Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ШОСТА
СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА ТА ФУНКЦІЇ МИСТЕЦТВА
1. Ґенеза і соціальна суть мистецтва

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво в усій різновидності. Мистецтву притаманна специфіка не тільки у межах естетичної діяльності, а є унікальним суспільним явищем. «Мистецтво відтворює принципово новий рівень дійсності, який відрізняється від неї певним збільшенням свободи. Свобода привноситься в ті сфери, які в реальності її не мають. Без альтернативне стає альтернативним, уможливлює не тільки заборонене, але і неможливе. Соціальна суть мистецтва полягає в тому, що художній розвиток суспільства обумовлений природно-історичним процесом, тобто розвиток виявляє характерні закономірності, що пов'язані з певними періодами становлення людської культури.

  Перша закономірність виникнення мистецтва як результату естетичних потреб та естетичних здібностей, що розвинулися безпосередньо у межах практичної діяльності людини. Найдавніші пам'ятки, початок художньої діяльності дослідники відносять до епохи палеоліту (приблизно 40 — 50 тис. років до н. е.). Це перші спроби давньої людини спрямовано впливати на світ у взаємодії зі своїми потребами. Деякий магічний ритуал передував трудовому процесу, який у ті далекі часи представлений в основному мисливством. Нанесене «поранення» не мало характеру символу, це спроба попереджуючої дії, передувала нанесенню справжньої рани твариною. Віра в магічний зв'язок між зображенням і реальністю примушувала первісного «митця» справляти такий ритуал. Згодом удосконалювалася схожість, «природність» ран, що завдані з допомогою знаряддя мисливства (спис, сокира): уявлювану рану покривали вохрою яскраво-червоного кольору. Усі дії складали магічну операцію мисливства. Стародавні люди полювали, вбивали та з'їдали тварин, сприймаючи людське тіло як продовження тіла тварини. Ця усвідомлена єдність спонукала до пошуків спільної мови між людиною та твариною: вироблявся ритуал перерядження та наслідування повадок, поведінки певної тварини, людина прагнула набрати її вигляду. Ототожнення себе з твариною згодом спричинило зародження тотемізму, в основі якого лежить уявлення про тотем (тварину, що обожнюється) як родоначальника охоронця первісного колективу.

  Міфи дозволили зробити крок до осягнення світу, спробу осмислення. Образи міфів здебільшого є фантасмагоричними, мають у собі взаємозв'язок, симбіоз людини і тварини (кентавр, мінотавр, сирени та інші образи, що прийшли уже через розвинену античну міфологію). Але ще в межах міфів вироблялись основні образні та метафоричні засоби майбутнього мистецтва. Міфологія — специфічна для родового суспільства форма вираження ідеологічного синкретизму. Стародавні міфи поєднали елементи мистецтва, природу та суспільство. Давня людина не знала загальнолюдського значення предметів, а тільки утилітарне. Лише з усвідомленням, наприклад, загальної значущості загостреного кінця списа або стріли виникає потреба будь-що, якоюсь ознакою для себе та для інших закріпити вдало знайдену форму. З утилітарно-практичного розвинулось духовно-практичне ставлення до зображеного, тобто людина починає створювати не «подвійну» реальність, а «іншу» природу.

  Друга закономірність у розвитку мистецтва пов'язана з поділом праці на розумову та фізичну. Поява вільного часу (дозвілля) створила умови для відмежування деякої групи людей, які здобули можливість спеціально вдосконалювати свої естетичні та художні потенції.

  Поділ суспільства на класи, що зумовив відображення у мистецтві естетичних ідеалів, симпатій, переваг різних соціальних груп, становить третій важливий закономірний етап у розвитку мистецтва. Естетичні ідеї та потреби панівного класу стають пануючими естетичними ідеями, що не зменшує цінності різних шарів мистецтва, а, навпаки, сприяє розвитку його історичних форм.

  Четверта закономірність розвитку мистецтва, характеризує зв'язок з іншими формами духовного життя суспільства та соціально-економічними умовами. Цей зв'язок відчувається завжди, але не прямо, а опосередковано. Проте справедливим буде твердження про зворотну силу впливу мистецтва на право, політику, мораль тощо, а через них — на економіку. В історії мистецтва були періоди, коли вбирало в себе функції інших форм суспільної свідомості внаслідок будь-яких конкретно-історичних причин.

  Соціальна суть мистецтва виявляється в специфіці мети та предмета. Метою мистецтва, усіх видів, форм та жанрів є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина живе. «...Мистецтво — є суспільна техніка почуття, знаряддя суспільства, за допомогою чого воно залучає в коло соціального життя саме інтимні і саме особисті сторони нашого створіння. Правильно було б сказати, що почуття не стає соціальним, а навпаки, стає особистим, коли кожен переживає твір мистецтва, стає особистим, не перестаючи залишатися соціальним». Тому предметом мистецтва стає реальна дійсність, за якої постає життя людини. Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua