Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ПЕРША
РЕЛІГІЯ: СУТЬ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ
3. Релігія — сфера духовної культури

Зв'язок релігії та духовної культури.
  У філософії сформульовано поняття духовне виробництво для характеристики ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Імовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури. В основі теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея визначальної ролі релігії в розвитку цивілізації та культури. На початку XX ст. проблеми походження християнства широко досліджуються російським релігійним філософом Павлом Флоренським, який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, реалізує ті ж самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення ним поняття «культура» із слова культ. Оскільки слово культура має корінь культ, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

  На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку Павла Флоренського, людина орієнтує власну діяльність на матеріальні інтереси, розвиваючи лише матеріальну культуру. Одухотворятися душа людини починає лише після Ісуса Христа. Саме з Богоявления особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану духовного сну і забезпечує розвиток духовної культури. Павло Флоренський формулює власну концепцію софіології, де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софії, що є проміжною ланкою між Богом і людиною, наближає Бога до людини і повертає людину до Бога, заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.

  Сучасні православні богослови, ідучи за Павлом Флоренським, визначають духовну культуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями та морально-релігійними вимогами. Не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матеріальної і духовної культури. Подібна точка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій у 60-х роках XX ст. II Ватиканським собором, підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищає духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей. Мусульманські культурологи називають іслам цивілізаторською релігією і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ зобов'язаний ісламу. Отже, богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лише на ґрунті якої могла виникнути і досягти висот духовна культура.

  З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в тому числі релігія. Наукова концепція органічною єдністю матеріальної і духовної культури. При такому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури. Духовній культурі властиві певні особливості: історична обумовленість, фіксує національні традиції, відмінності, включає загальнолюдські цінності. Усе це є характерним для усіх явищ духовної культури, у тому числі для релігії, яка також створюється людством і служить людству.

  Отже, релігія є складним духовним утворенням. Правда, до недавнього часу релігія, як духовна культура оцінювалася спрощено. Релігія визначалась як система невигласних уявлень про світ і людину, та як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній виділяються такі основні елементи: релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.

  Релігійна свідомість охоплює два взаємопов'язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію. Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, поєднаних із певною системою релігійних ідей. Релігійна ідеологія — це більш або менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.

  В історичному аспекті релігійні психологія та ідеологія стають сходинками розвитку релігії.
  У сучасних релігіях ідеологія включає теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія, що формулює докази ідеї Бога, дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття. Джерелом ідеології кожної релігії є її Святе Писаніє (Трипітака — у буддистів. Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.). Богослови неоднозначно пояснюють одну й ту ж Святу книгу і що це залежить від їх власних соціально-політичних позицій, умов конкретної історичної епохи. Православні християни, католики, протестанти за основу віровчення беруть Біблію, але пояснюють деякі її положення по-різному.  Отже, основою релігійної ідеології кожного віровизнання вважається його власне розуміння і пояснення Божого одкровення, текстів Святого Писанія. Релігійна ідеологія є формою фантастичних уявлень про надприродний світ, настанов святих пророків, поданих дуже часто у формі оповідей, і відіграє для мас віруючих роль популярної, життєвої філософії.

  Суттєвим елементом релігії є емоційне ставлення віруючих до створених їх уявою надприродних сил. Специфіка релігійних почуттів, відповідно до науки, полягає в тому, що релігійні почуття спрямовані не на реальні, а на вигадані, ілюзорні об'єкти, на надприродне. Невід'ємною частиною будь-якої релігії, її реалізації у сфері повсякденності є культ — сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні  об'єкти. До культу належать: обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви, а також матеріальні предмети, що використовуються, храми, священні реліквії, посуд, одяг. Конкретні форми реалізації релігійного культу в різних конфесіях неоднакові. Католицизм і православ'я зберігають вірність пишній театралізованій обрядовості, широко використовують мистецтво: живопис, скульптуру, музику, спів тощо. Обряди у протестантизмі мають більш скромний і суворий характер: зменшено кількість таїнств та свят, спрощено богослужіння. Основу культу складають індивідуальні форми спілкування віруючого з Богом — молитви, покаяння, містичні одкровення.

  Релігія матеріалізується також і в релігійних організаціях — об'єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів (церква, секта, деномінація). Релігійні організації виконують широке коло функцій, головними з яких є задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка і пропаганда віровчення, забезпечення цілісності організації. Релігійні організації можуть виконувати й нерелігійні функції (політичні, правові та ін.), що допомагає релігії зберігати свої позиції в соціальному і духовному житті суспільства.

  На практиці іноді змішують елементи релігії або видають одне за інше. Скажімо, відомі визначення: релігія є опіум народу, релігія — один з видів духовного гноблення або орган буржуазної реакції стосуються політики і функцій церкви в далекому минулому. Однак не можемо віднести їх до сучасності, до кожного з елементів релігії; скажімо, не можна трактувати Біблію — видатний твір духовної культури людства — як опіум. Не можна також назвати сучасні церкви, релігійні громади в Україні або інших країнах органами буржуазної реакції. Перенесення оцінок елементів релігії, які виносилися в минулому, на релігію і церкву за нових соціальних умов може призвести (і приводило) до небажаних, навіть трагічних соціальних наслідків. Отже, релігійні уявлення, настрої, дії і організації становлять єдиний релігійний комплекс, усі елементи якого нерозривно пов'язані між собою, а також із конкретними соціально-політичними і духовними умовами життя кожної країни.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua