Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ДРУГА
СВІТОВІ РЕЛІГІЇ: БУДДИЗМ, ХРИСТИЯНСТВО, ІСЛАМ
3. Іслам

Іслам — наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, на початок XXI ст. в різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу. Мусульмани живуть у понад 120 країнах світу. У 35 країнах мусульмани становлять 95 — 99 % населення, у 13 державах — впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

  Іслам виник на початку VII ст. в південно-західній частині Аравійського півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держави. Одним із засновників релігії є Мухаммед (570 — 632 роки), який 610 року оголосив себе посланцем єдиного Бога.

  Термін іслам у перекладі з арабської означає покірність, а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси — друга назва релігії: мусульманство. У Європі її називають ще магометанство (від зміненого імені Мухаммед — Магомет).

  З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі. Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є суннітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладено у святій книзі мусульман — Корані (у перекладі з араб, означає читання). Написаний Коран у VII ст., але протягом тривалого періоду в нього вносилися доповнення й зміни. Другим після Корану джерелом віри  мусульман-суннітів є Сунна (араб.: поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха є різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права — шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

  Іслам як віровчення має особливості:
—              віра в одного бога Аллаха і посланців — Мухаммеда і Алі. Аллах - один, невіддільний і єдиний. Доповнюють Аллаха пророки, ангели, демони, які також шануються як боги;

—                шанування священного писання (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, є ворожбитські заклинання, міфи, стародавньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100 років, завершено у VIII ст.;

—               шанування священного писання (Сунни) — зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, висловлювання з різних приводів, автобіографія. Сунна є основою фікха — мусульманського правознавства — і шаріату — зведення мусульман;

—               щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і одноразова молитви — намази. Перед намазом — ритуальне обмивання (водою або піском);

—               сплата податку (закят); у давньому ісламі — на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині — на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком — добровільним пожертвуванням;

—             дотримання посту (уразу). Протягом дев'ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих;

—               ходіння на молитви до Мекки (хаджж) — покаяння у гріхах і прилучення до святих;
—                священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво. Тридцятиденний піст місяця рамазану належить до обрядових звичаїв, які існували в стародавній Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини пестилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й назва місяця «рамазан» (по араб. — рамадан), який походить від арабських слів рамадхар, що означає спека, виснажливий час. Літо в Аравії, особливо кінець, найважчий період року у господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародавніх арабів обмежувати себе в їжі і переносити значну частину господарських справ на прохолоднішу частину доби — вечір і ніч. Тоді ж стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночі, молилися своїм богам і духам і, чекаючи дощу, оголошували заборону на прийняття їжі й питва протягом дня. Отже, вимоги мусульманського посту місяця рамазана — нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати ніяких пахощів, не купатися тощо — в основному повторюють доісламські звичаї, які визначали насамперед особливості господарського життя стародавніх арабів.

  Ураза свято розговин, закінчення посту, яке справляється в перший день наступного за рамазаном місяця — шавалля. Свято (триває три дні) віруючий має, згідно з правилами ісламу, звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване «почищення свята перериву» — фітр-садака.

 Свято жертвоприношення (курбан-байрам) відзначається через 70 днів після закінчення урази. Центральною ритуальною дією курбан-байраму є приношення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). Тоді ж здійснюються паломництва (хаджж) до Мекки (Аравія). У дні курбан-байраму для жертвоприношень забивали найкращий скот. У це свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути заколоті за «гріхи» однієї людини, корова і бик — за семеро, а верблюд — за десятьох. За ісламом, жертвоприношення необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити до раю можна лише минувши Сірат-міст, перекинутий над пеклом. Міст тонший за жіночу волосину, гостріший за лезо, шаблю і гарячіший від вогню. При вході на Сірат-міст стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на курбан-байрам. На них віруючі й переїдуть через Сірат- міст. Той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мості і впаде у пекло.

  Мірадж (свято вознесіння чи «подорож пророка на небо») відзначається за місячним календарем у місяць реджеб. Мірадж (реджеб-байрам) установлено в ранньому середньовіччі, коли після закріплення влади халіфів у Палестині в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль-Кудс) та його «святих» місць. Для цього використано легенду, за якою в 27-му ніч місяця реджебу пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраїлом, здійснив на білій фантастичній істоті — Бураці (від араб, «блискучий», блискавка) прогулянку до Єрусалима і звідти на сім небес, до престолу Аллаха. Тут він нібито говорив з Аллахом, сказавши при цьому 99000 слів. Однак все це відбулося так швидко, що, повернувшись, Мухаммед переконався в тому, що ліжко його було ще тепле, а з перекинутого ним ковша не встигла витекти вода! Для «узагальнення» цієї чудесної легенди мусульманське богослов'я довільно тлумачило один з віршів Корану, де говориться про подорожування до віддаленої мечеті, яка знаходилася у Єрусалимі. Пізніше в стіні одного з храмів Єрусалима було «розшукане» кільце, до якого нібито Мухаммед прив'язував Бурака під час своєї нічної подорожі. У легендах про мірадж є чимало спільного з переказами інших релігій про незвичайні «подорожі» або вознесіння богів та святих, а також про чудесну «нараду» Бога із своїми посланцями — пророками (схожі іудейські міфи про нараду Бога з Мойсеєм на горі Синай, розмови з божеством Іллі — пророка, який піднявся на гору, християнські перекази про вознесіння Ісуса Христа тощо).

  Маулюд («день народження пророка») відзначається мусульманами за місячним календарем у місяць рабі-аль-авваль. Як і мірадж, маулюд установлено довільно, набагато пізніше «подій», покладених в його основу. Відомо, що мусульманські легенди про Мухаммеда багато чого повторюють з переказів інших релігій. Цікаво, що ранні мусульманські богослови докладно розповідають про понеділок, коли народився Мухаммед, і чудеса, пов'язані з такою подією, але замовчують або сперечаються один з одним стосовно, коли конкретно був той понеділок. Згодом понеділок віднесено до 12 числа місяця рабі-аль-авваля (рабіі).

  Ритуальне обрізання (суннет) в ісламі належить до установлень, запозичених з культів стародавньої Аравії. Виник цей обряд у первісному суспільстві як один із святних обрядів, яким знаменувався перехід юнака до старшої вікової групи роду. Подібні мученицькі обряди (не тільки  обрізання, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов'язані з випробуванням мужності юнаків, існували у стародавніх арабів, африканців, австралійців та інших народів за доби первіснообщинного розвитку. В ісламі, як і в іудаїзмі, обряд обрізання отримав нове пояснення. Обрізання є внутрішньою ознакою релігійної приналежності і самим цим слугує відособленню мусульман від людей інших вірувань, вселяє віруючим фанатичну ідею мусульманської винятковості.

  Шахсей-вахсей (ашура) — траурні релігійні церемонії у мусульман — шиїтів, здійснювані на десятий день місяця мухарраму. Згідно з мусульманськими переказами, свято встановлене на честь мученицького кінця онука пророка Мухаммеда — шиїтського імама Хусейна (VII ст.). Історичні факти засвідчують, що смерть Хусейна не була мученицькою і «не викупила людську свободу і право», як учать мусульманські проповідники. Хусейн помер у політичній боротьбі за владу. «Свобода і право» від цього не перемогли. Навпаки, одразу за смертю Хусейна люди, спровоковані на повстання його прибічниками, були піддані жорстоким переслідуванням. Однак владі не вдалося знищити послідовників Хусейна - шиїтів. Діючи таємно, вони продовжували домагатися політичної влади. З цією метою шиїти почали поширювати перекази про святість Хусейна, а в річницю вбивства влаштовували траурні церемонії. Було висунуте гасло: «Помста за Хусейна». Вигук, який супроводжує оповідь про загибель Хусейна — «Шах Хусейн, вах Хусейн!» («Цар Хусейн, ах Хусейн!»), — поступово увійшов до обрядової жалобної традиції й пізніше у європейців став синонімом назви ашури, свята шахсей-вахсей. VIII ст. значна частина прихильників Хусейна переселилася до Кум і почала поширювати своє вчення в Ірані. До XVI ст., коли шиїзм в Ірані став державною релігією, остаточно склався культ Хусейна. День його смерті оголошено траурним, його святкування супроводжувалися релігійними обрядами.

Зараз свято шахсей-вахсей у шиїтів здійснюється як збори віруючих в мечетях.
Іслам в Україні має давню історію. Масове поширення ісламу концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано в епоху Золотої Орди. У період Кримського ханства, до завоювання Росією, іслам мав всі умови для розвитку. Так, у XVII ст. тільки у Бахчисараї було 32 мечеті, а на весь Крим діяли 23 медресе і 131 мекгеб (школа початкової освіти). У подальшому мусульманство зазнавало утиски з боку світської і духовної влади імперії. Зазнавало відомих переслідувань татарське ісламське населення і в період Рад. Особливо це відбувалося в період депортації кримських татар. Нині відроджуються мусульманські громади. їх на початок XXI ст. в Україні було 181 і діють в структурі трьох об'єднань: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Асоціація незалежного ДУМУ і ДУМ Криму.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua