Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ДРУГА
СВІТОВІ РЕЛІГІЇ: БУДДИЗМ, ХРИСТИЯНСТВО, ІСЛАМ
1. Буддизм

Буддизм є найдавнішою зі світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, яку сповідує, то відповідь стисла: її проголосив людям Шак'ямуні понад 2,5 тис. років тому в Індії. За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті «освітлений вищими знаннями») прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563 — 483 pp. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я — Гаутама).

  Рід належав до племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н. е. в долині р. Ганг, у середній її течії. Мати Сіддхартхи — дружина правителя Майя (або Махамайя) — одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий період вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, який почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території Непалу, у 10 км. на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.

  Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого «риси величі», Асита засміявся і заплакав. «Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник прийшов на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Новонародженого назвали Сіддхартхою, що означає «той, хто виконує своє призначення». Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому оточив дитину піклуванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхарта вражав усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радості і щастя. Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив укритого гнійними виразками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи. Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Сіддхартха дізнався про страждання, які випадають на долю людини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл'я (нині Бух Бодх-гая), коли під час відпочинку під деревом Сіддхартху осяяла істина, і він став Буддою. Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаутамою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же проповіді. У ній стисло розкривається вчення про чотири «святі істини»: «жити — значить, страждати», «причина страждань — бажання»; «для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань»; «шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди», яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

  Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, яким належать багатства і скарби, пожадливо поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?».

   Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь- якій формі завжди є обов'язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після. Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а протиставлений йому «світ небесний» звеличується, утверджується як «істинне буття». Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до життя у світі небесному. Зрозуміло, що вічне життя дається як винагорода за перетерплені страждання під час перебування на землі.

  Зробивши відправним пунктом вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм уже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму, переродження залишилося у буддизмі незмінним. Однак буддизм указує шлях до порятунку, до подолання страждань. Шлях порятунку полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою — нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у третій святій істині: Що ж є святою істиною позбавлення страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення їх і усунення їх. Допомогти у здійсненні шляху можуть вісім доброчинностей: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

  Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном сансара, запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійні філософські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові суспільні традиції, коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки; коли на кожному кроці людину підстерігала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником у разі слідування релігійним діям, принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

  Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати Просвітленого страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від указування людям шляху порятунку, посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями — чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенареса (нині Сарнат) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. У ній стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхарми». Протягом 40 років, оточений учнями, ходив горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм. Помер Будда, згідно з легендами, у 80- літньому віці в Кушинагарі. Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, тому її називають тричі святим днем.

  Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипитака, що включає в себе 3 частини: віная-пітака (міфи про Будду та його повчання); сутта-пітака (притчі: й бесіди Будди та його послідовників), абхідхарма-пітака (філософія буддизму). Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до Трипітаки. Тому у 1871 році в Мандалаї (Бірма) скликано спеціальний собор, на якому 2400 делегатів шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили її уніфікований текст. Пізніше Трипітаки вирізьблено на 729 мармурових плитах кожна з яких зберігалася у невеличкому окремому храмі. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка зберігала канон і стала місцем, шанованим буддистами всього світу. Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. Повністю це збірники біографії Будди або коментарі до канону; складалися вони у II — VIII ст. н. е. Найбільше неканонічної літератури написано у IV — VIII ст. н. е. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

  Моральні заповіді буддизму мають характер заборон: перша — не вбивати жодну живу істоту; друга — не брати чужої власності; третя — не торкатися чужої дружини; четверта — не говорити неправди; п'ята — не пити вина. Послідовник Будди не повинен відповідати злом на зло, має захищати інших від насильства, не метатися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примирюють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

  Створюються буддійські громади, що складалися з жебручих ченців. Жебраки — ченці носили простий одяг жовтого кольору (ознака нижчої касти), жили з милостині, їли один раз на добу - перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм одержав назву хінаяна. Але не всі послідовники Будди погоджувалися бути ченцями, а залишалися «у миру», склали другий напрям у буддизмі — махаяну. їх головні релігійні обов'язки — виконувати п'ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної організації (махаяни) складає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які групуються навколо певного храму.

  У VII — XIV ст. у Тибеті виникають і поширюється нова форма буддизму — ламаїзм (лама — чернець) (20,6 млн.). Засновником став тібетський лама Цзонкаба (XIV — початок — кінець XV ст.). Ламаїзм, поряд з істинами буддизму, пропагує містичні уявлення про світ, надприродні сили. На території Російської імперії лами появилися у 90-х роках XVII ст. прийшли з Монголії, після її окупації маньчжурськими військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. лами створили кілька релігійних центрів — дацанів. Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганджур — збірка «одкровень» Будди (108 томів), а також Данджур — переклад буддійських вчень (225 томів). Ламаїзм надає Будді атрибути вищого божества — творця, «істинної суті світу». Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів (божества — охоронці), джармалалів (захисники віри) та інші фантастичні образи. Без учення Будди неможливе спасіння, учить ламаїзм, але викласти це вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення блаженства і позбавлення гріхів. Шанування лами розглядається як шанування самого Будди. Виший лама (далай-лама) шанується як земне втілення Бодхисатви-Авалокі-Швари. Тибетський верховний лама (нанчен-лама) вважається живим буддою Амітабхи.

  Буддійська людність у Росії має три відділення — бурятське, тувінське і калмицьке на чолі з Центральним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м. Улан-Уде).
Дзен-буддизм — один з різновидів буддизму. Засновником напряму, який став за останні ЗО років предметом широкого інтересу в США та Західній Європі, вважається індійський монах Бодхідхарма, який нібито прибув у 520 році до Китаю і заснував там особливу езотеричну, тобто призначену лише для вузького кола посвячених, школу буддизму. Ця школа отримала назву чань-буддизму. Чань (японське — дзен) є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах поширеним у буддизмі санскритським словом дх'яна — споглядання.

  Існує монастирський дзен-буддизм. Монастир був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя монастиря починається звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку, вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст. Після сніданку всі приступають до робота: це — прибирання приміщень і монастирського дворища, праця на землі, що належить монастирю, тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: «День без роботи — день без їжі». Розпорядок дня включає також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом. Цей розпорядок повністю змінюється в Періоди інтенсивних духовних сесій, що проводяться щомісячно протягом 7 — 8 днів. У період сесій сеанси споглядання тривають по 17 — 18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса, розслабившись і напіввідкривши очі, їх мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого «Я» і зануритися у абсолютне «бездум'я», віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає чернець, який походжає по залу й бамбуковим кийком б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзенської премудрості в монастирі триває в середньому 10 — 12 років.

  Дзен-буддизм наприкінці 50-х років XX ст. охопив широкі кола інтелігенції та студентство, а через десятиріччя дрібнобуржуазні верстви Західної Європи. Творча інтелігенція пов'язала з дзен-буддизмом надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої волі. Різноманітні течії битників та хіпі вбачали в дзен-буддизмі ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі намагалися в модній течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск безглуздого світу, а також як альтернативу кризи європейської культури. І, нарешті, свою роль відіграла добре поставлена реклама, яка подавала дзен як панацею від усіх хвороб сучасного світу.

  На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм відіграє у країнах Індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поширений хинаяністський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки обов'язково перебувають певний період у монастирі. У Бірмі буддизм є панівною релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

На ґрунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських церков і окремих сект. На буддійському з'їзді в Коломбо (Шрі-Ланка) у 1950 році утворено «Всесвітнє братство буддистів». Резиденцію «Виконавчого комітету» пізніше перенесено до Бірми, а потім до Таїланду. Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їх боротьбі за мир.

  Буддизм в Україні репрезентують більше ЗО громад, які нараховують близько 500 членів і 10 тис. симпатиків. Як правило, буддизм поширюється в Україні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тібетського буддизму).
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua