Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань

Філософія: проблеми, роль у житті суспільства

У глибокій сивій давнині, задовго до появи фізики, хімії, біології та інших галузей знань, виникла філософія. Походить поняття філософія від грецьких слів філео і софія, що в перекладі означає любов до мудрості. Можна гадати, що філософія виникла просто з потреби поміркувати від безділля. Так іноді в буденному житті і вживається поняття. Коли хочуть обірвати непотрібні розмови співбесідника, йому кажуть: «Кинь філософствувати». І не випадково. У період Київської Русі, в давнині, в античності, Середньовіччі, в період панування богослов'я, філософія часто перетворювалась на нікчемну, пустопорожню говорильню. Філософія використовувалась для того, щоб обґрунтувати всякі релігійні, фантастичні уявлення. Таке розуміння філософії могло тільки принизити її, і слово філософствування, що ганьбило науку, залишилось як пам'ять. Насправді ж, звичайно, філософія як наука нічого спільного не має з такими міркуваннями про філософію. Адже не даремно філософія виникла раніше багатьох інших знань, як тільки людина почала серйозно роздумувати про навколишній світ, про походження людини, створення необхідних для життя речей.

  Отже, філософія, як і всяка інша галузь знань, виникла з глибоких потреб пізнати і практично впливати на навколишній світ. Звичайно, справа не просто в якійсь пустій допитливості, в прагненні помудрувати. Людина, пробуджена потребами практично оволодіти силами природи, почала з давніх-давен ґрунтовно задумуватися про природу і її закони, про своє життя, намагаючись проникнути в саме коріння навколишньої її дійсності. Повсякденно перед людиною поставали питання: чи вічно існував світ, коли світ виник і як саме виник? Якщо світ вічний, то чи завжди світ такий, яким є? Що ж становить багатоманітність природних явищ: чи виникло явище з якогось початку якогось єдиного будівельного матеріалу, чи кожне явище природи складається з особливої речовини? Чи є якийсь порядок, закономірність у природі, світі? Питань безліч. Насправді, питання мають надзвичайно важливе, життєве значення для людини. Без відповіді на них тяжко орієнтуватися людині в навколишніх явищах і осмислювати їх. Отже, той чи інший світогляд виникає складним шляхом і має різні причини. Та ясно одне: уже в порівняно ранню епоху перед людьми, усім їх життям, їх взаємовідносинами з природою, становищем в суспільстві породжуються складні питання про суть світу, про сили, які управляють світом, тощо.

  До філософії не можна підходити із загальними мірками, що сформувалися у свідомості при вивченні нефілософських наук. Підхід до філософського знання з використанням критеріїв і стандартів, що склалися при вивченні природничих та деяких суспільних наук, може призвести до редукування (зведення) філософії до окремих галузей знань, наук. Між тим філософія — специфічний вид знання, що має свій предмет пізнання, свої проблеми, які не зводяться до окремих наук. Специфічною є і її мова. Специфічні методи і засоби дослідження. Своєрідні доводи, аргументація, характер дискусій і функцій філософії в культурі. У чому ж специфіка філософського знання? Коли у практиці наукового дослідження треба визначити специфіку якої-небудь сфери інтелектуальної діяльності, наприклад, науки, на допомогу приходить філософія. Таке ж завдання, але загальне, і вирішується в межах досліджень, що іменуються як філософія різних галузей знання: філософія науки, філософія мистецтва, філософія права та ін. У дослідженнях встановлюють межі того, про що здійснюється філософствування, і її можливості. Художник або юрист залишає осторонь зовнішні питання: «Що ж є мистецтво?», «Що ж є право?», тому що питання абсолютно зовнішнє, тобто не зовнішнє відносно того чи іншого типу мислення, а  зовнішнє відносно мислення взагалі. Філософія присутня скрізь, де живе Думка. Тому філософія змушена займатися самовизначенням. Філософ роздумує не тільки про свідомість художника, вченого або юриста, а й про власну свідомість. Такий роздум є рефлексією.

  Звичайно, утиснути значення слова філософствувати у семантичні рамки мислити — означає сказати дуже мало. Філософія — це дещо визначене, хоча менш визначене, ніж щось інше. Відповісти на питання «Що таке філософія?» непросто. Взагалі відповісти на питання — отже, усунути, зменшити невизначеність. Визначити філософію — це визначити, з якої пори починається, а де, після якої межі вже не філософія. Як з'ясувати ці межі для філософії? Для чого ж визначати філософію, як не для того, щоб навчитися філософствувати? Чи не простіше вказати тексти або промови й сказати: ось це і є філософія. Про тексти можна сказати: це результат філософствування, а про промови — це філософія у дії. У такому розумінні філософію можна було побачити й почути на майданах стародавніх Афін. Навколо Сократа, який вів бесіду з кимось із софістів, збиралися його шанувальники, щоб послухати філософствування. Можливо, філософію чекає повернення до такої форми буття, адже книгу упевнено тіснять мобільніші й живі засоби комунікації. Уведення у філософію через демонстрацію її дійства — це було завжди. Цей шлях проходив кожний, хто ставав філософом, й іншого шляху, більш легкого і короткого, просто немає. І все ж можна назвати ознаки, характерні для філософського стилю мислення. Це ґрунтовність. Філософ дивиться у корінь культури, у фундамент будови світу. Його цікавлять глибинні основи. Але основи чого? Це складне питання. Адже будь-яке пояснення — наукове, технічне, педагогічне та інше — є визначення основи.

  Яку основу має на увазі філософ? Щоб філософ почав справу, щось уже має статися. Хтось інший повинен уже щось почати. Хтось, хто конкретно міркує і своїм
міркуванням створює певну сферу, контекст, предметне поле, перебуває всередині такої сфери, формує питання й намагається на них відповісти. Філософ перебуває поза нею, питає не про те, що існує або відбувається у сфері, а про саму сферу. Осягнути геометрію, тобто навчитися доводити теореми і розв'язувати задачі, не є тим самим, що відповісти на питання «Що є геометрія?». Коли Іммануїл Кант розмірковував над питанням «Як можлива математика?», не мав на увазі техніку розв'язування математичних задач. Філософа цікавить і той, хто розмірковує, намагається зрозуміти ситуацію. Філософ нагадує людину, яка споглядає за телеглядачем. Людина, захоплена телепередачею, не бачить телевізора, взагалі нічого не помічає, повністю захоплена особливою реальністю. Для того ж, хто споглядає за нею, ситуація інша: певна людина (суб'єкт) сприймає певний твір (об'єкт) у певних умовах. Так, фізик — експериментатор розв'язує проблему: чи існує елементарна частинка, передбачена теорією? Біолог намагається встановити, чи насправді у відомому озері живе істота, про яку поширюються неймовірні чутки. Антрополог стурбований питанням про існування «сніжної людини». Усі спеціалісти мають справу з конкретними ситуаціями, у яких виникають питання про існування. Філософ міркує над питанням, а що ж саме означає: існує чи не існує? Що ж означає існування взагалі, безвідносно до конкретного об'єкта?

  Філософ, який роздумує над глибинними основами, в очах практичної людини здається чудернацьким. Іноді філософа вважають наївним — адже часто серйозно задумується над тим, з приводу чого ні в кого звичайно не виникає питань через, здавалося б, повну ясність предмета. «Що є час?» — питає філософ. Практична людина вказує на годинник: про що тут міркувати? За часом узгоджуємо дії. Коли призначаємо побачення, корисно звірити годинники, щоб прийти куди слід у призначений час. Філософ не відкине таку відповідь, а тільки розів'є це уявлення,

ухопившись за вислів «за часом узгоджуємо». І вийде, що час — абсолютна, безперервна тривалість. Увесь світ ніби занурений у ріку часу, а сам час повністю відокремлюється від світу, існує незалежно від навколишніх. А інший філософ почне заперечувати, скаже, що час невід'ємний від субстанції світу. І запропонує таке міркування: уявимо, що предмет послідовно переходить з одного стану в другий, потім у третій і т. д. Ця мінливість предмета й означає час. Час сам собою, тобто поза предметами, що змінюються, не має сенсу. У світі немає змін — немає й часу. Третій філософ почне доводити, що час — явище суб'єктивне. Людській свідомості притаманні форми упорядкування інформації. Час де одна з таких форм. Події, нанизувані на стрілу часу, творять історію. Можливі й інші уявлення про час. Але ж сам час є глибинною основою, чимось граничним. З'ясовуючи глибинні основи буття, філософ намагається зрозуміти суть одиничних речей, їх зв'язок з природою як цілим, загальним. Головна мета пізнавального процесу — це пошук істини, сенсу будь-якого буття на основі критичного і скептичного осмислення будь-чого сущого, даного. Центральне місце у філософських шуканнях, філософствуванні займає людина як суб'єкт діяльності, її походження, сутність, призначення і сенс її буття. І тут — головний сенс і призначення філософії.

  Прагнучи з'ясувати межові основи буття, філософія, на відміну від релігії і міфології, спирається на знання. Але будь-яка наука здобуває знання та оперує ними, наприклад фізика, історія та ін. Вся справа у природі знань. А природа знань різна. У людини є знання про конкретні речі, що чуттєво сприймаються, їх властивості, ставлення, тобто відомості малого ступеня спільності. Є знання з високим ступенем спільності, що відображаються у системі понять і категорій. За обсягом знання мають різні ознаки, властивості й взаємодію речей матеріального світу. Філософія — це становить її другу особливість — оперує гранично широкими, універсальними категоріями, висновками й узагальненнями: причинність, свідомість, річ, ставлення та ін. Ці висновки й положення за характером загальні, а отже, мають невизначеність, що компенсується тісним зв'язком філософії і науки. За багато століть існування філософія накопичила досвід використання універсальних понять, сформувала ефективні методи оперування ними. Філософія прагне вивести людину зі сфери повсякденності, надати її життю істинний зміст, привабити високими ідеалами, обґрунтувати шлях до загальнолюдських цінностей. Тут мета релігії і філософії зближуються. З виникненням філософії починається пошук гармонії науково-теоретичних знань про світ з життєвим досвідом людей, їх ідеалами, сподіваннями. Отже, філософія є спроба органічно відобразити науково-теоретичні і практично-духовні аспекти життя людини й зрозуміти світ як цілісний та єдиний організм. Це є третя особливість філософського знання.

  Особливість філософського знання, відмінність від знання соціально-наукового полягає у багатозначності філософських ідей. Ідеї можуть осмислюватись і розвиватись у різних напрямах. Усе тут залежить від глибини розуміння філософських ідей, інтересів і переваг філософії. Так, з філософії Джона Локка зробили різні висновки: Джордж Берклі — суб'єктивно-ідеалістичні, французькі мислителі XVIII ст. — матеріалістичні. Фактично, з філософських ідей Іммануїла Канта, Георга Гегеля та інших представників німецької класичної філософії виросли майже всі сучасні філософські знання. Зрозуміло, що філософське знання багато мірне, не народжується і не розвивається лінійно, а багато в чому пов'язане з творчим, критичним осмисленням досягнень і форм філософствування минулого і сучасного. Не випадково філософському знанню притаманна риса — сумнів. Уже стародавні грецькі скептики (Піррон та ін.) закликали: не вірити очам, вухам, слову і все піддавати сумніву.

Розумна частка скепсису є у філософії — найважливіша умова її власного творчого розвитку.
  Філософія і виникла як наука, що намагалась дати відповіді на висунуті життям питання. Саме цим пояснюється та обставина, що філософія з'явилась уже в глибокій давнині і раніше інших знань.

  Філософи Стародавнього світу прагнули ніби єдиним поглядом охопити всі явища та процеси природи і пояснити їх основні причини та закони, яким підкоряються природа і світ. Це прагнення повністю закономірне. Люди у повсякденності життя мають справу, звичайно, не із світом, а з окремими явищами природи, суспільного життя. Кожне явище є часткою цілого. Тому якщо відомо ціле, то легше пізнати його прояви. Скажімо, якщо відомо загальний закон, за яким йде якась хвороба у всіх людей, то тим легше лікувати кожну окрему людину. Якщо знаємо той загальний закон, за яким — якщо взяти інше — Земля притягує до себе всі тіла, то неважко зрозуміти і пояснити кожний випадок падіння тіла на Землю. Ось такою величезною роллю знання повного, загального і пояснюється виникнення філософії як особливої науки. Філософія і виникла як наука, що намагалась дати відповіді на питання повсякденності. Зрозуміло, що потреби виробництва, техніки, всього життя суспільства вимагали конкретних знань про природу, навколишній світ. І філософія йде з життям.

  Тисячолітній шлях розвитку філософії не легкий та гладенький. В історії філософії, в її розвитку є і піднесення, і падіння, і суперечності. Вся історія філософії, зв'язок її з життям проявляються досить чітко, виразно, зрозуміло. Якщо філософія є світогляд, якщо становить згусток знань і досвіду кожної історичної епохи, то природно, що філософія відображає інтереси певних соціальних спільностей, суспільних сил, ідейність суспільних сил, узагальнюючи їх ставлення до світу, їх прагнення і мету. Тим-то таке визначення філософії показує природне розуміння її як царства Розуму, царства Мудрості, що нагромаджується століттями. Вчені вважають, що зародження філософії сталось десь у VI — V ст. до н. е. За період, що минув, філософія нагромадила багато знань про будову космосу, про характер та методи пізнання людиною навколишнього світу, про те, що є добро, краса та ін., що носіями знань є люди, які мають репутацію мудреців.

  Філософське знання відрізняється від наукового, насамперед, національним характером філософії: філософія завжди є філософією окремого народу. Зрозуміло, що немає і не може бути китайської або японської математики, американської або англійської біології. Але повністю правомірно говорити про особливості німецької, французької, української філософії, оскільки народження і розвиток філософських ідей здійснюється у конкретних історичних умовах, має свій національний ґрунт. Так, українська філософія життєвим корінням входить у плоть і кров українського народу. У ній виражається душа народу, його внутрішній духовний досвід, потаємні мрії та сподівання. З глибин самосвідомості народного духу, з морального досвіду поколінь українська філософія сформувала висновки: що цінність людського життя абсолютна, що експерименти, насилля, приниження гідності особи, відсутність свободи недопустимі. Саме тут джерела вчення Григорія Сковороди про «спорідненість праці», «горної республіки», «філософії серця» Памфіла Юркевича та ін., що відображають кордоцентризм, антеїзм та екзистенційність українського світогляду. Важлива особливість філософського знання — особливий характер. Індивідуальні особливості філософа, особистості, спосіб життя невід'ємні від стилю й манери філософствування. Філософ, який творчо, натхненно працює, як і справжній письменник, художник, музикант, — унікальний. Ніхто, крім Аристотеля, не зміг би написати «Метафізику», а замість Іммануїла Канта — «Критику чистого розуму».

Отже, багато рис філософії відрізняють її від усіх інших форм діяльності суспільства і дозволяють зробити висновок: філософія є якісно новим, специфічним духовним утворенням, опорою якого виступають знання і раціональна діяльність людського мислення. Саме це відрізняє філософію від релігії та міфології.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua