Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ВІЛЬНОДУМСТВО. СВОБОДА СОВІСТІ
1. Становлення і розвиток вільнодумства

Вільнодумство в епоху Відродження.
  Розвиток вільнодумства у Західній Європі тривало в період розкладу феодального суспільства і початку формування капіталістичних відносин. Цей період припадає на XV XVI ст. Виникнення капіталістичного укладу супроводжувалося розвитком науки, особливо природознавства, що сприяло посиленню матеріалістичної тенденції в філософії. Ця обставина, а також загострення класової боротьби у феодальному суспільстві сприяли відродженню античного вільнодумства і піднесенню на новий,

вищий щабель. Виступи проти католицької церкви відбувалися в релігійній формі. Так, XIV — XV ст. в Англії поширився рух проти папства, теоретиком якого виступав Девід Уїкліф — релігійний реформатор, священик. Обмежена критика католицької церкви сприйнята народом з певною антирелігійною спрямованістю, зовсім не так, як бажалося. XV ст. ознаменувалося в Чехії могутнім рухом проти церкви, відомим під назвою гуситського. Ян Гус, який очолив рух, виступав проти авторитету церкви і протиставляв «Святому Письму» людський розум і досвід.

  У XVI ст. у західноєвропейських країнах антифеодальний рух і боротьба проти католицької церкви набрали найвищого відображення в епоху Реформації, яка здійснила буржуазний ідеал дешевої церкви. Антикатолицькі настрої мас яскраво виявилися в період Селянської війни в Німеччині (1524 — 1525 роки). Одним із вождів війни виступав Томас Мюнцер, який був пантеїстом, піддавав критиці не лише католицизм, а й усе християнство, не визнавав Біблії і засуджував вигадки про «царство Боже». Вчення Томаса Мюнцера за суттю — революційне, хоча за формою — релігійне.

  В епоху Відродження вільнодумні ідеї набрали досить значного поширення. Вільнодумними ідеями захоплюються філософи, учені, письменники, публіцисти. Загальновідомим є твір «Декамерон» італійця Боккаччо. Тут не тільки відверто висловлюється своє вороже ставлення до попів і ченців, а й прямо виступає проти релігії. Так, у новелі про три кільця проводиться думка, що іудаїзм, іслам і християнство за своєю суттю однакові. Німецький гуманіст Урхо Гуттен, незважаючи на те що сам належав до поміркованого крила реформізму, своїми творами об'єктивно сприяв поширенню вільнодумства, бо перевершив своїх сучасників у сатиричному викритті богословських недоречностей. Тоді ж добре відомий П'єр Помпонацці з Падуї, посилаючись на матеріалізм, відкинув догмат про безсмертя душі і протиставив твердження про зв'язок мислення з чуттєвим сприйняттям природних явищ. До вільнодумців тоді ж належав і геніальний італійський художник, учений, інженер і філософ Леонардо да Вінчі. Католицьку церкву називав крамницею обманів, різко критикуючи теологію і марновірства. Використовуючи біблійні сюжети і теми, Леонардо да Вінчі у своїх творах пропагував реалізм і радість життя.

  У XVI ст. колоритною фігурою вільнодумства є французький філософ Мішель де Монтень. Виходячи з принципів скептицизму, Мішель де Монтень висміює ідею безсмертя душі, марновірство духовенства, релігійну мораль і релігійний догматизм, хоч повністю і визнавав існування Бога. Найбільшого значення у розвитку і обґрунтуванні вільнодумства в епоху Відродження: мала наукова діяльність Миколи Коперника і Джордано Бруно. Гострій критиці піддав геоцентричну систему Птоломея, за якою центром Всесвіту вважалася Земля, навколо якої нібито рухались Сонце і планети, науково довів суть геліоцентричної системи, за якою центром планетної системи є Сонце. Це — відчутний удар по біблійному вченню про Всесвіт. Послідовники характеризували наукову діяльність Миколи Коперника як революційний акт, яким природознавство заявило про свою незалежність від теології.

  Джордано Бруно рішуче відкинув непослідовність вчення про двоякість істини. Істина належала лише науці, говорив Джордано Бруно. За його вченням, Всесвіт єдиний, матеріальний, вічний і нескінченний. Церква з винятковою ворожістю ставилася до наукової діяльності Джордано Бруно. Вимушений поневірятися по чужих країнах, Джордано Бруно схоплений інквізиторами і після восьмирічного ув'язнення засуджений до страти. 17 лютого 1600 року в Римі на Площі квітів Джордано Бруно спалено. Така сама доля спіткала й Леона Ваніні. Його твори і виступи не такі оригінальні, як у Джордано Бруно, він не пішов далі пантеїзму. Але в історії назавжди страшним обвинуваченням інквізиції залишилася його мужня смерть. У похоронному савані і з факелом в руці його вели по вулиці, потім тягли конем, як труп самовбивці, після чого відрізали язик і спалили на вогнищі.

  У кінці XVI — XVII ст. сталося нове піднесення вільнодумства пов'язане з розвитком матеріалізму в період ранніх буржуазних революцій в країнах Західної Європи. Це період інтенсивного зростання продуктивних сил суспільства, посилення зв'язків між народами, нових успіхів і перемог науки. Розвиток природознавства вимагав визволення науки від опіки церкви. Вільнодумство в період ранніх буржуазних революцій розвивалося під впливом геніальних ідей Галілео Галілея, наукова діяльність якого стала особливо разючою для релігії. Одержавши нові, ґрунтовніші підтвердження геліоцентричної системи Миколи Коперника піддав критиці вчення про принципову відмінність земного від небесного. Галілео Галілей критично ставився до релігії, хоч змушений це приховувати. «Тільки з смертю догми починається наука» — підкреслював Галілео Галілей. Своє критичне ставлення до релігії прикривав теорією двоякої істини і не міг відійти від деїзму. За боротьбу проти релігійних догм Галілео Галілей переслідувався церквою і змушений погодитися на принизливу процедуру відречення від вчення Миколи Коперніка про геліоцентричну систему побудову Всесвіту. Проте після відречення сказав про Землю: «А все ж таки вона крутиться!» Сучасник Галілео Галілея англійський філософ Френсіс Бекон — родоначальник англійського матеріалізму і експериментальної науки. Домагався звільнення від теології, від помилок, що закривають від людей дійсність. Об'єктивно сприяючи розвитку вільнодумства, Френсіс Бекон, однак, ніде не заявив про нього, не зміг піднятися вище теорії двоякої істини. Більш рішучий характер мало вільнодумство Томаса Гоббса, який вів наполегливу боротьбу за витіснення релігії з філософії і науки, виступав проти теорії двоякої істини, заперечував ідею Бога і безсмертя душі. Ще послідовніше виявив свої вільнодумні погляди французький учений П'єр Гассенді, який у своїх працях із природознавства, дискутував з Галілео Галілеєм, став прихильником і пропагандистом атомістичного вчення Ешкура.

  Видатна фігура вільнодумства XVII ст. Бенедикт Спіноза, який у 1670 р. опублікував «Богословсько-політичний трактат», де докладно виклав свої матеріалістичні і вільнодумні переконання. Основою всього світу є вічна, нескінченна субстанція, яку ототожнював з природою. Бенедикт Спіноза доводив, що людина здатна пізнати природу, що наукове знання є єдиною формою знання. Ототожнюючи, як і Джордано Бруно, бога з природою, Бенедикт Спіноза, по суті, пантеїст. Значною заслугою Бенедикта Спінози, є аналіз Біблії. Дослідник виявив у Старому Заповіті велику кількість суперечностей, довів, що Мойсей, якому богословська традиція приписувала авторство перших п'яти книг Біблії, не міг бути автором. Своїм «Богословсько-політичним трактатом» Бенедикт Спіноза викликав вороже ставлення до себе з боку ортодоксів. Завдяки трактату уславився як вільнодумець, який поклав початок науковому аналізу Біблії.

  Отже, XVI і XVII ст. ознаменувалися новими кроками в розвитку вільнодумних поглядів, а виступи з критикою релігії переважно маскувалися пантеїзмом і деїзмом.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua