Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ДРУГА
МОРАЛЬ — СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: СПОСІБ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ
1. Соціальна природа; суть, специфіка, функції моралі

Походження і суть моралі.
  Питання про природу, суть і розвиток моралі розглядається по-різному: з позицій релігійної догматики, натуралізму, з позицій матеріалізму формулюються соціально-історичні концепції. У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер, тобто поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, усі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності. Релігійні концепції виносять джерела моралі за межі суспільства і недооцінюють значення особи у становленні моральної свідомості.

  Ще в стародавності виникло натуралістичне пояснення вимог моралі: учення Геракліта про мораль як закон єдиного логоса, уявлення піфагорійців про небесну гармонію, теорія Конфуція про небесний світ та ін. Ще в античності Геракліт писав, що люди в масі своїй не розуміють єдиного закону логоса, початкової спорідненості з ним і не дотримуються його вимог. А це приводить до того, що люди перебувають в полоні різних забобонів. Концепції натуралізму, моралі в етиці одержують поширення в епоху Відродження (Джордано Бруно, Бернадіно Телезіо) і в період XVII — XVIII ст.: теорії природної моралі і права, розумного егоїзму, утилітаризму та ін. У XIX ст. ідеї натуралізму формулюються Чарльзом Дарвіном, Полем Лафаргом, Карлом Каутським, Гербертом Спенсером, Петром Кропоткіним, Зігмундом Фрейдом, Карлом Юнгом та іншими соціологами, які розглядали етику як фазу біологічної еволюції світу в біологічній природі людини. Англійський природознавець Чарльз Дарвін вважав, що постійні вправи вдосконалювали стадний інстинкт. Це і привело до появи у вищих тварин морального чуття. Значення моралі полягає в забезпеченні біологічно доцільної діяльності, а органічний світ включається в сферу моральних відносин. Суть моралі вбачається, в кінцевому результаті, в інстинктах самозбереження та продовження роду (виду).

  Спрощується і спотворюється процес виникнення і розвитку моралі у теоріях суспільного договору. Більш виваженим і глибоким видається соціально-історичний підхід до виникнення людини і моралі. Аристотель, Карл Маркс, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер та інші обґрунтовували соціальну природу моралі, її джерела шукали у розвитку суспільного життя. На думку прихильників соціально-історичного підходу, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства. її виникнення пов'язується з необхідністю підтримання суспільного (людського), на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індивідуальної за характером діяльності в колективну взаємодію для виживання людини в суворих умовах життя. Російський теоретик анархізму Петро Кропоткін розглядав принцип товариськості або закон взаємодопомоги в тваринному світі як вихідний початок появи моральних норм, почуття обов'язку, співчуття, поваги до одноплемінника і навіть самопожертвування. Взаємодопомога в процесі еволюції переходить в поняття справедливість, що виступає основним змістом етики. У сучасній етиці подібної позиції дотримується Карл Лоренц, розглядаючи моральні норми як просте продовження і ускладнення тваринних інстинктів. Основні з них: боротьба за збереження і продовження роду дає початок у людській практиці доброчесності, любові, турботі, жалості, відповідальності, боротьба за існування, охорону території мешкання виявляється в конкурентності і агресивних основах людини. У результаті людство повинно зізнатися, що природа натуральна, біологічна і треба навчитися приборкувати агресивність, спробувати знизити її вплив на життя. Раціональний спосіб подолання агресивності — любов, творчість і гумор, що дозволяє орієнтувати життєдіяльність позитивно.

  Багато в чому до еволюціонізму тяжіють і погляди професора Гуелфського університету (Канада) Макса Рьюз, який, відмічаючи, що деякі вчені пропонують вилучити етичні проблеми з філософії і біологізувати їх, намагається довести, що мораль породжена біологією для того, щоб забезпечити соціальне існування людей. Звичайно, без еволюційних процесів в біології не виникла б соціальна форма руху матерії і її еволюція. Але суспільне життя є принципово, якісно інша форма руху матерії, що не є сумою більш низьких форм. А функціонування свідомості, в тому числі і суспільної, не зводиться до біохімічних процесів у мозку суспільної людини, не вичерпується ними. Різновидністю концепцій натуралізму з питань походження моралі є соціологізаторський підхід в етиці. Прихильники соціологізації етики вказують на відмінність між людською культурою і тваринним світом, але підкреслюють загальну основу виникнення — ген як елементарну інформаційну одиницю, що є засобом (охоронцем і передавачем) інформації, способом біологічного і соціального успадкування на молекулярному рівні індивідуального і колективного досвіду живого. Відомий англійський письменник — генетик Роберт Докінз вважає, що гени егоїстичні. Уся еволюція живого пов'язана з боротьбою за існування вже па молекулярному рівні і виживають не завжди сильні і гідні, а, як правило, найхитріші, що зуміли пристосувати успадкований досвід для боротьби з ближніми. Виживають здебільшого ті, у яких виявляється максимальна любов до себе самого. Ген-егоїст навіть допускає форми поведінки, дещо пов'язані з альтруїзмом і в цей момент вигідний. Де вигідно і треба, ген-егоїст буде (і здатний) любити іншого. З таких позицій природа альтруїзму — це лише проекція егоїстичної поведінки.

Походження моралі випливає з природи людини як природної істоти, її потреб і інтересів, незмінної біолого-психологічної суті індивіда. Початок рекомендації антропологічного напрямку проголошений ще в V ст. до н. е. грецьким філософом Протагором: «Людина є міра всіх речей». Представники антропологічного напрямку в етиці Фома Аквінський, Девід Юм, французькі матеріалісти, Людвіг Фейербах та інші. У сучасних умовах антропологічна етика висвітлюється в працях екзистенціалістів, неофрейдистів та інші.

  У межах антропологізму в етичних вченнях можна розглядати і концепцію утилітаризму, її основним поняттям є користь індивіда (вигода, особистий інтерес тощо). Джерелом моралі є природа людини, а зміст морального вибору оцінюється шляхом арифметичного підрахунку вигод і втрат за результатами вчинку. В історії етики її представляли софісти в V — IV ст. до н. е., філософи Ієремія Бентам, Джон Стів Мілль, вчення прагматизму та ін. Відвертий індивідуалізм і підкорення поведінки особи принципу матеріальної користі і егоїстичного розрахунку, заперечення провідної ролі духовних інтересів у діяльності людини роблять утилітаризм непривабливим для значної частини громадськості, яка не сприймає гендлярський підхід у визначенні духовних цінностей. В сучасності відвертий утилітаризм зустрічається рідко, зазнав істотних змін.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua