Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ третій
ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ШОСТА
СЕНС І СПРЯМОВАНІСТЬ ІСТОРІЇ
1. Сенс історії — філософська проблема

Поняття сенс історії.
  Поняття сенс історії зв'язане з вивченням об'єктивного, іманентного змісту історичного прогресу, — спрямованості його реалізації, гуманізації суспільних відносин, з історичним пізнанням та історичною свідомістю. Поняття сенс історії — синтетична категорія, що охоплює буття самого історичного процесу і пізнання історичного прогресу, історичну свідомість, історичну пам'ять. Сенс історії допускає єдність суб'єктивного й об'єктивного в історичному процесі, минулого і сучасного. Але сенс історії допускає розгляд їх з позиції спрямованості розвитку людського суспільства, осмислення логіки розвитку та розкриття суті спрямованої, доцільної діяльності людини. Поняття сенс історії характеризує діяльність людей, сповнених свідомістю, допускає почуття соціальної відповідальності кожного члена суспільства, необхідність свідомості місця і ролі в соціальних умовах, спільність переживання за майбутнє людства.

  Історія не тільки дає пізнання і знання про те, як жили, почували, думали предки, але й підказує, як жити людям, ким є або ким можуть стати в історії. Історик, для якого минуле існує як усунена від нього, перебуваюча поза ним даність — подібно тому, як природа існує для натураліста, — ставить завдання сформулювати, визначити знання про минуле, прагнучи по можливості уникнути якої-небудь модернізації, з'ясування за аналогією із сучасним. Інтерес до минулого має сугубо теоретичний характер. Для філософа минуле існує лише стосовно себе, тобто до людини, що живе в сучасності, для якої минуле є тільки передумова, вихідна умова власного життя, не вичерпуючи всього її змісту. Філософський інтерес до минулого має практичність і ставить завдання знайти важливий для сучасності практичний сенс. У філософії мова йде не про історичне знання, а про історичну самосвідомість людини — умову її власного історичного буття.

  Знати історію і бути в історії — різні речі. У чому дійсно історичне буття людини? Минуле історія дозволяє зрозуміти, відповісти на запитання: як раніше жили люди? Але відповідь не дає ніякої гарантії правильності обрання життєвого шляху в сучасності. Складається враження, що люди нічому не вчаться в історії. Але питання змушує людей дивитися на минуле очима не тільки історика, але й філософа, бачити в минулому не замкнутий і ізольований від людей світ, але й умови власного життя. Філософія має справу зі свідомістю, але не зі свідомістю професійного історика, для якого історія існує не як факт, даний у досвіді вивчення історичних джерел, а як цінність, що має безпосередність зв'язку з буттям в історії і лежить за межами будь-якого можливого досвідного знання. Ніяке знання історичних фактів, доступних історику, не може розкрити людям сенс буття людини, а цінність людей, людини для історії, оскільки сенс лежить у сфері не тільки сущого, але й належного, і не може бути осягнутий розумом, що звик оперувати одними лише фактами.

  Запитання про те, ким люди є в історії і чим історія є для сучасності, тобто в чому людська цінність історії, і є те головне запитання, на яке намагається відповісти філософ або будь-яка людина, що мислить філософськи. Якщо люди, людина в історії ніхто, то й історія для людей ніщо — порожнеча, позбавлена змісту і значення, Але так, звичайно, не буває. Людина живе в історії й у будь-якому випадку є в ній хтось, з чого випливає, що історія має для людини визначену цінність. Цінність, звичайно, різна в людей різних епох. Але там, де цінність вперше усвідомлюється людиною, виникне філософія з її прагненням раціонально уявити цінність у вигляді якоїсь більш-менш систематизованої ідеї історії. Якщо для історика ідея історії існує просто як даність свідомості, про походження якої не завжди може скласти ясне уявлення, то для філософа свідоме формулювання такої ідеї — головна мета діяльності. Філософ, звичайно, не придумує ідею історії, як і будь-яку іншу, власним розумом, а знаходить її в історичній свідомості епохи, експлікує з усього розумового матеріалу своєї епохи. Ідея прогресу й ідея кінця історії не вигадані філософами, а виникають як стихійно панівний умонастрій епохи і лише потім одержують ідейне оформлення у філософських текстах. У філософії саме цікаве і варте не те, за що рятує філософ — рух уперед до світлого майбутнього або назад до Золотого віку, а як будує систему доказів, як формується ним ідея руху вперед. Адже ніякими посиланнями на факти, відомі історичній науці, не можна довести правомірність руху ні в ту, ні в іншу сторону, як і не можна упевнитися в самій наявності руху.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua