Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ шостий
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ГЛАВА ПЕРША
РЕЛІГІЯ: СУТЬ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ
1. Релігієзнавство — галузь гуманітарного знання

Поняття релігієзнавство.
  Релігія — складне соціальне і духовне явище, коріння якого сягають у глибини суспільної історії. Соціальна природа, риси релігії свідчать про її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань.

  У релігієзнавстві виділяються два важливі напрями: теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство — філософські, соціологічні і психологічні аспекти. Історичне релігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у взаємодії, зосереджує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. Обидва напрями — цілісна система наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не збігаються, не ототожнюються. Це відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну суть релігії та її функції. Отже, одним з предметів теорії релігієзнавства виступають релігійні вчення. Релігієзнавство і релігійні теорії за змістом не можуть повністю збігатися.

  Релігієзнавство — галузь науки, що досліджує таке соціальне явище як релігія, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де теоретично обґрунтовуються релігійні цінності. Однак, крім таких протилежностей, які протиставляють наукові принципи теорії релігієзнавства і богословські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (з позиції науки та релігійних вірувань) одне й теж саме явище — релігію та її інститути. Релігієзнавство — комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у конкретно-історичних умовах. На такому рівні релігія вивчається не як залишок минулого, а як об'єктивний процес, що спирається на соціальні передумови і фактори, відображаючи їх в догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

  Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обґрунтування надприродних, абсолютних істин, що випливають з необмеженої, надчасової природи Бога. Релігійні вчення існують у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою соціальної доктрини релігійні авторитети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.

  У порівнянні з релігієзнавством — системою наукових знань — релігійні теорії не виводять релігію з глибинних надр суспільної історії та практики, а навпаки, стверджують богопоходження суспільства. Суспільство в релігійно-доктринальній інтерпретації виступає лише як момент, результат еманації (прояву) суті Бога, його творчої потенції. Виходячи з принципових положень, релігійна думка ставить суспільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реалізації релігійних істин, що викладені в різних церковних документах і канонічних книгах.

  Отже, релігієзнавство і богослов'я — це протилежні, хоча і зв'язані спільним предметом дослідження, типи світоспоглядання і світосприйняття, різні системи оцінки духовних культурних цінностей. Тому їх не слід ототожнювати. Особливого значення набувають питання ставлення релігієзнавства до атеїстичної теорії та ідеології. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо, за панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерковної політики. Це вело до порушення прав людини, а конституційний принцип свободи совісті лише декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими. Певний період релігієзнавство розвивалося в лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. У сучасних умовах релігієзнавство як наука є самостійною теоретичною галуззю знань і за принципами та методами докорінно відмінна від атеїзму. На відміну від атеїстичних поглядів, релігієзнавство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому звертається увага на конкретні галузі релігієзнавства як науки.

  Ядром теоретичного релігієзнавства виступає філософія релігії — філософське пояснення релігії. У сучасній філософській думці існують два напрями обґрунтування філософії релігії: ідеалістичний, що визначає релігію як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів і матеріалістичний, що визначає релігію як суспільно-історичний продукт з її внутрішніми закономірностями розвитку). Ідеалістична філософія відмінна від релігійної філософії. Отже, неможливо ототожнювати філософію релігії, яка випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного або суб'єктивного), з конкретною формою релігійної філософії. Сучасна релігійна філософія —  сукупність різних напрямів і течій, які діють у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах. Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму, і все ж вона спирається не на теоретичні постулати філософсько-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи віровчення конкретної релігії. Між раціональними філософськими постулатами і релігійними, містифікованими принципами віровчення існують досить значні розбіжності.

  Філософія релігії локалізує предмет вивчення релігії. Релігія виступає об'єктом філософського знання насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. Об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

  Важливою частиною релігієзнавства виступає соціологія релігії. Ґрунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологія вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія визначається як соціальна система, що в межах конкретної суспільної системи виступає і як об'єкт зовнішніх впливів, і як суб'єкт власного впливу на різні соціальні інститути. Соціологія релігії досліджує механізм функціонування і соціальної еволюції релігійних вірувань і вчень у різних соціальних середовищах, віруючих, аналізує особливості їх індивідуальних релігійних рис, визначає головні тенденції релігійної ситуації з урахуванням дій тих або інших соціальних факторів.

  Важливу роль у функціонуванні релігієзнавства відіграє психологія релігії. Релігійні вірування не тільки теоретичні погляди, організаційні форми діяльності віруючих.
Релігійна віра — ядро будь-якої релігійної системи — є явищем психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Світ релігійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини, поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс сприйняття світу. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу, динамічну первинну основу, що, сприймаючи релігійні ідеї, переробляє їх у своїй індивідуалізованій свідомості, впливаючи на напрям дальшої еволюції релігійних учень.

  Отже, психологічний аспект релігієзнавства зосереджує увагу на внутрішніх психічних механізмах діяльності прихильників різних релігійних вірувань і культів, вивчає їх духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи релігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Психологія релігії є науковою галуззю знань, що за допомогою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодіагностики поглиблює відповідні галузі загальної та соціальної психології стосовно психіки людини та її діяльності у сфері релігійності. Особливого значення набувають проблеми психології людини і її діяльності в контексті психологічного забезпечення адаптації віруючої людини в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб'єктами правопорушень.

  Сучасне релігієзнавство включає й історію релігії. На відміну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає релігію у статиці, історія релігії вивчає суспільно-історичне явище в динаміці, змінах і розвитку. Історизм як методологічний принцип вивчення релігії дає можливість проаналізувати становлення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу: від первісних форм релігійних уявлень до  розвинутих релігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних рухів, церкви як соціального інституту, специфіку релігійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах. Історія релігії має свою специфіку і виступає важливим розділом релігієзнавства.

  Отже, релігієзнавство як окрема галузь науки є комплексом взаємопов'язаних наукових галузей знань (філософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія релігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історичне релігієзнавство) досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в допомозі людині повніше, змістовніше зрозуміти суть релігії, а своїми дослідженнями та рекомендаціями — коригувати основні напрями державної політики з приводу дотримання прав громадян у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua