Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ВІЛЬНОДУМСТВО. СВОБОДА СОВІСТІ
2. Радикальні форми вільнодумства

Природничо-наукове вільнодумство.
  Позитивні знання про живу та неживу природу, про людський організм, одержані у процесі практичної діяльності, не одразу почали конфліктувати з релігійним розумінням світу. Тривалий період природничі знання без явних суперечностей укладалися у рамки релігії. Часто служителі культу, переслідуючи культову мету, самі брали участь у дослідженнях природи. У давнину єгипетські та вавилонські жреці, аби від імені богів передвістити початок розливів Нілу, Тигру та Євфрату, вели спостереження за рухом небесних світил, періодичністю пір року, складали календар. Ченцями були й такі вчені та мислителі Середньовіччя, як Роджер Бекон, Микола Кузанський, Микола Коперник, які щиро вірили в те, що одержані ними як підсумок досліджень та роздумів висновки допоможуть краще пізнати волю Господню. Однак на певному етапі зростаюча кількість природничо-наукових знань увійшла в конфлікт з релігійним розумінням світу. Цей конфлікт дедалі більше поглиблювався, виявляючи непереконливість релігійних поглядів. У давнину найрозвинутішою спробою протиставити релігійному поясненню світу його природне пояснення було атомістичне вчення Демокріта, Епікура, Лукреція. Головну ідею — визнання існування в основі речей найдрібніших неподільних рухомих частинок — атомісти підкріпили знаннями, почерпнутими в результаті спостережень за різними явищами повсякденного буття. Проте це лише здогадки, які набагато випереджали свій час. Успіхи природознавства XVI ст., вінцем яких стало геніальне відкриття Миколи Коперника, послужили матеріалом для створеної Джордано Бруно пантеїстичної концепції Всесвіту. За нею, Всесвіт ототожнюється з Богом, не має меж у просторі та часі, заповнений безліччю світів, де навколо своїх осей обертаються населені розумними істотами планети. Значення теорії Миколи Коперника вийшло далеко за межі її астрономічного змісту. Об'єктивно теорія нового розуміння місця людини у Всесвіті закликала відмовитися від уявлення про біблійного антропоморфного Бога, що керує, подібно до самодержця, ходом подій у світі.

  Позбавивши Землю значення центру Всесвіту і встановивши її справжнє місце як однієї з планет, що рухаються навколо Сонця, учення Миколи Коперника припускало існування інших світів, подібних до Сонячної системи. Для управління Всесвітом, який не має меж і включає безліч світів, Бог міг бути допущений тільки як безлика активна сила, розлита повсюди в природі, але яка не є особистістю. Джордано Бруно вважав, що Бог — це душа світу, нерозривно з ним злита. Успіхи математики та механіки в XVII — XVIII ст. привели до розвитку деїстичних поглядів. Всесвітні закони механіки сприяли створенню механістичної картини світу, в якій Бог виявився непотрібним для опису Всесвіту. Відкидаючи ідею Бога як керуючого природою, механістичне розуміння світу залишало йому функції лише творця першоматерії та першоруху.

  Деїзм - форма вільнодумного розуміння світу, найбільш відповідного рівню природничо-наукових знань другої половини XVII XVIII ст. Коли ж ідеологи революційної французької буржуазії, спонукані ненавистю до феодальних порядків і неприйняттям їх релігійного виправдання, повністю відмовилися від ідеї Бога і намагалися дати цілісне природниче пояснення світу і людини, піднялися над рівнем науки та ввели положення про рух як про атрибут матерії, простір та час як форми її існування. XIX ст. стало століттям торжества атомістичних ідей. Геніальне відкриття Дмитра Менделєєва — періодичний закон, що розкрив зв'язок зміни якостей хімічних елементів та їх сполучень із зростанням атомної маси, — засвідчило внутрішню єдність хімічних елементів. Спектральний аналіз, який став у середині XIX ст. засобом пізнавання внутрішньої природи космічних тіл, виявив спільність складу речовини різних об'єктів Всесвіту: Землі, Сонця та інших космічних тіл. У 20 — 30 роках XIX ст. у галузі дослідження живої природи було відкрито, що клітина є елементарною структурною одиницею рослин, тварин і мікроорганізмів. Цим самим доведено специфічність структурної будови живої матерії порівняно з неживою. Відомий дослідник Луї Пастер доводив, що в природі не відбувається створення навіть найпростіших, одноклітинних організмів із неживої речовини (самозародження). Це ще більше зміцнило переконання у якісній відмінності живого від неживого. Існували наукові факти, які підтвердили, що, незважаючи на відмінність живого і неживого, між ними немає непрохідної межі. У 1828 році вперше синтезовано сечовину — органічну речовину, яку раніше знаходили тільки у живому тілі. Слідом за цим природознавці синтезували й багато інших органічних сполук. Пізніше з'ясувалося, що білки — речовина, украй важлива для процесу життя і складна за будовою. Складається з органічних сполук — амінокислот, які, сполучаючись між собою у певному порядку, створюють довгий ланцюг білкової молекули.

  Після відкриття Миколи Коперника жодна теорія не мала такого різнобічного вільнодумного значення, як дарвінізм. Теорія Чарльза Дарвіна довела розвиток видів і сприяла виникненню думки, що різноманітність сучасного тваринного і рослинного світів бере свій початок від небагатьох первісних форм життя. Дивовижна пристосованість тваринних та рослинних організмів до середовища їх існування, доцільність їх будови та поведінки пояснені як наслідок добору, у процесі якого все непристосоване гине. Цей механізм створення та зміни видів не має нічого спільного з біблійними міфами про створення життя Богом. Теорія Чарльза Дарвіна допомогла науково розв'язати питання щодо походження людини. Указуючи на значну кількість істотних рис подібності у будові та фізіології людини та вищих мавп, дослідник прийшов до висновку, що людина походить від мавпи і є витвором еволюції всього тваринного світу. Знайдені археологами залишки кісток істот, що є проміжною ланкою між людиною та вищими видами мавп, фактично підтвердили цей висновок.

  Безкінечність світу по-своєму розкривається наукою в космічній галузі. Світ зірок, про які у XIX ст. знали тільки те, що зірки кулі, подібні до Сонця, виявився надзвичайно багатоманітним. Виявилося, що існує багато різних типів зірок. Зірки відмінні між собою за розмірами, температурою, масою, хімічним складом. Великим досягненням сучасної астрономії є встановлення того, що деякі зірки мають власні супутники. Геніальне передбачення Джордано Бруно про велику кількість світів у Галактиці підтверджується. Світ зірок і галактик постав перед сучасною наукою як світ, який розвивається, де одні об'єкти молодими з ще не встановленим режимом внутрішніх процесів, другі — упродовж мільярдів років зберігають свій стан майже без змін, треті — близькі до руйнування. Цікаві дослідження навколоземних цивілізацій ведуть учені всього світу. Цією проблемою зайняті вчені, які працюють у різних галузях знань: зокрема, астрономи вивчають умови виникнення життя та розуму в космосі та ймовірність їх поширення. Ідеться, по суті, про ступінь заселеності Всесвіту, наявність космічних систем, дещо подібних до Сонячної системи. Життя та розум уявляються подібними в основних рисах до земних, а умови їх існування — аналогічними умовам Сонячної системи. Хоч у такій постановці питання відчувається значний вплив гео- та геліоцентризму, але це є плодотворний шлях дослідження. Біологи звертають увагу на можливість космічного визначення поняття життя, вивчають загальні механізми зародження і розвитку життя. Так, якщо місце води на інших планетах (азотних) займає аміак, то біохімічною основою життя можуть служити аміачні органічні сполуки. Якщо п'ємо воду та дихаємо киснем, то не виключене існування організмів, які п'ють аміак і дихають азотом. Звичайно, усі ці не вуглеводні варіанти життя більш абстрактні і менш очевидні, аніж структури, споріднені із земним життям.

  На природничо-науковий характер критики релігійної картини світу зреагували практично всі релігійні конфесії, вірніше, їх найосвіченіші представники. Хоча їх погляди не визнавалися ортодоксами, але поступово намагання примирити науку і релігію, знання та віру, установити повну гармонію між ними реалізувалося в неотомізмі, філософії всеєдності, тейярдизмі тощо. Так, софіолог Павло Флоренський вважав, що поміж Богом і людиною існує проміжна інстанція Софія, іпостасна природа якої забезпечує рух угору (сходження нас) і рух донизу (сходження до нас). Звідси завданням релігії є необхідність синтезувати знання найрізноманітніших галузей науки, філософії, культури, мистецтва для створення цілісного світогляду. Наука не може його дати, тому що досягає лише вторинних причин і розкриває зовнішній зв'язок подій, а це веде до життя без Бога і, в кінці кінців, до занепаду, гниття культури, до загибелі цивілізації. Софійне тлумачення Всесвіту веде до виявлення істинних причин усього існуючого, що стосуються надприродного порядку буття, тобто Бога.

  Заслуговує на увагу сучасне пояснення проблем взаємодії релігії і науки, як тейярдизм, що отримало назву від імені члена ордену єзуїтів, всесвітньо відомого вченого-антрополога П'єра Тейяра де Шардена, який зосереджував увагу навколо двох головних проблем: розвитку природи і розвитку суспільства. Чітко виражений еволюціонізм та історизм яскрава риса світогляду П'ера Тейяра, який переконаний, що розуміння дійсності як еволюційного процесу є єдино нірним і повністю підтверджено. Констатуючи якісну своєрідність явищ життя та їх неперехідність до нижчих форм існування матерії, П'єр Тейяр розглядає життя як універсальне та споконвічне явище. Натурфілософську концепцію П'єра Тейяра можна назвати панбюлогізмом (або органіцизмом), яка твердить, що будь-яке природне тіло — це, по суті, живий організм і в природі немає нічого неживого. На думку П'єра Тейяра, уся відмінність між неорганічним та органічним світом зводиться до того, що в неорганічному житті існує у нерозвиненій і темній від людського сприйняття формі, між тим як у органічному біологічні процеси могутньо розвились і тому виступили, так би мовити, на самій поверхні речей. Зроблено спробу асимілювати ідею розвитку на ґрунті релігійного світогляду, створивши власну систему християнського еволюціонізму, що мала примирити науку і релігію, повністю приймаючи та ні в чому не обмежуючи, на відміну від офіційної догми церкви, наслідки наукового пізнання і одночасно залишаючись у межах релігійної свідомості. Так, визнаючи розвиток світу, П'єр Тейяр де Шарден тлумачив його фіналістично, як рух від якогось вихідного пункту до кінцевої мети — Бога. Залишившись на ґрунті телеології, П'єр Тейяр де Шарден ототожнює психічне та енергію, вводячи у матерію певний духовний початок, який видається за її внутрішню суть. Психічне приписується кожному матеріальному об'єкту як радикальна енергія поряд з енергією у її звичайному науковому розумінні. Еволюція як процес зростаючої концентрації психічного, ще не помітного для сприйняття на рівні фізики та хімії, в біолога подається як інстинкт і, нарешті, у людському мисленні усвідомлює себе.

  Отже, розглянувши природничо-науковий варіант критичного аналізу релігії та витончені способи релігійної реакції на них, можна зробити висновок, що різні способи примирення знання та віри, науки та релігії в XIX — XX ст. часи ведуть до розв'язання проблеми тільки у разі переходу від її радикально-екстремістського пояснення до толерантних цивілізованих стосунків в умовах правової демократичної держави.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua