Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ третій
ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА
1. Духовне життя: поняття, суть, структура

Індивідуальне духовне життя.
  Життя людини протікає на різних рівнях — індивідуальному та суспільному. Тому і духовне життя людини розглядається як індивідуальне духовне життя та духовне життя суспільства. Безумовно, обидві форми духовного життя нерозривно взаємозалежні між собою й одночасно мають різну специфіку.

  Індивідуальне духовне життя розгортається шляхом освоєння духовних надбань життя суспільного, коли людина попадає в поле тяжіння визначених духовних цінностей (справжніх або вигаданих), що функціонують у суспільстві. Але життя не просте відображення духовності суспільства. Умовою індивідуального духовного життя виступає формування внутрішнього духовного світу, духовної самості людини, її духовності. Але й сам процес формування духовності — частка духовного життя особи. З іншого боку, у процесі індивідуального духовного життя формуються певні духовні цінності, що об'єктивно стають надбанням суспільного життя, тобто індивідуальне духовне життя — невпинний процес переходу зовнішнього змісту буття у внутрішній світ і навпаки.

Індивідуальне життя людини молена умовно поділити на особисте і приватне.
  Особисте життя людини, по суті, є внутрішнє душевно-духовне життя, творення та функціонування світу її думок і почуттів, ідеалів, переконань та принципів, пристрастей, переживань, устремлінь. Саме в процесі особистого духовного життя викристалізовується індивідуальний ціннісно-нормативний стрижень людини, формується програма власної життєдіяльності, зважується питання сенсу життя, усі психічні характеристики — чуття, емоції, воля, уява, мислення — здобувають ціннісну спрямованість та визначеність.

  Поняття приватного життя використовується для вираження прав людини на автономію і волю в індивідуальному (у тому числі і духовному) житті, права на захист від вторгнення в неї інших людей, якихось громадських державних організацій або інститутів. З'ясування та гарантування права людини (юридичного та морального) на приватне життя стало наслідком і формою відображення визнання самоцінності особи, її пріоритетності в системі суспільних цінностей стосовно до держави та виступає одним з основних принципів сучасного правового, демократичного суспільства. Звичайно ж до сфери приватного життя належить приватна справа, майнові відносини людини чим людина безпосередньо володіє і розпоряджається як своєю власністю: сім'я, родинні та дружні відносини, духовно-психологічне життя. Приватне життя людини має фундаментальну індивідуальну значимість. Це та сфера, де функціонують і розгортаються особиста автономія, воля, відкриваються простори людської душі, джерела індивідуальної активності та творчості.

 Звичайно, процес самореалізації, виявлення, формування і розгортання духовних якостей людини відбувається в процесі суспільної, політичної та професійної діяльності, розвивається та реалізується вимір людини як соціальної особистості, а вже через неї — індивідуальність. Це розвиток завжди обмежений вимогами соціуму, матеріальними умовами життя. Тут панує царство необхідності, нехай навіть усвідомленої та внутрішньо прийнятої. Та все ж людина не тотожна своїй особистості, не повинна повністю зневолювати в ній, а безумовно, має підкорятися зовнішнім умовам існування. З необхідністю має існувати сфера при ватного життя людини, що захищається правом на невтручання з боку суспільних і державних інститутів. Тоді ж сфера приватного життя допускає не тільки формування адекватних нормативно-правових механізмів, що гарантували б невтручання в її процес, але здебільшого і в напружений пошук справжніх духовних основ буття. Автономія людини — не просто її внутрішня незалежність, але й самозаконність так само, як і воля є не просто воля від, а воля для людини. Приватне життя не формується автоматично. У людини має виникнути потреба і здатність до самостійного духовного буття.

  Приватне життя, позбавлене справді духовних вимірів, набуває перекручених, відчужених форм. Тоді й у сфері приватного життя людина не відчуває себе людиною, не може стати сама собою, сповнена туги, самітності, незадоволеності, відчуває недійсність свого буття. Якщо приватне життя людини позбавляється справжніх духовних вимірів, то її автономія і воля лише ілюзія. У сфері свого буття людина мислитиме, почуватиме, вибиратиме за шаблонами та стандартами, створеними для неї кимсь іншим. Свої міжособистісні стосунки людина будуватиме сама. Особа вирішуватиме: кого любити, а кого не любити, з ким вступати в дружні відносини, а кого уникати, хто гідний поваги, а хто презирства, — ґрунтуючись не на особистих прихильностях і принципах, не за покликом серця, а виходячи з розумінь вигоди, спочатку заглушаючи поклик душі, а потім і зовсім не відчуваючи їх. В організації свого побуту і дозвілля, людина, особа знов-таки керуватимете не розуміннями індивідуальних міркувань і схильностей, а міркуваннями престижу і моди. І нарешті, залишившись наодинці сама із собою, зі своїми думками, почуттями, переживаннями, людина, особа знайде, що їй нічого себе питати, щось говорити собі, бо від неї залишилася лише особиста оболонка, що користується або не користується попитом на сучасному ринку особистостей. Коли ж приватне життя позбавляється справжніх духовних вимірів, порушується міра взаємозв'язків із життям суспільним, то в такому випадку людина або прагне досягти благоденства  винятково у сфері приватного життя, або розглядає все суспіль не надбання як своє власне, як об'єкт приватних домагань. Це перетворює людину на Робінзона, який живе вузькокорисними особистими інтересами, до занепаду громадського життя, оскільки її надбання розтаскуються по приватних кутах.

  У світі повсякденності в чистому вигляді не існує ні повсякденної, ні теоретичної свідомості. Сучасні селяни обробляють землю і вирощують врожаї здебільшого за порадами науки — використовують рекомендації вчених-аграрників. Разом з тим той же вчений — аграрник може перебувати в полоні повсякденних уявлень, наприклад, у сфері виховання дітей. Приватне життя значно сповнене поєднанням повсякденного і наукового рівнів свідомості. Звичайно, духовне життя в процесі розвитку цивілізації, переходу її на рівень інформаційного суспільства дедалі більше стає науковим, збагачується передовими технологіями, різними видами прогресивної практики. Однак від таких фактів світ повсякденний не перестає існувати. Повсякденне життя, не охоплюється повністю наукою. У ній дуже багато ірраціонального.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua