Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ДРУГА
МОРАЛЬ — СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: СПОСІБ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ
1. Соціальна природа; суть, специфіка, функції моралі

Матеріалістичне вчення мораль.
  Діалектико — матеріалістичне вчення з'ясувало соціальну причинну обумовленість моральних норм і вимог, визначило джерело моралі в об'єктивних матеріальних умовах існування людей. Це вчення обґрунтовує земне, матеріальне походження моралі, зв'язує її з матеріальною діяльністю людей, з конкретно-історичними умовами розвитку суспільства. Очевидно, що мораль виникає раніше за інші форми суспільної свідомості, але не раніше, аніж виникло суспільство.

  Передумови виникнення моралі, закладаються ще у епоху матріархату, а процес її становлення здійснюється в умовах патріархату. Зрозуміло, що це перші зародки моралі. Для моралі родової спільності характерної примітивний колективізм, рівність (зрівняльна), вірність роду, поділ людей на своїх і чужих і захист своїх, домінування заборон (табу), кровна помста тощо. Подальший розвиток моралі здійснювався у цивілізаційному просторі. Формувались різні типи моралі за основними соціально-економічними формаціями (мораль рабовласницького суспільства, феодального, капіталістичного і сучасна). В сучасності пропонується поділяти мораль на традиціоналістську (від первісного суспільства до Відродження, де домінувало відтворення звичаїв, традицій та ігнорування (відкидання) новаторства) і сучасну (починаючи з XVII ст.). З розвитком матеріально-економічних відносин, ускладненням  суспільного життя, зростанням духовних начал у житті людини поступово формується моральна система суспільства, що виражає інтереси суспільства, панівних соціальних спільностей (верств, каст, класів), отже, мораль формується і розвивається у спільності людей як спосіб регулювання міжлюдських стосунків. У ставленні до іншого як до людини реалізується людська (соціальна) суть індивіда, задовольняється органічна для суспільної істоти потреба у співпричетності до інших, до суспільства.

  Мораль — поняття історичне, належить до загальнолюдських духовних цінностей, що визначають зміст соціального буття із самого початку виникнення цивілізації і залишаться найважливішим її атрибутом поки існують людина і суспільство. З одного боку, в природі йде боротьба за існування аж ніяк не за законами моралі, а із законом джунглів — хто сильніший, той і правий. З іншого — можна помітити і колективізм мурашок, і подружню відданість лебедів, і самовіддану турботу матерів про потомство. Такими якостями відрізняються окремі види, але чи можна вважати це зачатками моралі? Питання не в тому, що творить тварина, чому так поступає. Відомо, що твариною рухає інстинкт, сукупність природжених і придбаних стереотипів поведінки, що здійснюють переважно біологічно корисні дії, іноді співробітничають, а іноді пожирають одна одну. Норми поведінки біологічних видів не змінюються від покоління до покоління. І якщо люди зі схваленням відмічають благородні дії братів менших, то нікому не приходить на думку засуджувати, наприклад, лева, що поїдає свою здобич, за вбивство. У звірів люди не бачать вад, тобто аморальність, а отже, і мораль незнана. Тварина живе так, як живе, а не так, як має жити. У інстинкті все закладене ще до вчинку, механізм спрацьовує без усвідомлення і підштовхує до дій.

  Людина ж сама вирішує, що вважати добром. Прагнення до добра і стає справжньою причиною її вчинку, моральна причина не підштовхує, а манить людину. Так що мораль — це щось інше, ніж «природна доброта», навіть якщо виглядає так з людського погляду. На запитання, який вплив на моральність має власна тілесна природа людини, мислителі минулого, давали дві протилежні відповіді. Перша: Людина від природи добра, і треба тільки не заважати розвитку природженого добронраву (Жан-Жак Руссо). Друга: Людина від природи зла, і мораль існує для обмеження і придушення її природних вад (Томас Гоббс). Однак обидві відповіді не повністю задовільні. По-перше, якщо в генах у людини закладене добро, то чому не реалізується само собою, як колір очей, а ставиться в обов'язок? Навіщо вимагати те, що і так є? А між тим навіть про добру людину кажуть, що прагне до добра, не обмежується доброю природою, а продовжує удосконалюватися. Отже, морально мало просто бути хорошим, треба бути кращим за того, яким народився, яким був учора. Нарешті, якщо добро природжене, то різним людям відпущено не порівну. Отже, є святі з колиски і грішники з пелюшок. Тоді не можна вимагати від різних людей бути однаково добрими, а уже про загальнолюдську мораль і говорити не доводиться. По-друге, якщо людина зла, і мораль охороняє людей від взаємного приниження, то практика людоїдів показує, що можна успішно існувати без усякої моралі. Мораль, що складається із заборон, дозволила б людям уживатися, але ніяк не удосконалитися.

  Отже, висновок: біологічна природа людини не така, що переважає у виникненні моралі. Передумови виникнення моралі є, по-перше, колективність праці, що створила людину і визначила II суспільну родову суть, із самого початку вимагала сувору регламентацію вчинків людей, які вступали у взаємні дії. Ця ж потреба існувала і в сфері нетрудових відносин, що базувалися на суспільному способі життя. Епоха становлення суспільної людини ще багато в чому визначалася біологічним у ній. Проте біологічні механізми вже виявлялися недостатніми для забезпечення пристосування до умов життя. Тваринні інстинкти, залишки зоологічного індивідуалізму, що підтримуються суворими умовами боротьби за існування, приходили в різку суперечність з інтересами родових колективів. По-друге, проста кооперація фізичної праці, необхідність забезпечення безпеки роду і відтворювання, справедливий, заснований на примітивній рівності розподіл їжі, вимагали відмінних від стадних інстинктів механізмів регуляції людської поведінки. Відповіддю на об'єктивну потребу стихійне формування системи обмежень, заборон, що ставили людей у певні межі, захищали їх дії від соціально-шкідливих наслідків. Вочевидь, ці заборони існували спочатку в формі табу і спрямовані на найважливіші сфери життєдіяльності: поділ їжі, статеві відносини, забезпечення безпеки роду, недоторканності різних істот, предметів, священних місць тощо.

 Становлення моралі зазнало тривалої еволюції, що зачіпає розвиток самих моральних норм і засобів, що забезпечують їх дотримання. Найефективнішим засобом є досить розвинена самосвідомість суспільних індивідів. В умовах родового ладу, коли свідомість уплетена в матеріальну діяльність і в матеріальне спілкування людей, у мову реального життя, моральна регуляція здійснювалася не силою роздуму і вільного прийняття рішень індивідами як суб'єктами поведінки, а під тиском поступово вироблених звичок, під впливом прикладу старших і традиційних форм життя. Мораль виникає і розвивається у відповідь на соціальну необхідність регулювати, управляти взаємовідносинами людей, гармонізувати сполучати їх інтереси з інтересами на ранніх етапах історії суспільства — з інтересами роду і племені. У процесі суспільного поділу праці, ускладнення соціальної структури відбувається розрізнення індивіда і особистості, фіксується особлива соціальна роль окремої людини. Поступово з'ясовується недостатність колишніх, чисто примусових засобів забезпечення соціально-доцільної діяльності людей, які ніяк не враховують їх особливі, індивідуальні якості. Виникає потреба в системі вимог, які апелювали б до зростаючої самосвідомості особи, передбачали їх здатність кожного разу приймати рішення самостійно, покладаючись на норми, сформульовані лише в загальній формі, які залишають за індивідом право їх конкретизувати в особливих обставинах.

  Ефективність і життєвість моралі в тому і складається, що її розпорядження не можуть бути реалізовані повністю. Існуючі моральні відносини людей, що виражаються через поняття сущого, мають своєю протилежністю і тоді ж продовженням, напрямком розвитку належне. Належне, здатне без залишку втілитися в практику, означало б кінець моралі, ліквідацію суспільної потреби в ній. Виявлення соціально-онтологічного коріння моралі дозволяє пояснити такі її риси, які буденній свідомості уявляються парадоксальними. Це, насамперед, її принципова непрактичність. Прийнято вважати, що кожна людина прагне до реальних практичних результатів, шукає найефективніший засіб їх досягнення. Не секрет, що багато навіть найпростіших моральних заповідей не убий, не кради, не бреши, постійно порушуються. Але як з'ясовується, це зовсім не підриває їх високої репутації при оцінці конкретних вчинків. Докори сумління людини моральної примушують соромитися своїх вчинків, оцінювати і переоцінювати, можливо, навіть переживаючи, зіштовхувати виправдання і жорстку самокритику своїх якостей, а тим самим переробляти і управляти собою, наближаючись до належного.

  Історія, підкреслював марксизм, є результат діяльності безлічі людей, які переслідують свою особисту мету. Аналогічно можна сказати, що сфера належного фіксує інтереси і невід'ємні умови становлення людського роду загалом і зовсім не передбачає санкціонування будь-якої мети і вчинків окремих людей, мовби служить індикатором, що показує відповідність індивідуальної поведінки загальнолюдському досвіду. її практичність виявляється не у зв'язку з окремими вчинками, а в загальній спрямованості розвитку моралі в масштабі всієї історії. Складається соціальна функція і унікальність моралі — не примусовий вплив на фактичну поведінку людей, а формування загальних критеріїв оцінки, індивідуальної поведінки і існуючого суспільного устрою.

  Моральні норми і принципи, що змінюються, відповідно змінам, які відбуваються в конкретно-історичних умовах життєдіяльності людей, що, безумовно, впливав на рівень їх моральної свободи. Необхідно розуміти, що моральні норми — це вимоги до індивіда, до діяльності і відносин з іншими, однак, конкретне життя, індивідуальне буття багатше, ніж вимоги, що іноді претендують на загальність. Мораль — складне суспільне явище, соціальний інститут, що виконує функцію нормування, регулювання поведінки, діяльності і взаємодії людей у всіх сферах суспільного життя. Мораль передбачає ціннісне ставлення людини до природного світу, суспільства, спільностей. Моральні цінності (норми, принципи, ідеали, уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові та ін.), що виникають та існують у суспільстві сприймаються моральною свідомістю людини, кристалізуються в її ціннісні орієнтації, переконання, соціально-психологічні настанови й реалізуються у вчинках, мотивах поведінки, на життєвому шляху особи. У моралі санкція моральної свідомості дій соціальних суб'єктів здійснюється у формі оцінки (схвалення чи засудження), яка відповідає загальним принципам, нормам, поняттям добра чи зла, справедливості, блага. Суть моралі неможливо з'ясувати поза зв'язком із суспільною практикою, діяльністю, поведінкою людей, соціальних суб'єктів. Мораль включена у різні види діяльності (професійно-трудову або економічну, соціально-політичну, сімейно-побутову, науково-пізнавальну, художньо-естетичну тощо) і реалізується в них, є важливою складовою практичної діяльності.

  Отже, джерело моралі — у суспільних потребах людини, соціальних спільностей, у суспільній необхідності підтримувати колективне життя людей, регулювати суспільні, міжлюдські відносини. Суттєві риси моралі — це, насамперед, її соціальна природа і соціальність функціонування (тобто мораль виникає і функціонує тільки у суспільстві). Оскільки мораль реалізується лише у вчинках людей, тому їй властивий діяльнісний характер. Мораль, як правило, — ціннісне ставлення до соціальних суб'єктів, соціальних інститутів, ціннісне ставлення однієї людини до інших. Такий характер моралі також є однією із суттєвих її рис. Мораль формує цінності, виявляє міру людяності процесів зовнішнього світу і рухається в межах альтернативи добра чи зла, асоціюється з безкорисливістю, передбачає свідомий вибір цінностей, рішень, дій, вчинків, добровільне дотримання моральних вимог, норм. Моральне ставлення людини до світу зорієнтоване на ідеал добра. Мораль як складне соціальне явище має загальнолюдський і конкретно-історичний зміст, і тому є цінністю, вистражданою народами світу у процесі свого існування норми моральності етикою, що відбиває особливості духовного розвитку конкретного народу (нації). Загальнолюдські моральні цінності орієнтують на ідеали гуманізму, рівності, справедливості, тобто на ставлення до людини як до вищої цінності і мети суспільства, на обов'язковість оцінки її вчинків, поведінки з позицій добра і справедливості, протистояння злу, на розумні потреби, на певне самообмеження заради блага інших, причому не з примусу, а свідомо і добровільно. Мораль — це сукупність вимог, норм і принципів поведінки людини у взаємодії із суспільством, соціальними інститутами, суб'єктами.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua