Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА П'ЯТА
ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
1. Специфіка і структура естетичної свідомості

Естетичне почуття.
  Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції — своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання — емоційні переживання й осмислення естетичних відносин. Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого — виступають як здатність людини переживати естетичне враження.

  Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — зближують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед людських почуттів естетичні ж почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші три — чотири роки життя дитини. «Природні почуття Мауглі», знаходили у людських дітей, у тваринній зграї, це свідчить, що повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривале їх подальше життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений.

  З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Евальд Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки зовнішній світ, але й колосально складну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені. Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з аномією органів мислення та сприйняття, а кожного разу відтворюється в індивідуумові шляхом тренування органів і успадковуються через виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу. Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому передаються від одного покоління до іншого».

  Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини — це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому й здаються такими ж «природними» особливостями людської істоти, як і анатомічна будова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Отже, духовне «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує певне середовище з начиння та інструментів душі і є антропогенним простором, сферою. Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Інакше кажучи, естетичне почуття — це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Згадаймо відмінність між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Тараса Шевченка, повістей Миколи Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх сприйняття світу (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Повністю захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють усе навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, повністю зорієнтований на суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспільством як прояв слабкості та не сформованості характеру. Чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття. Існуючі суспільстві типи естетичних почуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль самої особи, тобто зумовлений мірою соціалізації індивіда. Нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької духовності суспільства або окремої особи. Міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності.

  У легенді Середньовіччя про спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?», людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім'ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує її духовний світ. Головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній естетичний потенціал у такому сенсі має творча праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з природою, тут формується культура почуттів: естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua