Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ третій
ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ПРИРОДА ТА СУСПІЛЬСТВО
1. Природа: поняття, суть

Поняття природа.
  Поняття природа одне з найпоширеніших. Явища і об'єкти природи — це і світло далеких зірок, і взаємоперетворення елементарних часток, і безмежні простори океану, і ліси, і луки, що розкинулись навколо, могутні річки. Це безмежна різноманітність життя на Землі. Все суще, весь Всесвіт охоплені поняттям природа. Поняття природа близьке до поняття матерія. І звичайно, можна визначити природу як матерію, що взята в усій різноманітності її форм. Та повсякденно поняття природа означає всю сукупність природних умов існування людини і людства. Поняття природа з позицій філософії порівнюється з протилежним поняттям культура. Якщо природа показує сукупність природних умов існування людини, то поняття культура передбачає щось освоєне, перероблене в процесі діяльності людини. Якщо природа те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, незалежними від неї, основами і законами, то культура — це вже заново встановлена людиною природа, а діяльність людини визначається, як перетворення природного на культурне, штучне. І тут, у перетворенні природи, і є сама суть способу існування людини у світі.

  Діяльність людини протиставляється природі і одночасно людина — частина матерії — природи перебуває у тісному зв'язку з нею. Людина живе природою і залишається з нею у процесі постійного спілкування, щоб не вмерти. Фізичне і духовне життя людини безперервно зв'язане з природою. Це говорить про те, що природа невпинно взаємодіє сама з собою і людина є її часткою, тобто мова йде не лише про один фізичний, але й духовний зв'язок людини з природою.

Для людини природа не лише природна умова існування, а й поле її перетворюючої діяльності. Ставлення людини до природи — це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражається за допомогою поняття блага, краси тощо. Збереження навколишнього природного середовища — найважливіший та найскладніший обов'язок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства. Суспільство і культура протистоять природі і входять до її складу.

  У філософії є й інша думка про поняття суті природи: природа, навпаки, розуміється як зразок, абсолютно досконале, як щось більш високе, перевершує і культуру, й людство. Людині треба навчатися у природи, підкоритися їй. Природа зображується як царство сліпих, стихійних сил, як хаос не підконтрольних для людського розуму явищ. Але природа сприймається і як царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність і немає капризу і свавілля, що часто є у взаємовідносинах між людьми. Перехід від міфу до філософії, коли понятійно-чуттєві образи міфу, що мають неясне логічне визначення і безкінечне перетворення одного на одне, поступово стають логікою, розуміння людини приводить до встановлення меж природного і соціально-людського. У кожному з багатьох інших проміжних визначень поняття природи, що є у філософії, знаходимо реальне втілення на шляху розвитку людської думки та практичних форм взаємодії суспільства з природою. В системі філософського мислення на різних етапах розвитку людського суспільства природа розумілася по-різному.

  В історії людства досить давно виник розподіл усіх явищ на природні і соціальні. Вже стародавні міфи розповідають про Небо — божественний порядок і становище речей, про Землю — порядок, що встановлюється в житті, і проблеми людського роду, про Хаос — сили чужі й незрозумілі, але величні й могутні, і Космос — видимий людині простір Всесвіту. В такому розподілі світ людський через багато століть названий суспільством, міцно і надійно зв'язаний зі світом божественної природи. Тут людина є щось властиве природі. А природа — щось, що живе в самій людині Почуття єдності з природою визволяє людину від багатьох питань, утілюючись у величному кругообігу часу, тому що все однакове, природне. Поступово виникає уявлення про природний і штучний хід речей. Мистецтво, точніше штучність, вважається великим досягненням людини, тоді як штучне — перевтіленням і визначенням природи навколишнього середовища людини. На пізніших етапах у людини формуються уявлення про природу не тільки як про навколишнє середовище та середовище проживання, але й як продуктивну виробничу силу, що дає людині можливість створювати, виробляти продукти харчування, одяг, житло та ін., тобто матеріальне і соціальне забезпечення.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua