Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ПЕРША
ЕТИКА: ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ
2. Структура етики. Категорії

Категорії етики.
  Закони моралі не можна пояснити відмовою від ідеї особистої автономії (деонтологічні ідеї апріорно-імперативної заданості моралі; теологічно-універсальна характеристика моральних вимог як божественних заповідей), або від ідеї загальності моралі шляхом її зведення до природно заданим людині утилітарним началом (більшість концепцій емпіричної етики). Індивідуальна воля виражає моральний закон не тоді, коли воля своє видає за загальне, а тоді, коли загальне обирає як своє. Можливість вільного морального вибору тим ширше, аніж більше міра свободи особи, визначена реальними умовами соціального буття, динамікою подолання різних форм соціального відчуження. Встановлення меж мети морально належного як вищих принципів моральності, представлено в змісті категорій моралі. Категорії (від грец. kategoria — висловлювання, обвинувачення, ознака) — це загальні, фундаментальні поняття, що відображають найістотніші, закономірні зв'язки і взаємодію реальної дійсності і пізнання. Категорії встановлюють міру проникнення свідомості в порядок суті, розкриття загальних суперечностей і законів розвитку.

  Етика як наука виникла і розвивалася в межах філософії і розглядалася як практична філософія або моральна філософія, базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинки індивідів і діяльність соціальних спільностей) та філософському світогляді. Світогляд завжди ціннісно орієнтований і не може бути нейтральним. Тому можна говорити про те, що скільки історичних типів світогляду, філософських напрямків, стільки й етичних шкіл, систем.

  Структура етики як науки або структура етичного знання охоплює шість змістовних блоків. По-перше, емпіричну, описову етику, що розглядає норови, звичаї, моральну чесність, що існували у середовищі представників різних народів і народностей, соціальних спільностей і прошарків, різних громадах, тобто встановлення, описування,  констатування й аналіз моральних фактів, реальних моральних чесностей людей, які й складають моральні відносини суспільства на різних етапах його розвитку. По-друге, загальну теорію моралі або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її суть, структуру, специфіку, взаємодії моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя та ін. По-третє, нормативну етику, як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особи, її моральних якостей, що відповідають суспільним моральним нормам. По-четверте, теорію морального виховання або педагогічну етику, що забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки. По-п'яте, професійну етику, покликану описати й обґрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їх діяльності. По-шосте, історію етичної думки, що демонструє як створюються етичні проблеми, як змінюються способи постановки питань, підходи до їх вирішень, як поглиблюється розуміння природи моралі, її призначення і функцій у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку.

  Категорії історичні, їх зміст уточнюється в процесі суспільної практики, оскільки шлях людства до Істини завжди тяжкий. На кожному новому етапі розвитку пізнання категорії дедалі точніше і повніше виражають об'єктивний світ, сприяють поглибленню і уточненню самого процесу пізнання. Це, природно, веде і до того, що формуються нові категорії, які відображають необхідність і закономірність загальних зв'язків і відносин, що стали на даному етапі пізнання пізнаним фактом, а отже, збагачують систему категорій певної науки. Категорії визначають систему понять науки. Кожна наука має свої категорії, оперує ними. Етичні категорії за природою не відрізняються від категорій філософії та інших наук є логічними формами відображення об'єктивного світу, процес їх формування логічно схожий з процесом формування категорій інших наук. Етичні  категорії аналогічні категоріям інших сфер знання і за функціями. Отже, такі поняття етики як звичай.

  Вчинок, моральна норма, моральний принцип, моральний ідеал, оцінка та інші вживаються і змістовно розкриваються переважно в етиці. До етичних категорій належать Добро і Зло, обов'язок і совість, честь і гідність, справедливість і відповідальність, моральний вибір і моральний конфлікт, сенс життя і щастя, товариськість, дружба, любов тощо. У поняттях розкриваються найістотніші властивості моральної реальності. Так, Добро є однією із загальних категорій етики, що виражає позитивну цінність, позитивне моральне значення явищ, подій суспільного життя, вчинків людини у їх взаємодії з моральним ідеалом. Зло — протилежність добру, негативна цінність, категорія, за допомогою якої позначаються негативні сторони дійсності, діяльності людей та відносин між ними. Це все те, що перешкоджає задоволенню інтересів людини і людства. Поняття обов'язок — усвідомлена й добровільно прийнята моральна необхідність, зобов'язаність, що стала внутрішньою потребою особи. Гідність — особливе ставлення з боку суспільства до людини, яке виражається у визнанні її цінності незалежно від майнового, статусного становища, національної, релігійної й іншої приналежності, що засновано на визнанні рівних прав кожного на повагу до себе, як рівного з усіма морального суб'єкта, а також міра самоповаги особи. Честь — позитивна оцінка навколишніх цінностей людини, як носія певних соціальних ролей, функцій. Совість — внутрішній самоконтроль особистості, пов'язаний зі здатністю формулювати для себе моральні зобов'язання, здійснювати самооцінку вчинків, самоконтроль поведінки, що виражається у відповідальності людини перед собою як носієм вищих універсальних цінностей.

  Поняття Сенс життя — соціально значуща цінність, пояснює, що обирається особою в житті у процесі її соціалізації та індивідуалізації, яка виступає генеральною  стратегічною настановою на певний спосіб життя, тип життєдіяльності та дає відповідь на запитання заради чого живе людина й виражається в об'єктивній спрямованості її життя. Щастя — вищий ступінь задоволення людини життям, від повноти її самореалізації, самоздійснення, досягнення соціально й особисто значущої мети. Система категорій і понять розкриває зміст предметної сфери етики.

  Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, відображений в історії етичної думки, залежить від філософської системи світогляду, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу розвитку суспільства, рівня опрацювання самого етичного знання, тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму себе і соціального замовлення суспільства, окремих спільностей, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії. Етика, як наука, виконує ряд функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтовна та функція формування етичних знань, що реалізуються в єдності, і їх розмежування має умовний характер. Моральні явища дещо розпливчаті, невловимі, важко фіксуються. Тому завдання етики — вивільнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визначити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Мораль не є результатом людського свавілля, об'єктивно визначена і виступає необхідною формою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має чітку логіку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчати реальні моральні процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє об'єкт дослідження мораль, уводить в науковий обіг факти, що підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Описова функція етики реалізується переважно при розгляді етапів історичного розвитку моралі або історичних типів.

  Функція формування етичних знань пов'язана з поясненням походження моралі, фактів морального життя, обґрунтуванням моральних цінностей, принципів, норм,  ідеалів, оціночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства і в кінцевому результаті — зі створенням знань про мораль. Етика формує наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні моральні факти в наукові. Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, а мають ціннісне значення, характеризуються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи, не створює нових норм моралі, а дає існуючим закінчені формулювання, орієнтує на те, що повинно бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання. Для того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, які найповніше і точно виражають глибинні інтереси суспільства і соціальних спільностей, мають історичне майбуття, їх необхідно піддати науковому аналізу. Звідси третя функція етики — ціннісно-орієнтовна. Історичний досвід свідчить, що така ціннісно-орієнтовна функція залежності від основного принципу філософського світогляду, панівної ідеології, може проявлятися в апологетико — прикрашальній або оціночно-критичній формах, а також у формі моралізаторства або ригоризму та ін. Функція формування етичних знань найповніше розглядається при висвітленні історії етичних вчень або етичної думки. Ціннісно-орієнтовна функція реалізується переважно в нормативній етиці. У науці, зокрема в етиці, категорії відіграють роль засобів пізнання і практичного освоєння своєрідної сторони суспільного життя — моральних відносин людей, визначаючи тим самим структуру науки, її місце в системі гуманітарного знання, її роль в пізнанні закономірностей суспільного життя. Суть етичних категорій зумовлює їх специфіку, яка полягає в тому, що етичні категорії здатні відображати процес об'єктивізації моральних відносин, а також виражати взаємозв'язок закономірно-стійкого в таких відносинах, служать практично освоєнню, регулюванню етичної сторони життя суспільства.

  Зміст етичних категорій відображає загальну визначеність взаємодії суспільства і особи, що виступають як сталі, необхідні, закономірні моральні зв'язки і взаємодії людей. Категорії формуються на основі досвіду суспільства, соціальних груп, людства, практика яких виявляє стійкі причино-наслідкові зв'язки людей, логіку зв'язків і відносин в їх абстрактній загальності. У конкретних вчинках і діях окремих людей виявляються стійкі, закономірні вирази об'єктивної якості моральних відносин: мотив, спонукання, мета, необхідність вибору, характер вчинку, його результат і вплив на життя суспільства, соціальні спільності та ін. Оскільки людина є часточка суспільства, установлюється в цьому одиничному факті загальне, те, що має визначальне значення для індивіда, і для відповідної соціальної спільності. Інтереси всіх представників соціальних спільностей, товариств установлюються внаслідок всебічної оцінки і аналізу вчинків індивідів, унаслідок того, що в різноманітті конкретних людських дій виявляється схоже, загальне, необхідно закономірне. Готується основа для абстрагування від одиничного і конкретного до загального, що відображає це одинично-конкретне в усьому різноманітті та багатстві. Основний зміст таких понять складає знання суттєвих суперечностей і закономірних зв'язків.

  В етичних категоріях відбивається закономірність причиново-наслідкового характеру, оскільки етична якість є специфічна визначеність і стійкість такого типу відносин, і тут, як у всій матеріальній дійсності, виникає умова проходження певних наслідків з відповідних причин. Але в моральній сфері специфіка дії визначається внутрішнім вибором, тобто вільним самовизначенням волі, що залежить багато в чому від психологічної настанови особи, надає закономірності причиново-наслідкову складну своєрідність. Інтереси суспільства і особи, їх збіг і суперечності в своєму сплетінні створюють моральні ситуації і обставини, за яких члени суспільства, соціальних спільностей відбирають  логічний аспект стеження з цих причин і відповідних результатів. Інтереси окремої особи як представника соціальної спільності можна встановити, знаючи, що необхідно спільності, суспільству, оскільки людина не існує сама собою, поза суспільством, без зв'язків і відносин із собі подібними, а суспільство є сукупність соціально-пов'язаних один з одним людей. У такому значенні моральні поняття совість, обов'язок, честь та інші увібрали в свій зміст усе те, що стало відомо завдяки людській дії, мотиву, меті. За своєю природою поняття, категорії з логічними формами мислення. Зміст етичних категорій відображає те, що є необхідним, закономірним і тому відносно більш стійким для суспільно-особистих відносин усередині соціальної групи, бо в них виражається причиново-наслідкова закономірність зв'язку моральної свідомості і морального життя, практики. Людина, порушивши обов'язок, несе біду багатьом. Розкривається діалектика логічної причиново-наслідкової взаємообумовленості життя соціальної спільності. Зв'язок моральної свідомості, вираженої у розумінні обов'язку, з практикою поведінки, у такому випадку є фактом їх невідповідності, що має місце через недотримання суб'єктом морального обов'язку.

  Сформувавшись як абстракції незліченної кількості окремих, одиничних, конкретних вчинків, спонукань, мети тощо, категорії етики можуть вірно, або спотворено відображати і виражати суть відповідного аспекту поведінки соціальної спільності. Невірне розуміння суті етичних категорій полягає в абсолютизації їх змісту, у наданні змісту значення вічної загальності і незмінності. Насправді ж, коли в процесі формування категорій людина абстрагується від конкретного, одиничного, прибираючи, знімаючи другорядне і випадкове, умовне і характерне лише тільки для цієї ситуації і цього індивідуума, то знаходимо загальне знання, що в різноманітті складного бере істотне для соціальної спільності. Отже, соціально-історичні умови життя людей не можуть не безпосередньо або опосередковано впливати на зміст етичного поняття, що формується, додаючи їм соціально виражений характер. Моральні інтереси людей, які служать меті розвитку суспільства, завжди накладають відповідний відбиток на той бік змісту категорій, яка виражає суть того, що відображається. Саме тому категорії совість, честь, справедливість та інші увібрали в свій зміст те, що є конкретним вираженням соціально-історичної мети та інтересів соціальних спільностей. Категорії етики це підсумок, сума знання морального життя соціальної спільності або суспільства, завдяки чому формулюються етичні думки, багато в чому пронизані категоріальним знанням, які, знаходячи характер принципів і норм, виступають як істинні і обов'язкові для всіх представників соціальної спільності суспільства і ті думки — вимоги.

  Етичні категорії мають емоційну зарядженість і спрямованість, що відображається, і тому передбачають деяку емоційну внутрішню діяльність — психологічні переживання, пов'язані з усвідомленням змісту категорій совість, щастя, обов'язок та інші. Оскільки свідомість є єдність мислення, волі, почуттів тощо, то усвідомлення етичних категорій, виявлення їх нормативно-оцінного характеру і виступає у вигляді стимулятора, спонукання до певної взаємодії вибору і оцінки самого поняття.

  Специфіка етичних категорій полягає в тому, що відображають необхідні зв'язки і все закономірно-стійке і стале в моральному житті, до якого неможливе філософсько-пізнавальне, спокійне ставлення. Етичне є якість, що об'єктивно складається в моральних відносинах, тому специфіка етичних категорій залежить від того, що і як відбивається у відповідних поняттях. У громадській організації свого життя люди зустрічаються і розкривають певну якість відносин одного з одним, між особистістю і колективом, яка має свою специфіку, на відміну від якості інших форм суспільних відносин, наприклад, політичних, правових тощо. Пізнаючи причинно-наслідкові зв'язки відносин, поглиблено дізнаючись про внутрішні, приховані пружини зв'язків, люди знаходять поняття про них, завдяки чому точніше пізнають бік свого життя. Нагромаджений досвід, підсумок і сума знань, що є в поняттях, допомагають людям усвідомити місце і роль кожного з етичних феноменів у моральному житті соціуму. Отримана інформація дозволяє ефективно впливати на свідомість кожної конкретної людини. Мислення етичними категоріями є понятійне відображення моральної практики, науковий спосіб відображення якісно своєрідної сторони людського суспільного життя.

  Етичні категорії виникають на основі абстрагування від конкретної дії, в якій поєднуються почуття, переживання, свідомість. Мислення мовби розчленовує факт, відбираючи те, що служить основою для утворення поняття совість, обов'язок, честь тощо, і водночас формує протилежну співвідносність — безсовісність, ганебність тощо. Погані дії, протилежні добрим, якими прийнято вважати вчинки, які відповідають інтересам суспільства, соціальної спільності, показує, в чому і як виявляється порушення людиною обов'язку, як і чому людина стає рабом своєї підлоти, діючи всупереч совісті. На базі узагальненого відвернення, характерного і істотного у відповідних вчинках, суспільство, соціальна спільність формують поняття про моральне і аморальне вираження совісті, обов'язку, справедливості, які потім конкретизуються в нормах і принципах моралі. За допомогою етичних категорій відображається загальне, закономірне і істотне, що виявляється людьми в моральних відносинах, як те, що виникає із суспільних умов і відносин. Як і законам, категоріям етики властиві риси загальності, відносної стійкості, необхідності. Категорії етики — це загальні істини, прикладені для оцінки дії з бажаною нормою дії, але в загальній істині є все багатство різноманіття реальної дії, оскільки виведена, абстрагована з конкретної безлічі реальних виборів, дій, відносин.

  Етичні категорії відображають історичність моралі, тому виступають як істини або помилки, оскільки їх зміст здатний бути адекватно і неадекватно фактичним, об'єктивним. Як істини, в яких викристалізуваний досвід людства в конкретно-історичному розвитку, категорії етики необхідні суспільству для правильної орієнтації, передбачення результатів певних вчинків для соціальної спільності і для самого суб'єкта, що є представником спільності. Через зміст категорій етики, що виступають об'єктивними істинами, людина знаходить основу вибору, одержує практичну можливість для освоєння морального життя. Об'єктивність категорій, їх зміст відображають те, що випливає із соціальних відносин і, знаходячи конкретну визначеність у відповідному виборі і дії, сприяє прогресу суспільства. Об'єктивна істина стає основою внутрішнього, суб'єктивного рішення, відбору, реалізується практично в діях суб'єктів суспільних відносин. Але в такому випадку від самого суб'єкта, його можливостей, свідомого прагнення залежить правильність вибору і вчинку, тобто об'єктивність або суб'єктивність істини практично. Природно, що самі категорії, виступаючи як істини, що правильно відображають моральні явища, є своєрідними критеріями для оцінки мотивів, способів досягнення мети та самих результатів дії. Категорії служать мовби ідеальним вираженням загального зразка для порівняння з ним усього конкретного різноманіття реальних почуттів, станів, думок, що є об'єктами відображення.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua