Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ЕСТЕТИКА: РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА
1. Предмет естетики: роль, місце в системі філософських знань

Суть естетичного.
  Мабуть, кожна людина не раз у житті зустрічалася зі словом: естетичне, що здавна увійшло у повсякдення і уявляється звичним та зрозумілим. Відомі поняття: естетична поведінка, естетика праці, естетизація навколишнього середовища, естетичний вимір суспільних відносин тощо. Для з'ясування усіх відтінків сенсу, який унесено у поняття естетичне, слід зазирнути у глибину історії, осягнути джерела людської цивілізації.

  На початку своєї історії первісна людина поволі завойовувала світ. Природне середовище, що її оточувало, сприймалось з того боку, яке значення мала певна річ для людської життєдіяльності. Так формувалося ціннісне ставлення, що демонструвало значення предмету для людини. І тільки набагато пізніше людина навчилася відокремлювати своє суб'єктивне ставлення від об'єктивної суті предмета і досліджувати те, яким є предмет сам собою, тобто те, що, врешті, відбилося у пізнавальній потребі людства. Якщо спробувати порівняти ці два типи людського ставлення до буття за деякими критеріями, то дійдемо висновків: за часом виникнення пізнавальна потреба сформувалася набагато пізніше, ніж ціннісне ставлення (слід було пройти якомусь тривалому періоду, щоб усвідомити відмінності між об'єктом та суб'єктом діяльності, тобто у людини мала  сформуватися здатність до абстрагування та самоабстрагування). З боку ж наявності впливу особистості слід зазначити, що ціннісне ставлення має максимум суб'єктивності, коли пізнавально людина прагне до того, щоб якнайменше впливати на якості предмета. Логічно випливає і те, що пізнавально виявляються властивості самого об'єкта, а у ціннісному — перехрещуються властивості об'єкта і суб'єкта.

  Отже, по-перше, естетичне — це ціннісне ставлення до навколишнього світу. Але естетична оцінка подвійна: з одного боку, — це визнання цінності певних якостей властивих об'єкту. З іншого, — це оцінка значущості відповідних властивостей (якостей) суб'єктом. У такому випадку наявні якості переводяться в суб'єктивність і забезпечують статус особистої оцінки. По-друге, будь-який тип ціннісного ставлення функціонує у буденному житті суспільної людини, що зумовлює  соціально-психологічних характер ціннісного ставлення, а втім і естетичного. У буденному житті ціннісне ставлення виявляється у формі почуття, переживання, бажання, волі. Естетичне ставлення існує як естетичне сприйняття, естетичне переживання, естетична оцінка, естетичний смак тощо. По-третє, іноді ціннісне ставлення людини диференціюється, унаслідок чого виокремлюються цінності, що утворюють уявлення людей про корисне та придане, які можуть задовольнити життєві потреби людини, тобто утилітарні цінності; особливу групу складають цінності, які позначають усвідомлення вчинків у міжособистих стосунках з точки зору добра, благородства, справедливості, тобто моральні цінності. У такий самий спосіб виділяються релігійні, політичні, правові цінності. У процесі диференціації ціннісного ставлення відбувається їх локалізація у різних галузях людської діяльності. Але естетичні цінності насправді не мають такої локалізації. Люди спроможні естетично оцінити будь-яке явище у живій та неживій природі, людину (її зовнішній вигляд, внутрішній світ, вчинки, результати праці у різних видах діяльності: у техніці, науці, мистецтві тощо), предметом естетичного осмислення можуть стати і суспільні відносини, і приватне життя.

  Людина діє як суб'єкт естетичної оцінки в процесі праці та дозвілля, занять спортом та з'ясування якихось побутових справ. Саме в цих, на перший погляд, ніколи не збіжних вимірах людського буття, проявляється специфіка естетичного відношення (ставлення), яке має всебічний прояв. Порівняємо: моральна цінність вчинку одночасно має естетичний сенс, бо добрий вчинок, то є завжди красивий вчинок. Корисна річ, щоб бути зручною і приносити насолоду, має бути й красивою стосовно естетичної оцінки будь-якого явища дійсності в історії естетики висловлювалось безліч (частіше протилежних) суджень. Але естетична оцінка означає те, що доступне безпосередньо чуттєвому сприйняттю та переживанню. Але що ж сприймається почуттями? Слухом — весела чи сумна мелодія, спів птахів, плач дитини; зором — колір неба, обличчя коханої людини, розмова з матір'ю, велич гір чи морського простору; нюхом — пахощі квітів, духмяність смачної страви або сморід диму чи хімічної отрути тощо. Кожного разу почуттями людини сприймаються форма предмета, явище, вчинок тощо не тільки як самостійна цінність, але й як прояв організованості, упорядкування, структурної оформленості змісту. Форма у такому випадку сприймається як міра, ступінь, покажчик оформленості, упорядкування змісту.

  В історії естетики існували різні погляди на суть та природу естетичного. Тривалий період естетичне ототожнювалося з прекрасним, а в особливу категорію виділилося лише у XVIII ст. Тоді естетичне розуміли як єдність об'єктивних особливостей предмета та суб'єктивних якостей того, хто його сприймає. Отже, естетичне виявляє тип ставлення людини до дійсності, що за своїми характеристиками є ціннісним, оціночним, особистим, індивідуальним, чуттєвим.

У процесі реалізації такого ставлення особистістю оцінюються форми буття, які сприймає через почуття. Суб'єктом естетичної оцінки можуть бути особистість, соціальна спільнота (сім'я, колектив тощо), суспільство та людство. Причому до світової скарбниці естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності.

  Естетична взаємодія (ставлення) з дійсністю, з огляду на його особливості, людина здійснюється, стверджується як цілісна, всебічна, гармонійна особистість. Естетичний розвиток людини виявляє ступінь її визволення від природної необхідності. Ця теза не значить, що естетичний розвиток замінює людині сон, їжу, одяг, відпочинок тощо, тобто так звані вітальні (життєво необхідні) потреби. Але естетично розвинена особа задовольняє потреби в їжі інакше, аніж естетично нерозвинена. Для естетично розвиненої людини, навіть зголоднілої, важливо не тільки наявність самої їжі, але й привабливість її зовнішнього вигляду, місце, де може угамувати голод, манера їжі тощо. Естетичний розвиток суспільства демонструє історичну міру гармонії природного та соціального, той ступінь духовного буття суспільства, де чуттєва потреба може бути задоволена без наявного фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з другом, насолода від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини тощо. У такому сенсі Іммануїл Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто такою, що не несе безпосередньої утилітарної користі.

  Естетичне — це поняття, яке характеризує чуттєвий бік всесвітньо-історичної практики людства, що усуває суперечності між свободою та необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина має інтерес, стає для неї не тільки способом заробітку засобів існування, але й заходом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість. У соціальній практиці естетичне має різнобічний прояв. Осмислення основних типів естетичного ставлення до дійсності відбилося у основних естетичних категоріях: прекрасне, потворне, піднесене, низьке, трагічне, комічне, що пов'язано з теоретичним відтворенням процесу виникнення людських почуттів: радості, захоплення, гніву, огиди, страждання, болю, сміху тощо.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua