Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ПЕРША
РЕЛІГІЯ: СУТЬ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ
2. Суть, структура та функції релігії

Слово релігія латинське religio означає зв'язок. У поясненні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю («Святе Писаніє», культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога. Але таке визначення релігії, так би мовити, конфесійне, однобічне. Релігія — явище надто складне і має соціальний характер, тобто виникло в суспільстві повністю закономірно й існує разом з розвитком суспільства; поєднує елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чортів тощо). Релігія є однією з найстародавніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Характеризуючи своєрідність, суспільствознавці, зокрема філософи, здебільшого вдавалися до визначення Фрідріха Енгельса про фантастичне відображення, надаючи прямо протилежний зміст (фантастичне — означало неправдиве, негативне, тому релігія є антикультурою).

  Виникає запитання: у зв'язку з чим і чому визначив Фрідріх Енгельс релігію як фантастичне відображення?
  Фрідріх Енгельс полемізував з Євгеном Дюрінгом, німецьким філософом XIX ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. Фрідріх Енгельс підкреслював безглуздість вимоги, переконливо доводив, чому саме не можна заборонити релігію. Фрідріх Енгельс писав: «Релігія забороняється. Але ж всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, що панують над ними в їх повсякденному житті, — відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних». Релігія виникла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше — суспільних сил, що релігія є однією з найдавніших форм духовного освоєння світу, що випливає з властивостей процесу пізнання. У свідомості первісної людини панівне значення мали міфологічні та магічні уявлення. Згодом магію змінює релігія як нова панівна форма суспільної свідомості. Фантастичні образи релігії — це форма відображення дійсності, притаманна усім народам, є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання.

  Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомості, що відображає дійсність в образах і міфах та утверджує віру в їх реальність. Релігія, на відміну від конкретніших форм суспільної свідомості, моралі, політики, права, претендує на всебічне відображення дійсності, виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їх повсякденної поведінки. Релігія — форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших, найпоширеніших сфер духовної культури людства. Істотна особливість релігії в тому, що є фантастичною формою відображення дійсності. Однак з фантазією зустрічаємося також у науці й мистецтві.

  Виникає запитання: що ж таке фантазія, у чому її специфіка прояву в науковому, художньому, релігійному відображенні світу? Художня фантазія — це невід'ємна властивість людського творчого мислення. Як засіб творчості, фантазія водночас виступає необхідною передумовою і наслідком трудової діяльності. В образній формі художня фантазія дає можливість моделювати не тільки світ речей, а й ставлення людини до плодів своєї уяви. Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному мисленню. За її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, суспільне буття не дають у готовому вигляді. Така фантазія спонукає людину до пошуку істини, до дії.

  Релігійна фантазія моделює світ речей і відносин, вимагає емоційного ставлення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво не вимагає визнавати твори мистецтва за дійсність, тоді як релігійний образ видається за реально існуючий об'єкт, з яким треба рахуватися. Головною ознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у надприродне належить уявлення про потойбічні сили у вигляді божества, ангелів, чортів тощо. Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а віру в реальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне ставлення до надприродного. По-третє, віра в надприродне це переконаність в існуванні особливої двобічної взаємодії між вірою і людиною. Віруючий переконаний, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на життя, долю, і що за допомогою певних дій людина може впливати на надприродне, задобрити його, вимолити прощення, викликати доброзичливе ставлення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізнавального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного ставлення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, що створюють необхідність і можливість виникнення та відтворення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.

  На світанку зародження суспільства людина відображала дійсність у міфах: оповіданнях про богів, героїв, демонів, духів тощо, де передавалися з покоління в покоління, відбивалися фантастичні уявлення людей докласового і ранньокласового суспільства про світ, природу, буття. Міфи, фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки людей стали головними джерелами, з яких почалася релігія. У міфах відбивалися моральні погляди і естетичне ставлення людини до дійсності. У міфології є уявлення про надприродне, що має елементи релігії, а догматизований міф далі стає складовою частиною «священних книг» національних релігій, що виникають разом з державою.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua