Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ПЕРША
ЕТИКА: ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ
2. Структура етики. Категорії

Емпіричне і теоретичне в етиці.
  У структурі етичного знання виділяються два рівні знання — емпіричний і теоретичний. їм відповідають два взаємопов'язаних, але специфічних види пізнання: емпіричне і теоретичне дослідження етичних проблем. Емпіричне і теоретичне дослідження етичних проблем пізнають одну і ту ж об'єктивну реальність, але її бачення, її уявлення в етичних знаннях даються по-різному. Емпіричне дослідження в основі орієнтоване на вивчення явищ і залежності між ними. На рівні емпіричного пізнання суттєві етичні зв'язки не виділяються ще в чистому вигляді, але якби висвічуються в явищах, проступають через їх конкретну оболонку. На рівні ж теоретичного пізнання етичних проблем відбувається виділення суттєвих зв'язків у чистому вигляді. Суть об'єкта — взаємодія ряду законів, яким підкоряється об'єкт. Завдання теорії якраз і полягає в тому, щоб відтворити всю взаємодію між законами і, отже, розкрити суть об'єкта. Виділивши емпіричне і теоретичне етичне пізнання як два особливих типи дослідження, можна визначити, що теорія і емпіричне мають справу з різними зрізами однієї і тієї ж етичної дійсності. Емпіричне вивчає етичні явища (обов'язок, совість, героїзм тощо) і їх кореляції; у цих кореляціях, у взаємодії явищ емпіричне може сприймати вияв закону. Але в чистому вигляді емпіричне є наслідок теоретичного дослідження.

  Емпіричні і теоретичні рівні етики відрізняються і засобами. Емпіричне базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об'єктом, що вивчається, передбачає здійснення спостережень і експериментальну діяльність. Тому засоби емпіричного дослідження повинні охоплювати засоби реального спостереження та експерименту. У теоретичному ж дослідженні етичних проблем відсутня  безпосередня практична взаємодія з об'єктами, на такому рівні об'єкт може вивчатися тільки опосередковано, в уявному експерименті, але не в реальному. Особлива роль емпірії в етиці полягає в тому, що тільки на такому рівні дослідження маємо справу з безпосередньою взаємодією експериментатора із соціальними об'єктами, що вивчаються (людиною, професійною групою, іншою соціальною спільністю, суспільством узагалі). Саме в такій взаємодії об'єкт виявляє природу, об'єктивно властиві моральні характеристики. Можна сконструювати в думці безліч етичних моделей і теорій, але перевірити, чи збігаються ці схеми з дійсністю, можна тільки в реальній практиці, з якою маємо справу в межах емпіричного дослідження.

   Емпіричний і теоретичний рівні етичного мають складну будову і структуру. У них можна виділити особливі рівні, кожний з яких характеризується специфічним пізнанням і особливими типами етичного знання. На емпіричному рівні можна виділити, щонайменше, дві ступені: по-перше, спостереження, по-друге, емпіричні моральні факти. Дані спостереження мають первинну інформацію, що одержується безпосередньо в процесі спостереження за об'єктом. Ця інформація одержується в особливій формі безпосередніх чуттєвих даних суб'єкта спостереження, що потім фіксуються у формі протоколів спостереження. Протоколи спостереження виражають інформацію, що отримується спостерігачем, у мовній формі. Перехід від даних спостереження до емпіричного морального факту передбачає пізнавальні операції: по-перше, раціональне опрацювання даних спостереження і пошук стійкого, інваріантного змісту; по-друге, для встановлення морального факту необхідне з'ясування інваріантного змісту, що виявляється в спостереженнях.

   Що ж до теоретично етичного дослідження, то тут застосовуються особливі методи: ідеалізація (метод побудови ідеалізованого об'єкта); уявний експеримент з  ідеалізованими об'єктами, який мовби замінює реальний експеримент з реальними об'єктами; логічні методи побудови теорії (сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи); методи логічного і історичного дослідження та ін. На теоретичному рівні етичного знання виділяється два рівні: перший — часткові теоретичні моделі і закони, що виступають як теорії, які належать до досить обмеженої сфери етичних явищ. Прикладами таких часткових теоретичних етичних моделей можуть служити вчення про виправлення імен («чжен мін») Конфуція, про свободу волі в межах релігійної етики та ін. Другий рівень теоретичного етичного знання: розвинена етична теорія. У ній усі часткові теоретичні моделі і закони узагальнюються, виступають як наслідок фундаментальних принципів та законів етичної теорії. Два типи організації наукового етичного знання — часткові теорії і узагальнені розвинені теорії — взаємодіють між собою і з емпіричним рівнем знання.

  У структурі етичного знання відіграють особливу роль закони моралі. На відміну від інших виявів закономірних суспільних зв'язків, історичної необхідності, що стоять на фундаменті індивідуальних і суспільних потреб, закони моралі мають подвійну природу. Як належне, нормативно-ціннісна мораль існує в формі закону. У такому значенні моральні начала суспільного розвитку універсальні, загальнозначущі, об'єктивні і необхідні. Мораль тут не терпить свавілля, підпорядковує суспільні процеси логіці, не менш суворій і обов'язковій, аніж логіка природних явищ. Але моральна необхідність здатна реалізовувати себе тільки через індивідуальну людину. Шлях до неї лежить через свободу людської волі, свободу морального вибору. Особливість моральних законів в єдності двох протилежних начал: добровільно-особистого і об'єктивно-універсального. В єдності ідеальне і дійове, особове і суспільне, свобода і загальність.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua