Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ВІЛЬНОДУМСТВО. СВОБОДА СОВІСТІ
1. Становлення і розвиток вільнодумства

Вільнодумство Стародавнього світу.
Історія цивілізації свідчить, що релігія не завжди домінувала в процесі розвитку духовної культури людства. Практично на всіх етапах розвитку виникали різноманітні форми критичного аналізу релігійної доктрини і окремих її положень. Переоцінка традиційно поширених релігійних ідей, індиферентність уявлень, критика релігії з позицій здорового глузду, суспільної практики, науки знаходили відображення у філософії, природознавстві, фольклорі, єресях, світській літературі. Усе це стало загальнокультурною базою для формування вільнодумства в духовній культурі.
Уперше поняття вільнодумство використав англійський філософ XVIII ст. Анрі Коллінз для боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. У світовій суспільній і природознавчій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релігію. У стародавності серед багатьох видатних діячів зародилося і концептуально оформилося переконання в тому, що вільнодумство є найкращий спосіб пошуку істини.

  З історичним розвитком вільнодумства змінюється і зміст, проявляється в м'якій формі релігійного індиферентизму або антирелігійного скептицизму, внутріконфесійного інакомислення або богоборчества, філософських течій пантеїзму, деїзму або теорії двоякої істини, соціально-політичної реакції антиклерикалізму або релігійного нігілізму, радикальних варіантів атеїзму. Зі свого боку, релігія, її окремі діячі радикально реагували на розвиток вільнодумних ідей. Однак, загострення протистояння релігії і вільнодумства не вирішувало їх співіснування в системі духовної культури. І тільки з виникненням демократичних суспільних інститутів і формуванням конституційно-правового принципу свободи совісті вдалося толерантно врегулювати співіснування релігійних і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мислити.

  Перші прояви критичного ставлення до релігії, елементи вільнодумства знаходимо серед пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є «Бесіда пана з рабом» (Дворіччя, кінець III — початок II тис. до н. е.) і «Пісня арфіста» (Єгипет епохи Стародавнього царства). У них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм. Складнішим пам'ятником давньоєгипетського вільнодумства є «Бесіда розчарованого зі своїм духом». Це філософські роздуми. Людина, розчарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє її, намагається переконати віддатися благам життя і в суперечці висловлює тверезіший погляд, а ніж людина.

  Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ставить критику релігії на філософську основу. Твори давньоіндійських філософів — матеріалістів до сучасності, на жаль, не дійшли, а згадуються лише у пізніших джерелах, де матеріалістичні погляди пояснюються з метою спростування. Відома школа локаята, або чарвака, ще з давності виступала проти релігійно-ідеалістичного розуміння природи і людини. Чарваки стверджували, що всі речі в природі складаються з чотирьох елементів: повітря, вогню, води і землі. З їх комбінацій створюються не тільки фізичні об'єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються до тих самих елементів. Важливий етап у розвитку вільнодумства в Китаї пов'язаний з іменем Ван-Чуна (І ст. до н. е.). Основний твір «Критичні міркування» заперечував принципову відмінність між органічною і неорганічною частинами світу, між людиною і твариною.

  Сумнів релігії в країнах Стародавнього Сходу мав обмежений, поверховий характер, торкався лише окремих сторін релігійного розуміння світу. Світоглядна непослідовність, фрагментарність, відсутність стрункого вчення про релігію не применшує значення антирелігійного скептицизму далекої давнини — без нього не було б матеріалізму Демокріта, Епікура, Лукреція, які узагальнили досвід полеміки античної культури з релігією, навіть якщо ця полеміка виявлялася в скепсисі в ставленні лише до деяких положень релігії.

  Широко розвивається вільнодумство в античній Греції. Саме тут у VI ст. до н. е. в результаті перемоги рабовласницької демократії і перетворення раба на основну продуктивну силу склалися сприятливі умови для бурхливого розвитку науки, філософії, літератури й інших видів мистецтва. Вільні громадяни Афін, Корінфа, Мілета, Ефеса та інших великих грецьких міст, не зайняті тяжкою фізичною працею, мали можливість займатися розумовою працею. Уже у VI ст. до н. е. представники так званої мілетської школи Фалес, Анаксимандр, Анаксимен (585 — 525 pp. до н. е.) розглядали світ як саму собою зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні певної матеріальної першопричини всього існуючого. Погляди мілетської школи знайшли подальший розвиток у вченні діалектики Геракліта, який, стверджуючи ідеї вічності й несотворимості світу, зазначав: «Світ, єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає». Одночасно з Гераклітом у стародавній Греції жив поет і філософ Ксенофан, який висловив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою. «Якби бики і леви мали руки, щоб, подібно людям, створювати твори мистецтва, то також стали б зображати богів і надавати їм таких форм тіла, які мають самі».

  З появою Демокріта (460 — 370 pp. до н. е.) і його школи починається новий етап розвитку вільнодумства.
Демокріт — перший енциклопедичний розум стародавнього світу. На відміну від мислителів мілетської школи, які шукали першооснову світу в якомусь конкретному началі (воді, повітрі, вогні), вчення Демокріта сформувало матеріалістичний світогляд. Виходячи з визнання вічності і незнищимості матеріального світу як аксіоми, що не потребує доведення, Демокріт приходить до висновку про існування первинних цеглинок — атомів. Нескінченна кількість рухомих атомів і порожнеча, де відбувається цей рух, є природною об'єктивною реальністю. Атоми неподільні, без'якісні, але відрізняються один від одного за формою, розміром і вагою. Усі речі, у тому числі й душа, створені з комбінацій атомів, розпад яких означає смерть. Полемізуючи з релігійним ученням про доцільність у природі, Демокріт протиставляє ідею причинності й закономірності. Демокріт висловлює також думку про походження живого з неживого, про різноманітність світів. Перший в історії розвитку філософських вчень Демокріт дійшов висновку, що релігія виникла з незнання природи, що саме страх створив богів. Атомістична теорія Демокріта, яка не лишала місця для дії надприродних сил, справила великий вплив на дальший розвиток вільнодумства аж до його радикального, варіанта — атеїзму.

  Серед видатних вільнодумців минулого знаходимо і Епікура, який гостро критикував античну релігію і вважав обов'язком філософів звільнити людство від страхів і забобонів, що є результатом віри у надприродне. Епікур виступав проти релігійного подвоєння світу, вчив, що у Всесвіті існують тільки порожнеча і атоми, з комбінацій яких утворюється реальний світ. У такому процесі не потрібна участь богів. Епікур також виступав проти ідеалістичного твердження існування безсмертної душі. У своїх висловлюваннях Епікур не заперечував існування богів, щоб не бути обвинуваченим у зневазі до них, але так характеризував богів і їх роль у житті людства, що мимоволі

напрошувався висновок про заперечення релігії. Епікур підкреслював, що люди повинні визнати, що бог бажає усунути зло з цього світу і не може, або може і не хоче, або, нарешті, і може, і хоче. Якщо він хоче і не може, то він не всемогутній, але це безсилля, яке протилежне природі бога. Якщо він може і не хоче, то це свідчення злої волі, що не менш противно природі бога. Якщо він хоче і може, що є єдиним з припущень, яке може бути застосоване до бога, то чому ж в такому разі на землі існує зло?»

  Ідеї Епікура розвивав і поширював видатний римський філософ Тіт Лукрецій Кар — автор славетної поеми «Про природу речей», єдиної великої праці стародавнього світу, що повністю збереглася. Поема Лукреція Кара енциклопедія наукових матеріалістичних знань Стародавнього світу. У поемі з матеріалістичних позицій дається цілісна картина світу, висловлюються догадки про еволюцію реальності, дійсності, про природу людської свідомості. Набагато випереджає своїх попередників Лукрецій Кар у розкритті причин виникнення релігії. Розглядаючи релігію як соціальне явище, філософ вбачає причини її виникнення у безкультур'ї людей, у страхах перед грізними і незрозумілими явищами природи.

  Один з представників Стародавнього світу римський письменник — сатирик Лукіан із Самосати у своїх сатиричних творах таврував усі тодішні релігійні вчення і одним із перших критикував християнство.
  Отже, ідеї вільнодумства лежать у сивій давнині розвитку людської культури і філософії.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua