Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ЕСТЕТИКА: РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА
2. Моделі, форми естетичних цінностей

Прекрасне та потворне.
  З'ясувати суть краси означає зрозуміти джерела людського буття. Над цією таємницею людство розмірковує багато століть. Усі уявлення можна узагальнити у таких моделях. Перша модель полягає у тому, що прекрасне розуміють як печатку, або втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах. Друга модель — розуміння людиною як початку, джерела прекрасного, яка наділяє естетично нейтральну дійсність багатством власного духовного світу. В уявленні прихильників такої позиції людина немов проектує, надає явищам дійсності, їх естетичний вимір. На противагу послідовники третьої моделі у розумінні прекрасного бачать природний прояв якостей явищ дійсності, близька до їх природних особливостей — ваги, розміру тощо. Четверту модель прекрасного становлять уявлення тих мислителів, які визначають його у співвідношенні особливостей життя з людиною як мірою краси. Нарешті, п'ята модель розуміння прекрасного постає з уявлення, що прекрасне справді відтворюється у процесі зустрічі об'єктивних якостей із суб'єктивним сприйняттям людини. Але не будь-які об'єктивно існуючі якості дійсності ведуть до оцінки їх людиною як прекрасних, а лише ті, які збігаються з уявленням про досконалу річ, явище, взаємодію, ставлення тощо.

  Отже, прекрасне — це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що сприяє вдосконаленню життя. Прекрасне як категорія естетики має декілька особливостей: дійсність має у собі об'єктивну основу, підвалини прекрасного, що відбиваються у так званих законах краси: законах симетрії, міри, гармонії, ритму тощо. Але слушно відзначити, що ідеальна симетрія іноді сприймається людиною не як вияв досконалого життя, а як прояв смерті, а іноді порушення симетрії, ритму, гармонії — як вияв життя, що розвивається та вдосконалюється.

  Прекрасне має конкретно-історичний характер. Уявлення про жіночу красу в античну епоху, Середньовіччя, а потім у XVII — XIX ст. та й у XX ст. суттєво відрізняються. Уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, соціальної спільноти, тобто від їх способу життя. Ідеал прекрасного визначається особливостями національної культури. З огляду на це красива, приваблива дівчина на Сході порівнюється з місяцем, а у слов'ян — з берізкою. Розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку, звичаїв та засобів естетичного виховання у сім'ї, у близькому оточенні тощо. Прекрасне має специфічний вияв у різних сферах дійсності. Маючи на увазі природу, відмічається, насамперед, форма її явищ. У людині як прекрасне можна оцінити її зовнішній вигляд, поведінку, внутрішній світ, результати її діяльності. У суспільстві предметом естетичної оцінки стає ступінь досконалості суспільних відносин. Людство виробило особливий орган духовного життя, особливу його форму — мистецтво, — яка є спеціально відібраною та оформленою дійсністю, де завжди прекрасною (тобто досконалою) повинна бути форма, але прекрасне може стати (і стає) предметом художнього усвідомлення, що пов'язано зі змістом художнього твору. Стародавні греки знайшли спеціальний термін — калокагатія, який означає збіг у явищі дійсності прекрасної форми та прекрасного змісту.

  Потворне — антипод, протилежність прекрасного. Ця категорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорційності, не упорядкованості, та відображає неможливість або відсутність досконалості. Однак, потворне має з прекрасним діалектичний зв'язок, який виявляється у деяких аспектах — потворне у негативній формі має уявлення про позитивний естетичний ідеал і відбиває приховану вимогу або бажання відродження його ідеалу; прекрасне та потворне можна розглядати як періоди розвитку одного і того ж явища, процесу. Особливо відверто цей зв'язок спостерігається у природі. Згадаймо слова шекспірівського Гамлета про те, що навіть таке божество, як Сонце, народжує гробаків, пестуючи промінням те, що вмерло. Вважалося таке перетворення властивістю природи та суспільства; врешті, прекрасне потворне у взаємодії. Ще Геракліт мудро відмітив, що найпрекрасніша з мавп є огидною у порівнянні з людиною, а наймудріша людина у порівнянні з Богом здається мавпою — й за мудрістю, й за красою, й за усім. Відрізняють зовнішній прояв потворного — гниття, хвороба, розпад — та внутрішній. Стосовно людини — це моральна деградація. Дослідженню цієї проблеми присвячена велика художня спадщина. Це «Живий труп» Л. Толстого, повість А. П. Чехова «Іонич», п'єса М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук», романи О. Уайльда «Портрет Доріана Грея», О. де Бальзака «Шагренева шкіра» тощо.

  Отже, якщо людина впізнає втілені у життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні; якщо зустрічаються з розпадом життя, з дисгармонією зовнішньою або внутрішньою, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне — найвища позитивна естетична цінність, а потворне — негативна естетична цінність.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua