Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ п'ятий
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ГЛАВА ПЕРША
ЕТИКА: ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ
1. Що таке етика: суть і зміст

Поняття (етики).
  Поняття етика етимологічно походить від стародавнього грецького слова etos, яке спочатку (зокрема, ще в «Іліаді» Гомера) означало місцеперебування, спільне житло. Згодом набуло нового значення: звичай, темперамент, характер. Історія слова етос зафіксувала те важливе спостереження, що звичаї і характери людей народжуються в спільному житті. Видатний мислитель античності Аристотель беручи за основу значення слова етос як характеру (темпераменту), формулює прикметник ethicos — етичний, визначивши особливість людської доброчинності, а саме доброчинності характеру (мужність, мудрість, помірність, справедливість та ін), які відрізняються від доброчинностей розуму. Для визначення науки, що вивчає етичні чесності. Аристотель сформував новий іменник ethice — етика, що зустрічається в назвах творів («Велика етика», «Нікомахова етика», «Евдемова етика»). Так, у IV ст. до н. е. етична наука одержує назву, що носить і досі.

Історія становлення поняття етика повторюється ще раз на римському ґрунті. Приблизним латинським аналогом слова «etos» є слово «mos» (moris), що також означає вдачу і характер людини, крій одягу і моду, звичай і порядок. Стародавній римський філософ Цицерон, орієнтуючись на грецький досвід і прямо посилаючись на Аристотеля, сформував прикметник «moralis» (що належить до характеру, звичаїв), а від нього пізніше виникає поняття «moralitas» — мораль. Отже, за етимологічним змістом грецьке «ethice» і латинське «moralitas» збігаються. Ці поняття народилися не в стихії народної свідомості, а створені філософами для визначення певного явища.

  У процесі історико-культурного розвитку поняття етика і мораль наповнюються різним змістом. У суспільній свідомості мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, сталі норми поведінки, оціночні уявлення про Добро, Зло, Справедливість тощо). Етику ж почали розглядати як науку, що вивчає мораль, реальне явище предметну сферу. Хоча в повсякденному слововживанні поняття мораль, моральність відмінності у значенні не завжди дотримуються. Російським аналогом терміна мораль є поняття нравственность (моральність). Першоджерелом стало слово нрав (характер, тобто сукупність душевних якостей, що відрізняються від розуму; пристрасті, волі та ін.), від якого утворено прикметник нравственный, що і став основою слова нравственность. Уперше поняття моральність (нравственность) зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст. Поняття мораль і моральність часто ототожнюються, і є досить підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Георга Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, правил поведінки, а моральності — як утілення таких принципів, правил і норм у реальній поведінці людини та стосунках між нею й іншими людьми. Отже, історія (пам’ять) термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність).

  Що ж таке мораль як соціальне явище, і яку предметну сферу моралі вивчає етика? Мораль — реальне явище, предметна сфера. Правда, у живій мові поняття етика, мораль і досі вживаються як взаємозамінні. Досить звичайні для повсякденності словосполучення, як етика студента, молодіжна етика, етичні норми мають на увазі певні моральні процеси та якості. З іншого боку, якщо мова йде про моральну теорію, моральну філософію, то маються на увазі етичні вчення.

Відомий філософ Іммануїл Кант говорив: «Дві речі наповнюють душу завжди новим і дедалі сильнішим здивуванням і благоговінням, чим частіше і триваліше роздумуємо про них, — це зоряне небо наді мною і моральний закон в мені». У сучасності, як ніколи раніше, для демократичної держави дуже гостро стоять етичні проблеми. Розбудовувати молоду демократичну державу мають люди душевно чисті, високо етичні, охоплені загальнолюдськими цінностями. Людина як природна — істота тлінна і обмежена. Поняття і межі її життя відміряні дуже блідо. Але, боячись темряви небуття, людина ні за яких умов не хоче миритися з тьмою і прагне вирватися з лещат часу і простору, тягнеться до безсмертя. Прагнення безсмертя, бажання піднятися вище за себе, вийти за природні межі ніде не знаходять такого повного задоволення, як на моральному просторі. Стародавні філософи вважали людину чимось середнім між тваринами і богами. Скориставшись таким порівнянням, можна сказати: моральність і є те, що виводить людину з тваринного стану і підіймає до божественних висот.

  Мораль — одна з форм духовного життя, один із найдавніших, універсальних способів соціальної регуляції, має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вимір дає уявлення про міру людяності суспільства і особи. Мистецтво і релігія, філософія і право завжди звертались до проблем Добра і Зла, Справедливості, Гуманності, сенсу життя і щастя людини та узагальнювали досвід духовних пошуків. Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті постала у XX ст. у період пострадянських трансформацій, зокрема, в Україні. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися катастрофічними наслідками для людини (проблема війни в ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними проблемами). Вирішення їх без опори на моральність людського існування здається неможливим. Оскільки інтелект, не наповнений, не пронизаний моральністю (моральними цінностями) здатний зруйнувати не тільки навколишній світ, але й самого себе. Моральне відродження і духовне вдосконалення людини — мета і засіб прогресивного розвитку суспільства і людства.

  Людина підіймається до моральних висот тоді, коли саме життя (як мінімум, власне!) прагне сформувати мораль. На такому шляху, якщо брати всю суспільну біографію людини, її історичний розвиток, багато завоювань і багато невдач. Проте завоювання не посилювало моральну волю людини і суспільства, а невдачі не ослабляли її. Разючий факт полягає в тому, що людина тим наполегливіше, завзятіше, упертіше прагне до моральних ідеалів, чим далі відстає від них реально. Як запашна троянда зростає на удобреному ґрунті, так чистота моральних помислів ішла корінням у бруд суспільних невдач, виникаючи як їх заперечення. І як не погодитися із Софоклом, що моральний початок в людині є найбільша її таємниця, найбільше чудо. І якщо є мораль, то непомітна, але зате її відсутність позначається фатально.

  Здається, що від моралі нічого не залежить. Зневажання її норм часто нічим не загрожує: ну чому не відвернутися від друга, якщо така дріб'язковість допомагає твоїй кар'єрі, чому не відмовитись від батька, якщо того вимагають політичні інтереси, чому не обдурити, якщо це може принести явну вигоду. Але варто, однак, стати на такий шлях, як стає ясним, що це шлях в безодню. Раптом виявляється, що все — і господарські успіхи, і соціальна стабільність, і психологічне самопочуття — безвідривно від моралі. Те, що здавалося невидимою, майже ефемерною, річчю, що нічого не означає, раптом обертається грізною руйнівною силою. Мораль мстить за зневажливе ставлення до її законів. І нікому — ні людині, ні суспільству — не дано безкарно зневажати її закони. Ця істина вистраждана людством.

  Історія термінів підводить до узагальненого визначення: етика є наука про мораль. Відомо, що жодна людська спільність не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, що поступово ставали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство в процесі  історичного розвитку сформувало особливий соціальний інструмент, за допомогою якого може регулювати і спрямовувати поведінку кожної людини, щоб не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

  Мораль існує у двох формах: особистих якостей (моральні якості людей — милосердя, відповідальність, скромність, чесність та ін.) і сукупність суспільних норм поведінки й оціночних суджень (таких, наприклад, як «не вкради», «не вбий» та інші і «справедливо, порядно, доброзичливо» тощо). Моральні якості характеризують особу з позицій її здатності спілкуватися із собі подібними і співіснувати з ними, виступають як риси характеру і проявляються у взаємодії з іншими людьми. Моральні норми й оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства і стають основою поведінки людей. Це знаменник різноманіття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального, визначають тип поведінки, який необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

  Отже, моральні якості (властивості особи), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалізуються в стосунках, взаємодії між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає в суб'єктивно-особистій формі, а у другому — як об'єктивований, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні відносини. Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери — сущого і належного. Сфера сущого виражається в реально існуючих звичаях, дійсних ціннісних значеннях реальних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належного передбачає нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості, а є і ціннісний зміст, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей.

Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи) «як повинно бути», які підтримуються громадською думкою і (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

  Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення Добра і Зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій Добра, Зла, Справедливості підкреслює її оцінювальний характер. Мораль — особлива форма взаємодії людини з дійсністю, з конкретними людьми, соціальними спільностями представниками світу природи і цінностей культури.

  Отже, мораль зосереджена на людині й проявляє себе в ній як суспільний початок, об'єднує людей, які залучені у різні види діяльності й взаємодії. Найвищий сенс призначення моралі виражається у забезпеченні цілісності і гармонійності міжлюдської взаємодії, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку й відіграє важливу роль у житті людини й суспільства. Отже, мораль є складною сферою життя людини і суспільства, що виражає ступінь їх людяності, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики.

  Етика — наука про особливу сферу людської життєдіяльності, специфічний інститут — мораль. Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, суть, місця та її призначення в розвитку людини і суспільства. В етиці осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, теорії, що прагнуть пояснити природу,

закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості. Правда, відразу слід обмовитись, що нарівні з класичною позицією на етику як науку про мораль, існує думка серед мислителів, які займаються етичними проблемами, і, що етика не є наукою. Видатний мислитель-гуманіст Альберт Швейцер це пояснює тим, що «наука як опис об'єктивних фактів, обґрунтування існуючих між ними взаємозв'язків і узагальнення всієї сукупності накопиченого матеріалу можлива лише тоді, коли мова йде про ряд однорідних фактів, що повторюються або про один факт серед явищ, коли в наявності матерія, в яку належить внести порядок. Науки про людське бажання і діяння немає і не може бути. Тут може йти мова лише про суб'єктивні і єдині своєрідні факти, взаємозв'язок яких прихований в загадковому людському Я».

  Якщо з об'єктом вивчення етики більш або менш ясно, то складніше з її предметом. У процесі історичного розвитку цивілізації людства предмет етики змінювався. Це обумовлено двома обставинами. По-перше, змінювався сам об'єкт вивчення — мораль (те, що моральне в одних умовах, ставало аморальним, щонайбільше ненормальне в інших, умовах, що змінилися). По-друге, змінювався предмет етики і внаслідок розвитку самого етичного знання, відкриття нових сторін, регулятивних механізмів моралі, що свідчило про різні ступені і рівні її пізнання. Обидва ці процеси в їх взаємній залежності знайшли відображення в історії світової етичної думки. Характерним тут є те, що мораль, виступаючи об'єктом вивчення етики як науки, не створює етичні норми, правила, а лише встановлює, що в суспільстві або в історичну епоху вважатимуть або вважали добром або злом. Мораль не визначає, що є добро, а що — зло. Цим займається етика, визначаючи мораль, тобто, що добре, що погано з нормативної точки зору. Отже,  предметом етики виступають моральні норми. Тому, етика — наука, об'єктом вивчення якої є мораль.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua