Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ДРУГА
МОРАЛЬ — СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: СПОСІБ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ
2. Структура і властивості моралі

Структура моралі.
  Мораль є складним полісистемним явищем. Більшість філософів, соціологів умовно в сучасних умовах виділяють у моралі дві відносно самостійні, але тісно взаємозв'язані сфери: моральну практику і моральну свідомість. Мораль як ідеальне, як форма суспільної і індивідуальної свідомості відрізняється від моральної діяльності. Але ця відмінність відносна. Поза моральною свідомістю немає і моральної практики. Мораль атрибутивно задана людині і процесом реального життя в нескінченному різноманітті спонукальних мотивів і дій людей. Розрізнення сторін необхідне для визначення і пояснення зв'язку та взаємодії між духовною і практичною моральною діяльністю, взаємодії моралі з іншими сферами суспільного буття. По-перше, практична діяльність людей, на відміну від інших дій, спрямована, а людська мета - породжена потребами практики. Свідомість і практика не тотожні явища. Свідомість ідеальна, практика — предметно-дійова. По-друге, моральна свідомість більш або менш може відставати від вдач, що фактично виявляються, а може і передбачати майбутнє, концентруючи увагу на ідеалі, бажаному, можливому. По-третє, варто відмітити можливі суперечності, здатні виникнути між моральною свідомістю і практикою. У сучасних умовах ця можливість, частіше, ніж хотілося, виникає у відносинах між людьми.

  Моральна практика, це, насамперед, моральна діяльність особистостей і моральні відносини. Моральні відносини визначають і діяльність, і свідомість, що безпосередньо відбивається у них — взаємодією людини з іншими людьми, суспільством, соціальними інститутами і спільностями. У моральній практиці реалізуються моральні почуття, уявлення, формується процес життєдіяльності суспільства і особи. Моральної діяльності у чистому вигляді не існує. Мораль пронизує усі сфери життя, усі види діяльності людини, варто точніше говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (професійно-трудової, суспільно-політичної, науково-пізнавальної, сімейно-побутової, художньої та ін.). Будь-яка дія чи відсутність її — це вчинок, що вбирає у себе свідомість (чуття, мислення, вольові компоненти) й об'єктивність її в результаті. Нерідко з моральною діяльністю пов'язують філантропічні дії, гуманітарну допомогу, моральне просвітництво, моральне виховання й ін. Але моральність цих та інших видів діяльності, різних заходів може тільки зовні подібна на морально зацікавлене, справедливе ставлення до людей, наповнене суспільним змістом, або видаватись за гуманістичне ставлення, а дійсні мотиви, внутрішні збуджувальні сили можуть бути позаморальними, а то й аморальними (користь, винагорода, страх покарання, бажання видавати себе за доброго справедливого, тобто за іншого та ін.).

  Діяльність, мотиви поведінки людини складаються з окремих вчинків, що характеризуються наявністю мотивів і мети, заради яких здійснюються. Тому моральна складова (аспект) вчинку може бути зрозумілим при аналізі його структури, що має вигляд своєрідного ланцюжка: потреба — інтерес — ціннісна орієнтація — ідеал — мета — мотив — вибір засобів досягнення мети — реалізація мотиву або дія (акт) — результат — оцінка результату — наслідки — оцінка наслідків і знову повторення ланцюжка у новому вчинку. Залежно від потреб, інтересів формуються ідеали, як бажаний досконалий зразок, еталон; мета, як практичне завдання; ціннісні орієнтації, що спрямовують діяльні акти; мотиви, як внутрішні збуджувальні сили до дій. Вибір варіантів, засобів виконання дій; завершується це вольовим актом (дією), що дає бажаний чи протилежний результат, а потім суспільна думка або (і) сама особа оцінює і мотиви, і результат, а якщо бувають наслідки спричинені такими діями, результатами, то дається оцінка і наслідків. Моральний аспект у будь-якому вчинку визначається,  спостерігається у системі мотивів і оцінок. Людина як істота навколишнього середовища (природного і соціального) без внутрішніх джерел життєзабезпечення не може не діяти, не здійснювати вчинків. Але ціннісне значення, сенс кожен укладає свій, виходячи з власного досвіду, власного, групового або суспільного інтересу, потреби. Вчинок, з такого погляду, є цілісне явище, що є нерозривною єдністю суб'єктивного — і об'єктивного. Вчинок може визначатись як об'єктивно-реалізований мотив, або суб'єктивно-мотивований результат.

  Сукупність вчинків, моральних аспектів діяльності соціальних суб'єктів складають своєрідну тканину, сітку моральних відносин суспільства. Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин. їх специфіка у тому, що, по-перше, виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямовано, вільно відповідно до вищих моральних цінностей; по-друге, у процесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; по-третє, моральні відносини не існують у стерильному, чистому вигляді, а пронизують економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші відносини. Тому у них відображаються особливості культури етносів, націй, релігій, політики держав. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин відображається у звичаях, традиціях, ритуалах.

  Моральні відносини — це ті зв'язки і залежності, в які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань, це система цінностей, що реалізується у суспільстві. Зміст моральних відносин визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві.

  Універсальною формою моральної практики служить поняття моральна взаємодія. Ця взаємодія може бути виділена логічно у будь-якому різновиді діяльності або виявляти себе у відносно чистому вигляді. Особливість  моральних відносин у тому, що носять двосторонній характер, складаються не тільки між окремими людьми, але і між особистістю та суспільством або окремими сторонами суспільного життя. Це і взаємодія людини із самою собою, що накладає відбиток на взаємодії до інших. Специфічність моральних відносин і в тому, що, вступаючи в ті або інші мотивовані взаємні відносини одне з одним, із суспільством, люди покладають на себе певні моральні зобов'язання, що фіксуються усвідомленням обов'язку, відповідальності і совісті.

  Моральні відносини тягнуть за собою і моральні права для учасників відносин, пов'язані з очікуванням виконання обов'язків, обов'язку з боку оточення, з визнанням особистої гідності, з очікуванням стимулюючої оцінки з боку громадської думки. Моральні відносини можна класифікувати за основними видами (сферами) життєдіяльності людей: у економічній чи професійно-трудовій, суспільно-політичній, науково-пізнавальній, сімейно-побутовій та інших сферах. Моральні відносини можуть відрізнятись залежно від об'єкта: ставлення до дітей, жінок, людей похилого віку, до праці, до держави, її інститутів та ін. У моральних відносинах людина є і суб'єктом відносин, оскільки реалізує свої ціннісні орієнтації, мету, вчинки і об'єктом, тому, що вона застає їх як існуючі, незалежні від неї, і накладають на неї певні обов'язки.

  Моральні аспекти діяльності і моральні відносини складають об'єктивну, виражену у поведінці, соціальних зв'язках, сторону моралі. Моральна свідомість — важлива складова моралі є своєрідний сплав почуттів, оціночних уявлень, переконань, норм, принципів, ідеалів, понять, суджень, у яких виражається її духовна сторона. Моральна свідомість функціонує на двох рівнях: емоційно-чуттєвому та раціонально-теоретичному, які існують у взаємодії, доповнюючи один одного. Емоційно-чуттєвий рівень виявляється у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довірі, недовір'ї; національній гордості, космополітизмі; егоїзмі, альтруїзмі тощо й демонструється як певні реакції на суспільні явища, процеси, поведінку соціальних суб'єктів. Раціонально-теоретичиий рівень моральної свідомості виражається через систему понять (норма, оцінка, ідеал, обов'язок, совість, любов, дружба тощо), у яких теоретично обґрунтовується моральність та її елементи. Залежно від носія, моральна свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну. Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю зробити все об'єктом свого судження і оцінки з позицій добра, справедливості, гуманності тощо. Мораль як ідеальне, як форма суспільної й індивідуальної свідомості відрізняється від моральної практики. Але ця відмінність умовна, відносна. Усе різноманіття видів моральних відносин реалізується у вчинках, як свідомих або інтуїтивно-чуттєвих моральних діях, що зачіпають інтереси інших людей. З моральних вчинків складається моральна поведінка. Людина, що не діє практично, не може вважатися моральною. Знання високоморальних принципів морально належного і душі прекрасні пориви самі собою нічого не варті. Єдність духовного і практичного, самостійного вибору і відповідальності за вчинок, визначають цілісність і універсальність моральної свідомості і моральної практики. Мораль діє в суспільстві як цілісна система, виступаючи як єдність моральної практики, моральних відносин і моральної свідомості.

  Суб'єктивно буття моральної свідомості служить єдиним механізмом, через який виявляється моральна активність і моральний саморозвиток особи. Це поле моральних почуттів, що забезпечують імперативно-оцінні процеси свідомості і поведінки, визначення їх морального значення. Зміст моральних почуттів сприймається самим суб'єктом як внутрішнє життя власної духовності, індивідуального морального «Я». Тоді ж автономність моральної самосвідомості відносна, її змістовна заданість соціальна і реалізується лише в структурі людських відносин у формах емоційно-моральної ідентифікації, морального самопереживання, моральної уяви, відчуттів згоди (незгоди) в оцінці того, що відбувається та ін. Моральна свідомість, як суб'єктивне дане, має обмежену сферу дії і здібна спрямовувати поведінку, вчинки лише в межах моральності самого суб'єкта як результату вільного вибору. Тому моральна свідомість внутрішньо суперечлива, її суб'єктивне буття ніколи не збігається з теоретичною формою. Мова йде про розбіжність між деякими нормами, що публічно визнаються в їх широкому загальному значенні і практично норм. Громадська думка (треба сказати і право) засуджує практику хабарів, навіть під виглядом подарунка. Проте є люди, які не відмовляються дотримувати аморальної (антиправової) практики таких подарунків. Одні це роблять з уже укоріненої звички давати всім, тому що «всі дають», інші — з надією, що бюрократ швидше і краще зробить свою справу, а треті з небажання обтяжувати себе очікуванням, додатковою працею (підготовкою при вступі до вузу, очікуванням при отриманні квартири тощо). Аналіз причин викликає роздуми, що суперечності між свідомістю і практикою коріняться в суперечностях самої моральної свідомості, у відмінностях між загальною і приватною (індивідуальною) оцінкою.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua