Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ВІЛЬНОДУМСТВО. СВОБОДА СОВІСТІ
2. Радикальні форми вільнодумства

Французький атеїзм.

  Розвиток капіталізму в Європі сприяв загибелі феодального ладу. Рішучого удару європейському феодалізму завдала Французька буржуазна революція (1789 — 1794 років).
Зрозуміло, що соціальна революція була б неможливою без відповідного ідеологічного підґрунтя, що неодмінно включало і боротьбу з ідеологією Середньовіччя. Саме це й викликало появу на історичній арені французьких просвітителів XVIII ст. з їх матеріалізмом і атеїзмом.

  Один з представників раннього просвітництва був П'єр Бейль — видатний скептик, критик схоластики, висунув вимогу віротерпимості і свободи совісті, розмежування моралі та релігії, розуму і віри, науки і релігії. Тоді ж з радикальнішими думками виступив Жан Мельє — вийшовши з народу і провівши серед народу все життя, Жан Мельє висловлював думки і сподівання сільської бідноти. Будучи священиком не мав можливості відкрито викладати свої погляди. Залишив яскравий твір «Заповіт», який уперше став відомий громадськості у 30-х роках XVII ст. у рукописних списках. Повністю «Заповіт» опубліковано лише в 1864 році. У «Заповіті» Жан Мельє розглядав релігію як продукт неуцтва й обману. Як і більшість мислителів після нього, визначив соціальну роль релігії. Жан Мельє добре знав історію і теорію релігії. Критика релігійних догм особливо обґрунтована і переконлива. Ця критика велась з позицій матеріалістичної філософії. Виступи сільського священика засвідчують, що у Франції XVIII ст. вільнодумно-атеїстичні ідеї поступово виходили на арену суспільної думки. Про це свідчить і творчість аристократа Франсуа Марі Вольтера (Аруе), який невпинно бореться з ортодоксальними формами релігії і, насамперед, з католицизмом як головною ідейною підпорою феодальної монархії. Гасло «Розчавіть гадину?», під якою розумів католицьку церкву, визначало всю філософську і публіцистичну діяльність Франсуа Вольтера. Сповнені іронією і сарказмом виступи проти інквізиції та єзуїтів, проти забобонних і підступних ченців, релігійного ханжества та фанатизму ввійшли в історичну скарбницю вільнодумства. За підрахунками Франсуа Вольтера в періоди інквізиції населення Європи  скоротилося майже на третину. Матеріалістично пояснюючи явища природи, Франсуа Вольтер поділяв позиції деїзму: залишав місце для Бога як верховного розуму, як законодавця природи. Франсуа Вольтеру належить відомий вислів: «Якби Бога не було, його треба було б вигадати».

  Вільнодумство закінченої атеїстичної форми викладено у творах французьких матеріалістів, Жана Ламетрі, Дені Дідро, Клода Гельвеція, Поля Гольбаха. Які повністю заперечували релігію і відкидали ідею Бога (атеїзм з грецької: «а» — заперечую, «Йеоз» — бог). Ідеологом енциклопедистів, як їх називали, організатором видання «Енциклопедії наук, мистецтв і релігії» був Дені Дідро. Якщо перші твори Дені Дідро «Філософські думки» та деякі інші написані в дусі Франсуа Вольтера, з позицій деїзму, то вже пізніше у «Листі про сліпих в науку зрячим» рішуче стає на позиції матеріалізму та атеїзму. У листі, а також у «Думках про вивчення природи», «Розмові д'Аламбера з Дені Дідро», «Сні д'Аламбера», «Філософських принципах руху матерії» Дені Дідро відстоює ідею матеріальності світу, розглядає навколишні речі та явища як конкретні форми існування єдиної, вічної, нестворимої матерії. Гостро критикуючи не лише релігію та ідеалізм, а й деїзм, Дені Дідро стверджував єдність матерії і руху і, наближаючись до діалектичної ідеї саморуху матерії, рішуче заперечував деїстичне твердження про існування Бога як першопричини світу. З матеріалістичних позицій підходив Дені Дідро й до питання взаємодії матерії і свідомості. Заперечуючи твердження про божественне походження свідомості, намагався довести єдність матерії і свідомості, здатність людського розуму за допомогою спостереження природи, роздумів і досвіду пізнати світ. У своїх філософських і художніх творах («Черниця», «Племінник Рамо» та ін.) Дені Дідро піддав нищівній критиці релігійну мораль.

  Один з найближчих однодумців та друзів Дені Дідро — систематизатор світогляду французьких матеріалістів Поль Гольбах, відіграв певну роль у розвитку атеїстичної думки «Системі природи» — за висловами сучасників, своєрідній Біблії матеріалізму, викладено основні матеріалістичні ідеї XVIII ст.: визнання вічності і нестворимості світу, єдність матерії і руху, наявність об'єктивних закономірностей у розвитку матеріальної дійсності, обґрунтування могутності людського розуму. Ніхто до Поля Гольбаха так категорично не розкривав реакційної ролі релігії в історії суспільства, її прислужництва феодальній державі. Сучасники порівнювали твори Поля Гольбаха з бомбами, що «сиплються градом на дім Божий», а католицька церква спалювала і включала їх до «Індексу заборонених книжок», тому не дивно, що книги Поля Гольбаха нерідко публікувались анонімно. Філософ постійно перебував під наглядом таємної поліції і вважався духовними і світськими владами одним з найзловмисніших атеїстів у всій Франції.

  Славу одного з найрішучіших противників релігії здобув філософ Клод Гельвецій. Ця слава закріпилася за ним після виходу в світ праці «Про розум», просякнутої духом матеріалізму та атеїзму. Король, архієпископ Паризький і сам Папа Римський засудили і заборонили книгу Клода Гельвеція, в якій викладено «мерзотне вчення, що намагається зламати основи християнської віри». 1760 року книгу було привселюдно спалено у підніжжя головних сходів парламенту. Другий значний твір Клода Гельвеція «Про людину» зміг побачити світ лише після смерті. Філософ доводить згубність релігії «для національного блага», виступав проти релігійної нетерпимості, захищав свободу совісті.

  Радикальна критика релігії та церкви, що її здійснили французькі матеріалісти XVIII ст., мала своє продовження в творчості німецького матеріаліста і атеїста Людвіга Фейербаха. Перший його виступ на філософській арені мав виразну атеїстичну спрямованість. У 1830 році анонімно публікуються «Думки про смерть і безсмертя», де рішуче відкидаються догми ортодоксального християнства про безсмертя особистої душі. Офіційна філософія і теологія відповіли на це жорстоким цькуванням Людвіга Фейербаха, йому назавжди закрито шлях до університетської кафедри. У 1841 році Людвіг Фейербах публікує найвидатніший атеїстичний твір «Суть християнства», а в 1845 році — «Суть релігії». Ці твори, поруч з іншими філософськими творами Людвіга Фейербаха, стали теоретичним внеском у розвиток атеїзму. У них критика релігії здійснюється з позицій матеріалістичної філософії. Матеріалістичним поглядам надається антропологічна форма. Психіка людини вважається повністю залежною від її тіла, отже, питання взаємодії свідомості і буття — це питання взаємодії душі і тіла, провідної ролі тіла у життєвих процесах, тому філософія може бути лише антропологічною. Цей саме принцип Людвіг Фейербах застосував для викриття релігії. Усі таємниці релігії шукав у природі людини, у її реальному житті. Завдяки такому підходу в будь-яких абстрактних положеннях завжди можна знайти конкретний зміст.

   Людвіг Фейербах першим дає глибокий психологічний і гносеологічний аналіз релігії як спотвореної свідомості, фантастичного відображення зв'язку людини з дійсністю, відкрив так зване релігійне почуття, яке від природи викликає у людини релігійність. Релігія — є сон людського духу, але й уві сні люди перебувають не на небі, а на землі. Виходячи з антропологічного матеріалізму, Людвіг Фейербах дійшов висновку, що основою всіх релігій є залежність людини від природи: не Бог створив людину, а людина створила Бога за своїм образом і подобою, дійшов розуміння гносеологічних коренів релігії, убачаючи в розвитку абстрактного мислення можливість відриву загальних понять від реальних явищ. Незважаючи на застосування матеріалізму до філософської критики релігії і навіть на певну історичність у підході до релігії, Людвіг Фейербах завдяки антропологізму розглядав релігію як позаісторичну категорію, але так і не дав конкретного історичного аналізу релігії. Ігнорування історичності релігії виявилося в пошуках морального ядра в релігії, її функції як засобу зв'язків людей у суспільстві. Тому етичне вчення не змогло обминути релігію. Заперечуючи існуючі релігії, особливо християнство, висувається ідея створення нової релігії, обожнення людини і людських почуттів за принципом «людина людині — бог», що залишило його на просвітительських позиціях попередників.

  Радикальнішими у поглядах на релігію є російські революційні демократи: Микола Чернишевський, Віссаріон Бєлінський, Олександр Герцен, Микола Добролюбов, українські демократи Михайло Драгоманов, Іван Франко та ін. Ставши на позиції матеріалізму під впливом природознавства та знайомства з працями Людвіга Фейербаха, Олександр Герцен не зупинився на метафізичному матеріалізмі, а намагався з'єднати матеріалізм з діалектикою, яку називав алгеброю революції. У філософських працях «Дилетантизм у науці» та «Листи про вивчення природи» з позицій матеріалізму та атеїзму висвітлюються корінні питання філософії — взаємодії мислення і буття, пізнаванність світу тощо. У часописі «Колокол» Олександр Герцен називав православне духовенство прислужником поліцейської церкви, а московського митрополита Філарета — митрополитом з білим клобуком і жандармськими аксельбантами.

  Певне місце у боротьбі проти релігії належить Віссаріону Бєлінському, який став одним з непримиренних борців за революційне майбутнє Росії, ворогом самодержавства. Особливе місце у творчості належить критиці православ'я, яке було «опорою батога і неуцтва». У листі до Миколи Васильовича Гоголя виклав погляди революційної демократії та значення атеїзму для визвольної боротьби народу. Критикуючи Миколу Гоголя, який вважав релігію корисною для народу, Віссаріон Бєлінський писав, що Росія бачить свій порятунок не в містицизмі, не в аскетизмі, не в проповідях, не в молитвах, а в успіхах цивілізації,  освіти, гуманності, пробудженні в народі почуття людської гідності.

  Микола Чернишевський у працях «Марновірство і правила логіки», «Боротьба пап з імператорами» та інших розглядав релігію як ідеологічну опору панівного класу, робить висновок, що тільки народна революція може відкрити масам шлях до освіти, до поширення природничо-наукових знань і звільнення людини від релігійних вірувань. Багато уваги приділялось питанням походження релігії. Релігія бере початок від неуцтва людей; підкреслювалось значення економічного буття в появі й еволюції релігійних вірувань.

  Тоді ж в Україні ідеї вільнодумства висвітлюються в творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Драгоманова. Характерними для їх окремих творів м'які форми вільнодумства, що проявилися в антирелігійному скептицизмі і індиферентизмі, критиці окремих релігійних догм, повчань релігійної моралі, викриття самодержавної суті православної церкви та ін. У XVIII — XIX ст. вільнодумство набирає широкого розмаху, особливо активно виступають проти релігії французькі атеїсти, російські революційні демократи найрадикальнішої атеїстичної форми та ін. Абсолютизація соціально-класових аспектів розвитку суспільства призвело до войовничого атеїзму з тезою про заборону релігії. Найпослідовніше розгорталось вільнодумство серед марксистів, у більшовицькій практиці побудови атеїстичного суспільства.

  Формуючи вчення визвольної боротьби пролетаріату, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс охопили багато різноманітних теоретичних проблем, у тому числі й релігійних. Релігія, стверджували марксисти, є нічим іншим, як відображенням суспільного життя, яке породжують умови матеріального буття суспільства. Поряд з розкриттям матеріальної основи, на ґрунті якої виникає та існує релігія, підкреслювалась і соціальна роль релігії. Марксизм постулював, що релігія, будучи втечею людини із світу дійсного у світ вигадок (ілюзій), заважає практичному перетворенню природи і суспільства, є своєрідною перепоною на шляху суспільного прогресу. Тим самим релігія служить панівним класам, а саме: сприяє існуючому порядку речей. Марксизм підкреслював, що є можливість науково вирішувати проблему релігії за рахунок практичної революційної дії, переборювати релігію змінюючи відносини класового суспільства, сприяли згасанню її ролі у духовному житті людини.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua