаємозв'язаними: релігія заповнює дефіцит інформації про зміст космосу, суть і зміст життя людини та  суспільства. Теологія — одна з форм вираження релігійної свідомості, має ряд специфічних рис, які відрізняють її від філософії. На думку релігійних філософів, відмінність філософії від теології полягає в тому, що філософія не спроможна осягнути істини одкровення, недосяжні для розуму людини Релігійні філософські течії вважають за необхідне доведення корисності релігії для людини. Основне ж питання релігійної філософії — питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога.

  Можливості і межі неотомістської філософії визначаються методологічно-цільовою настановою, заповітами Фоми Аквінського примирити догматичні основи християнської віри з вимогами Розуму людини, узгодити недоказові положення релігії з раціонально-логічною силою знання і тим самим виправдати християнство перед зростаючим авторитетом науки й освіти. Адже, запевняють неотомісти, віра без розуму перетворюється на сліпе поклоніння, марновірство (фідеїзм), а розум без віри впадає в гординю зарозумілості (атеїзм, скептицизм, науковий раціоналізм). Замість обіцяної «гармонії» віри і розуму неотомісти пропонують підпорядкування розуму вірі, бо ж пропорція, в якій об'єднуються розум і віра, продиктована міркуваннями католицького віровчення. Згідно з томізмом, істини віри (по суті, усі догми християнства) безумовні й абсолютні, відкриваються безпосередньо в акті релігійного переживання і незалежно від зусиль з боку розуму, є компетенцією спеціальної дисципліни «священної теології» (теології одкровення). Розум і віра недосяжні раціональному пізнанню і недоказові, але не протирозумові. При осягненні їх розумом відводиться допоміжно-аполітична роль: кінцевий і обмежений у своїх можливостях розум пізнає Бога опосередковано, через кінцеві об'єкти природи, водночас теоретично (раціонально) охороняє чистоту віри, захищає її з допомогою логічних аргументів від невіри та помилкових поглядів.

  Теорія пізнання неотомістів еклектична: у ній релігійна віра і раціональне пізнання співіснують, але не «гармоніюють» одне з одним. Кінцевий об'єкт пізнання, як і віри, утворює Бог, тому епістемологія неотомізму у кінцевому підсумку є богопізнанням. Проте повноваження релігії і філософії, як і науки, у розумінні Бога не рівноцінні. Право говорити про те, що таке Бог, який Бог у своїй самосущій природі, надане лише вірі, тобто релігійному досвіду. Розум же у своєму дослідженні речей має можливість і право судити лише про те, чим Бог не є. Досліджуючи світ явищ (природу) методом «вичерпання» (заперечення в природі всього, що не є Бог), розум у результаті проходить до межі, за якою відкривається буття Бога, залишаючи за релігією одкровення право судити про те, чим Бог є за своєю сутністю. Звідси головна функція неотомістської гносеології — аналогія, яка, будучи зведеною у методологічний принцип, називається (на противагу діалектиці) «аналітикою». Бог, за «аналогічним» методом, безкінечний, а тому перебуває поза межами, доступними розуму, який оперує кінцевими величинами. Однак Бог, створивши світ, залишив на ознаки, сліди свого буття, за якими, з методом аналогії, можна робити висновок про справжнє існування. Неотомісти вважають універсальну схожість, подібність усіх несхожих між собою речей, що свідчить про єдність формування всього сущого.

  Як і теорія пізнання, космологія неотомістів двоїста і ставить за мету пристосувати арістотелівську теологію до християнського монотеїзму. Матеріальну основу світу, згідно з томістською антологією, становить матерія, інертна і заклякла маса, не здатна до руху і внутрішньої самодіяльності, лише можливість, яка чекає якісної реалізації. Змістовна основа речей зосереджена у формах, конструктивно діяльнісних принципах буття, які виводять матерію із стану потенції і створюють з неї якісне багатоманіття природи. Космогенез — процес переходу існуючого з потенції в акт поступового сходження від нижчих рівнів здійснення можливостей до вищих. Абсолютна здійсненність властива тільки першоформі, яка повністю вільна від матерії, тобто богові — християнізованому Першому рушію Арістотеля, утворює водночас і причинну основу речей, виступаючи як іманентно діюча в них сила, тоді як досконала реалізація всіх можливостей, чиста актуальність, що є незмінна і у своїй досконалості, має принадливу мету для всього Космосу і кожної окремої речі.

  У середині XX ст. перед томістською філософією постала проблема модернізації теоретико-догматичних засад. Зі всією очевидністю це показав Другий Ватиканський собор (1962 — 1965), який прийняв компромісну «Пастирську конституцію про ставлення до сучасного світу», яка, на відміну від безкомпромісної «Догматичної конституції католицької віри», прийнятої Першим собором (1870), сформулювала гнучку позицію стосовно інакомислення і мирського світу. Церква змушена піти назустріч обновленським тенденціям, які назріли в лоні її задовго до скликання Собору. Можна відзначити два напрями теоретичних перетворень і нововведень католицької теорії і, насамперед, традиційного томізму. Представники традиційного томізму намагаються асимілювати деякі наукові ідеї і відкриття, зокрема християнізувати еволюційну теорію Чарльза Дарвіна.

  Найпоказовіша позиція неортодоксального католицького філософа, богослова і вченого — палеонтолога Тейяра де Шардена. У книзі «Феномен людини» де Шарден прагне примирити вчення Дарвіна про розвиток органічного світу з християнським єдинобожжям. У його космогонії ідея всезагального становлення стала панівним мотивом, Всесвіт еволюціонує від хаотичної невизначеності до впорядкованої структури космосу. Однак у розумінні основ та рушійних сил космогенезу Тейяр де Шарден залишився християнським теологом, хоча і не ортодоксальним. Первинну основу світу створює духовно-енергетична субстанція, певний

космічний психізм, який утілює себе у різноманітті предметних форм і структур. Космічним процесом керують не природні закони, що вивчає наука, а надкосмічний Бог, якого Тейяр де Шарден називає точкою «Омега», ототожненою з вселенським Ісусом Христом. «Омега» є водночас і внутрішнім імпульсом речей до розвитку і удосконалення, і зовнішнім щодо них притягальним ідеалом, або метою (Богом). Отже, християнський еволюціонізм Тейяра де Шардена у принципі не порушує догматичних основ томістської доктрини. Представники іншого напрямку у сучасному католицькому богослов'ї прагнуть модернізувати томістську доктрину шляхом антропологізації її. Теологія — вчення про основи і сенс людського життя.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua