Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ПЕРША
ЕТИКА: ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ
1. Що таке етика: суть і зміст

Норми моралі.
  Норма — це зразок, правило, принцип діяльності, визнаний соціальною організацією і заданий для виконання її членам. Для етики важливо, як ці норми виникли. Існують дві протилежні позиції. Матеріалісти пояснюють походження моральних норм з потреб суспільного життя (регулювання відносин між індивідом і колективом); теологи вважають, що джерело моральних норм надприродне — Бог. У підтвердження думок релігійні мислителі посилаються на Святе Писання, особливо Євангеліє, указують, що Святе Писання пронизане особливим ставленням до морального Добра і Зла. Це видно і в зображенні осіб, і в описі подій. Відомо, що Ісус Христос сам гідний наслідування зразок етичної досконалості. Священне Писання підкреслює моральну сторону справи, і тому зобов'язує людей подумати про те, чи свідчить це про надприродне походження моральних норм. Мабуть, певно, свідчить. Адже саме джерело, як стверджують теологи, узгоджене з думкою і волею Бога. А ось чи всі моральні істини можуть стати правилами поведінки — це вже інше питання.

  Отже, позиція релігійних мислителів з приводу джерела моральних норм викликає сумнів. Чи є відмова від позиції теологів доказом істинності позиції матеріалістів? Необхідно подумати. Якщо норми формувалися з потреб суспільного життя, то все морально, що служить суспільству. Чи можна погодитися з такою тезою? Спірне питання. В історії суспільства такий підхід уже існував. Люди насильно переробляли у гвинтики та інші деталі піраміди влади, що повинні були підкорятися тому, що визначалося як суспільні інтереси. Така практика неминуче руйнувала моральну свідомість: у суспільстві, де йшло безжалісне полювання на людей незалежних, вільнодумних, високі моральні якості ставали не тільки зайвими, але й небезпечними.

  Реальний розвиток суспільства — складне поєднання, завжди несподівана рівнодіюча людської особистої і групової долі, дій, мети, але зовсім не є результатом єдиного, спрямованого (ким і куди спрямованого?) будівництва. Отже, вважати, що норми сформувалися тільки з потреб суспільного життя, не зовсім вірно. Мабуть, джерелом моральних норм завжди є людська діяльність і розум, можливо, саме тих незалежних і вільнодумних людей. Розум здатний пізнати істину. Розум може визначити, добрі або погані людські вчинки і людське ставлення до них. Істина про добро спирається на розуміння природи людини і її мети, бо благо те, що відповідає цій природі і меті самого буття. Жодна з моральних норм не може суперечити розуму і людській природі. У більшості випадків, коли висловлюємо думки, що є моральними нормами обов'язок, доброчесність, обговорюємо одну з проблем етики. Щоб наповнити зміст етики, треба знайти те загальне, що властиве моральним нормам. Що є загальним і властивим тільки моральним нормам? На це запитання відомі філософи — етики давали найрізноманітніші відповіді і жодна з них не є повністю задовільною. Але ближче до істини, вважає дехто з філософів, підійшов англійський філософ — етик Джон Мур. Загальним для всіх етичних норм і етикою називав науку, що займається розв'язанням питань: Що таке Добро? Що таке Зло? Та такий підхід може мати багато значень. Якщо люди говорять: «Зараз вчиняю добре» або «Вчора у мене був хороший обід», то кожне з таких речень деяка своєрідна відповідь на запитання. Точно також кожна думка, що виражає схвалення або осуд на адресу людей або речей, що існували, існують або існуватимуть, дає деяку відповідь на запитання: «Що таке Добро?». Але не в такому значенні ставить запитання наукова етика. Ні ця, ні безліч подібних відповідей не можуть увійти до етичної системи, тому що етика наука, яка має причини і принципи, достатні для вирішення питання про правильність кожної окремої відповіді.

   Отже, Що таке Добро? Дати відповідь на це запитання дуже складно. Описати суть поняття можливо тільки тоді, коли поняття є чимось складним. Можна дати визначення, наприклад, коню, тому, що кінь має багато різних властивостей і якостей, які можете перерахувати. Поняття ж добро — таке ж просте, як і поняття жовте, синє, тощо. Але поки не дамо визначення, етичні міркування можуть виявитися помилковими. Тому використовуємо інший метод, визначимо поняття через описовість. Спільним для всіх етичних норм, що характеризують поняття добро, є прикметник хороший. Отже, добро це ті відносини, вчинки, до яких є застосовним прикметник хороший. І етика прагне встановити властивості, притаманні всім хорошим предметам.

  Добро і Зло — це категорії етики, які в гранично узагальненій формі означають моральне і аморальне у вчинках і мотивах людей, в явищах соціальної дійсності. Такий підхід до визначення провідних категорій етики може підштовхнути до думки, що в науці етиці мало наукового. Тому виникає проблема науковості етики. Науковість етики пов'язана з глибоким пізнанням діяльності людини, з метою і значенням життя. Треба пам'ятати, що окремі павуки зі своїми позитивістськими настановами вносять у цю сферу мало з того, що пояснює такий зв'язок. Питання про сенс людського життя пов'язане з проблемою людського буття і буття взагалі, а тому дійсна філософія буття — опора етики. Науковою ж маємо право назвати лише ту етику, що пов'язана з такою філософією.

  Часто прагнуть поняття наукової етики пов'язати з гіпотезою еволюції людини. Еволюціонізм підкреслює, що етичні принципи мінливі, що погляди на добро і зло міняються. Така мінливість самих основ поведінки повинна б вести до повної відносності в етиці: що є добром, а завтра стане злом і навпаки. Однак людина сприймає добро і зло не як відносні, а як абсолютні незмінні цінності. Обставини міняються, люди по-різному здійснюють погане і добре, але суть цих цінностей міняється не більше, ніж сама людина. У людині виявляємо другорядні, випадкові зміни, а принципово, за своєю природою, людина залишається тією ж. Саме ця незмінність самої її суті і дозволяє називати людьми тих, хто дуже відрізняється від інших істот і вважати їх здатними до морального життя. Гіпотеза еволюції етики, а не людини взагалі, важлива лише для позитивістської науки про мораль. Для етики гіпотеза еволюції має другорядне значення, однак змінюються умови життєдіяльності людини, її можливості і відносини, змінюється і мораль, а отже, і етика.

  Релігійна етика всією системою поглядів впливає на людину, на мету її буття, на сенс існування, формує особливу поведінку людини. Якщо говорити про самі основи поведінки, дуже багато з її моральних заповідей співпадають з науковими принципами, які людина повинна була б покласти в основу своїх дій навіть без релігійних джерел. Така, заповідь про любов до ворогів — важкий для науки і військової справи принцип поведінки. Однак людина, що керується розумом (а не ідеологією), визнає його етичну велич. Окрім того, більшість моральних принципів, з якими зустрічаємося в Біблії, стають повністю зрозумілими, оскільки проголошують милосердя, співчуття, допомогу. І тут треба відмітити, що вже дві тисячі років теологи намагаються додати науковості відкритій етичній істині. Так, Хома Аквінський увів ідеї Аристотеля в межах християнської етики.

  У просвітницькій діяльності церква по обов'язку служіння займається моральними питаннями, піднімає свій голос, коли виникають етичні проблеми. Наприклад, Папа Іоанн Павло II у своїх працях багато говорив про етичні проблеми. Так, неодноразово виражав своє ставлення до моральних проблем, які прогрес біології і медицини породили в подружній і сімейній сферах життя. Розглядаючи релігійну етику, не повинні забувати її особливість, що деякі етичні норми доповнені в релігійних писаннях істинами надприродними. Ці істини приймаються на віру, і розум може бути з ними не згодний (наприклад, істиною про освячуючу душу благодать, і істиною про єднання з Богом у вічному житті тощо). Необхідно наголосити, що постійно виникають нові проблеми в змісті етики, в її предметі відбуваються зміни. Особливо це характерне для західної етичної думки. Інтерес виявляється до нормативної етики, прикладних галузей етики. Почали активно розвиватися такі її різновиди, як медична етика, екологічна, педагогічна та ін. У сучасності етика вийшла за межі однієї тільки науки, наприклад, медицини і здобула комплексний характер. Проблеми евтаназії, самогубства, аборту, ставлення до безнадійно хворих людей, інвалідів, які поступово вмирають, до фізично і розумово відсталих, стариків і самотніх — усе потребує з позицій етики, моралі, уваги, їх змушує нагадати про трагедії і нещастя життя, про рани і обов'язки, хвороби і страждання, а отже, і задуматися над самою головною філософською проблемою — проблемою життя і смерті.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua